Коли в парламент увійдуть автоматники

Безглуздості в діях влади, договорняки і відсутність покарання і колишніх, і нинішніх чиновників роблять представників правлячих еліт потенційними жертвами політичних вбивств
Фото: УНІАН

27 жовтня 1999 р. прямо під час засідання парламенту Вірменії, в присутності членів уряду, в зал зайшла група озброєних людей. Після короткої словесної перепалки ватажка нападників Наїрі Унаняна з прем'єр-міністром Вазгеном Саркісяном почалася стрілянина. В результаті нападу загинули прем'єр, спікер, обидва віце-спікера, один з міністрів і три депутати. Переговори з терористами вів особисто тодішній президент Вірменії Роберт Кочарян. Стрілки здалися і були засуджені на довічний термін. Теракт в парламенті сколихнув всю країну і світове співтовариство, адже в історії подібне трапляється нечасто. Загиблих політиків поховали з почестями. Терористи у в'язниці досі.

Ми не проводимо прямі паралелі ситуації в Україні з подіями 16-річної давності в Єревані, однак деяка подібність все-таки є. За даними слідства, Унанян почав стріляти після фрази, зверненої до прем'єра: "Досить пити нашу кров". Вбитий Саркісян встиг відповісти щось на кшталт "все робиться заради твоїх дітей". Зрозумілої причини, за що терористи, яких потім прив'язували до правих націоналістичних кіл, розстріляли прем'єра, досі немає. З ім'ям убитого глави уряду пов'язано багато сторінок в карабаському конфлікті, зокрема, він створював добровольчі загони, що потім став міністром оборони. На момент вбивства Саркісян встиг попрацювати на чолі уряду всього п'ять місяців. Тому, на думку дослідників, мета теракту 27 жовтня була не соціальною (помста прем'єру за погану роботу), а політичною. Нібито в результаті вбивства прем'єра і спікера було зірвано підписання договору про обмін територіями між Вірменією і Азербайджаном. Саркісян і спікер Демірчян були категоричними противниками подібних поступок з боку Єревана. Після їх вбивства договір не підписали.

Чи можливий подібний сценарій в Україні? Не хотілося б накликати біду, але якщо в суспільстві градус невдоволення владою буде зростати, то не виключено, що в Україні може з'явитися свій Наірі Унанян. На руках у людей повно зброї, та й, як показують різного роду протестні заходи, виконавців знайти нескладно. Це довели і події 31 серпня минулого року під стінами парламенту, і недавня спроба організувати "третій майдан". Радикальний розвиток подій у Києві вигідно Кремлю, оскільки здатне зірвати безвізовий режим України з ЄС і, що найголовніше для Путіна, стати ще одним аргументом для скасування санкцій.

У нас чи то навмисно, чи то від розчарування діями влади нагнітається істерія навколо корупції. А подібного роду іміджеві втрати зменшують число наших партнерів на Заході. І якщо почнуться політично мотивовані нападу, прихильників в України точно поменшає.

Погані передчуття ще не причина відгородитися від світу десятками охоронців або перестати ходити на засідання парламенту. Як співав Єгор Лєтов, "куля знайде винного". А ось злякатися представникам нашого політичного класу не завадило б. Страх протвережує. Що підтвердили "регіонали", прибігли до парламенту 22 лютого 2014 р. Вони потім пояснювали, що намагалися не допустити хаосу в країні, а насправді просто рятувалися від справедливого покарання. Обов'язковим елементом всіх успішних революцій був період терору, який здійснювався переможцями над переможеними. Прикладний характер терору (просто в'язниці або гільйотина) залежав від часу, коли відбувалася революція, виховання її вождів або градуси народної ненависті до полеглої влади. У нас періоду терору не було. Як не було і після Помаранчевої революції. І це дало можливість представникам колишніх еліт або втекти, щоб через деякий час повернутися, або пересидіти важкі дні, а потім знову стати депутатами. Такий собі "суспільний договір" між нинішніми і колишніми.

Звідси і фактично навмисне поховані справи про економічні злочини режиму Януковича, і затягування до абсурду розслідування справи про вбивства на Майдані, і відсутність політичної волі повністю перезавантажити суди і прокуратуру. Це всі бачать і розуміють, що час для перемоги революції втрачено. Тепер нинішня влада відома обставинами. А все тому, що у неї не було, і немає стратегії. Тактичні ходи є, але це виконання або приписів МВФ, або Вашингтона з Брюсселем. Але в цілому складається враження, що країною керує еліта з старого анекдоту про українця, який бачить сенс влади в тому, щоб нацаревать сто рублів і втекти.

Днями бійці полку "Азов" влаштували блокаду телеканалу "Інтер". Про це каналі знову згадали завдяки росіянці Марії Столярової, донедавна яка трудилася там шеф-редактором. Столярова в ефірі "Подробиць тижня" дозволила собі мат під час сюжету про Небесну Сотні. Її звільнили, а потім і вислали з України. Цей епізод став ще одним доказом того, що влада гасить пожежі, але не бореться з їх причинами. Нацрада вирішила провести позапланову перевірку "Інтера" та ICTV через показу ними російських фільмом, які можуть підпадати під заборону. Але можна стовідсотково стверджувати, що телеканалам нічого не буде. Хіба господарі "Інтера" в конфлікті з владою? Немає. Проти цих стовпів режиму Януковича у нас навіть кримінальних справ немає. У нас про проросійського контенті в ЗМІ згадують тільки в тому випадку, коли назовні вилізе чергова Маша з Москви.

Так що можна скільки завгодно блокувати будівлю "Інтера", але тільки для того, щоб хтось з політиків зняв з піар-вершки. У нас відсутня не тільки стратегія розвитку інформаційної політики (на папері вона, звичайно ж, є). Найчастіше відсутня взагалі будь-яка логіка в діях чиновників. Складно, напевно, придумати велику безглуздість, ніж дозвіл Мінкульту вести богослужіння в трапезній Софії Київської. Причому дозвіл дано лише однієї конфесії. Невже у міністра Кириленка немає інших справ? Схоже, що ні. І так скрізь, куди не глянь. На жаль, і члени уряду, і коаліція, і опозиція щодня навіщо-то вкладають гранату в руку умовного "гранатометника" Гуменюка.