Час мирних революцій минув. Кому можуть віддати владу бунтівні зумери та альфи

Чому албанська молодь повстала проти влади, яка проводить євроінтеграцію

У столиці Албанії Тирані та інших містах країни кілька днів поспіль тривають антиурядові протести. За повідомленням агенції Reuters, у середу студенти і старшокласники підпалили будівлю міністерства освіти, два банки, окрім того перекидали сміттєві баки, трощили вітрини, закидали поліцію камінням — та у відповідь застосувала водомети й сльозогінний газ. Днем раніше розграбували і спалили офіс Коледжу Європи в Тирані, де готують майбутніх держслужбовців, що працюватимуть зі структурами Євросоюзу. До ЄС Албанія вступає ще з червня 2014 року, тобто — понад 12 років, шість з яких веде переговори про вступ.

Протести в Албанії відбуваються проти зростання вартості освіти, а також корупції. Бунтівники вимагають відставки прем’єр-міністра Еді Рами, який очолює уряд країни з 15 вересня 2013 року. Тобто, навіть побив рекорд перебування у прем’єрському кріслі Віктора Орбана. Останній посаду втратив, тоді як Рама та його Соцпартія перемогли на парламентських виборах у травні 2025 року вчетверте підряд. Отже, період активної євроінтеграції Албанії пов’язаний із діяльністю нинішнього глави уряду, і саме його та інших високопосадовців учасники мітингів звинувачують в корупції. З нею албанський уряд бореться в оригінальний спосіб — у вересні минулого року Рама призначив міністром тендерів штучний інтелект на ім’я Діелла. Цей член кабінету міністрів автоматично розподіляє контракти приватним компаніям, що виконують державні контракти. "Там не буде кумівства чи конфлікту інтересів", — наголошував Рама. В албанському ж суспільстві цей крок прем’єра сприйняли неоднозначно, назвавши піаром та перемиканням уваги з глибокої корупції у владі на державні закупівлі, які є лише частиною корупційних схем.

Ідея ШІ-міністра провалилася: рік тому Спеціальна прокуратура з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю (SPAK) висунула віцепрем’єрці і міністерці інфраструктури Белінді Баллуку звинувачення у порушенні рівності учасників тендеру або публічного аукціону. Звинувачення стосуються будівництва тунелю в південній частині Албанії вартістю приблизно 190 мільйонів євро. В листопаді суд відсторонив її від посади, що обурило Раму — він назвав це рішення "брутальним втручанням в незалежність виконавчої влади", але в лютому цього року таки звільнив підозрювану зі складу свого уряду. Цьому передували вуличні протести з вимогою відставки самого прем’єра, організовані опозицією. А влітку розгорілися протести проти будівництва курорту зятя Дональда Трампа Джареда Кушнера на півдні країни. Тож сьогоднішні вуличні баталії — кульмінація попередніх подій.

Варто зауважити, що опозицію в Албанії очолює Салі Беріша, якого також підозрювали у корупції. Та й сам Рама наполягав на корумпованості влади, коли ще був в опозиції. Тоді Албанією теж ширилися масові протести, але проти урядування Беріші. Той обіцяв своїм прихильникам "не допустити повстання за туніським сценарієм", очевидно маючи на увазі Жасминову революцію 2011 року в Тунісі, з якої почалися події, відомі як "арабська весна". Тепер в корупції звинувачують вже членів уряду Рами. Буквально місяць тому антикорупційна прокуратура SPAK оголосила про домашній арешт для голови Державної розвідувальної служби (SHISH) Влори Гюсені: її підозрюють у розголошенні інформації в рамках розслідування корупції в Національному агентстві інформаційного суспільства (AKSHI) — аналогу нашої Мінцифри.

Опозиційна Демократична партія підтримала нинішні протести, однак протестувальники загалом налаштовані радикально проти політичних еліт, як правлячої, так й опозиційної. Кажуть, що втомилися від колообігу корупціонерів при владі, а опозиціонери — не альтернатива. Молодь скаржиться на умови навчання в університетах, високу вартість вищої освіти та на невизначені перспективи працевлаштування після закінчення вузів.

Албанія ще не член ЄС, однак проблеми албанських школярів і студентів схожі з проблемами їхніх однолітків у країнах-членах Євросоюзу. Буквально нещодавно свої акції протесту проводили французькі старшокласники, до яких примкнули студенти. В Албанії двигуном протестів стали студенти, а школярі їх підтримали. Тобто, на барикадах опинились покоління Z і "Альфа". В обох країнах масові заходи перетворилися на масштабні погроми та бої з поліцією. Віцепрем’єрка Албана Коціу закликала протестувальників "дистанціюватися від насильства та вандалізму". Попри прохання протести охоплюють інші міста та навчальні заклади.

У відставку Еді Рама не збирається. Він висловив готовність обговорювати тему вартості навчання, проте наголосив: влада у демократіях змінюється в результаті виборів, народ дав йому мандат на виборах і він не дозволить, щоб насильство зупинило шлях Албанії до Євросоюзу. Додамо, що нинішній албанський прем’єр після заяви Володимира Зеленського у Белграді про підтримку територіальної цілісності Сербії, коли албанські націоналісти закликали позбавити Україну допомоги, наголошував: Албанія не відмовиться від підтримки Києва через "помилку" українського президента. А вже цього місяця Рама закликав ЄС запросити Україну за стіл переговорів і надати їй повноправне членство на основі реальних заслуг країни, уникаючи затягування стандартних процедур. "Те, що їм обіцяють, — брехня. Їх ніколи не приймуть через звичайний процес, з усіма критеріями. Усі це знають", — заявив прем’єр-міністр Албанії. Одним словом, відставка Рами, якщо вулиця його дотисне, не піде нам на користь.

"Революції зумерів": чим вони закінчилися

Повернімося до нинішньої хвилі протестів. Вона нагадує масові антиурядові виступи у низці країн, відомі як "революція зумерів" — їхніми активними учасниками були молоді люди, яких відносять до покоління Z (народжені у 1990-х роках і вже у ХХІ столітті). Одна з перших "революцій зумерів" відбулася у Бангладеш влітку 2024 року. Студенти, які мобілізувалися на акції через соцмережі, вийшли на протест проти дискримінаційних квот при наймі на державну службу. У відповідь влада ввела комендантські годину в столиці країни Дацці та застосувала армію. За кілька місяців заарештували близько 11 тисяч осіб, 215 загинули, понад 20 тисяч отримали поранення. Але придушити акцію не вдалося — вона розрослася до народного повстання з політичною вимогою зміни влади в країні. Зумери перемогли, авторитарна прем’єрка Шейх Хасіна пішла у відставку і втекла до Індії, тимчасовий уряд очолив лауреат Нобелівської премії миру Мухаммад Юнус. Проте у переважній більшості інших випадків геппі енду не було.

Найбільше "революцій зумерів" відбулося у 2025 році, їхні причини різні, та перебіг однаковий — бійки з поліцією, підпали, вандалізм і грабунок. Наслідки в усіх випадках неоднозначні.

У серпні протести охопили Індонезію, іскрою стали зміни до законодавства, які надавали депутатам дуже значні суми на житло. Перебіг: у кількох містах спалили урядові будівлі, розграбували будинки членів парламенту. Результат: рішення про виплати депутатам скасували, але глибокої реформи влади не відбулося.

У вересні влада Непалу вирішила заборонити в країні соціальні мережі, що викликало масштабне обурення. Перебіг майже один в один із індонезійським, хіба сутички з поліцією були жорстокішими. У підсумку прем’єр-міністр Кхадга Прасад Шарма Олі, лідер комуністів, ще й марксистів-леніністів, пішов у відставку, тимчасово урядом керувала поважна юристка і колишня голова Верховного суду Сущила Каркі, а на березневих виборах цього року переміг репер, мер Катманду і популіст Балендра Шах, відомий своєю антикорупційною риторикою за осудом політичного істеблішменту. За віком народження він представляє покоління Z, дуже активний у соцмережах. Шах закликає всі країни взяти на себе відповідальність за майбутнє Гімалаїв, постачати їжу, а не зброю, одним словом, поки що прем’єр-зумер виїжджає на популізмі.

Вересень 2025-го був багатим на протести. На Східному Тиморі, де 40 відсотків населення живу у злиднях, парламент вирішив купити для депутатів позашляховики. Це рішення викликало обурення, протест швидко набув політичних вимог. Однак у молодих протестувальників нічого не вийшло і вони припинили акції. За подібним сценарієм відбулася "революція зумерів" і на Філіппінах — там основною вимогою була зупинка корупційних схем.

Наступна в переліку країна — Перу. Тут причина виступів — політична нестабільність в країні та корупція. Перебіг подій: погроми і бійки з поліцією. Наслідок — імпічмент президентки Діни Болуарте. Її змінив Хосе Хері, відсторонений від влади у лютому цього року через підозру в корупції. Нині Перу керує Кейко Фухіморі, дочка вже померлого диктатора Альберто Фухіморі, засудженого сумарно до 45 років тюрми за різні злочинні дії. Фухіморі-молодша дотримується крайніх правих політичних поглядів, за що її прозвали перуанським Трампом. Тож виграли чи програли протестувальники, які вийшли на вулиці рік тому, — ще те питання.

А от на Мадагаскарі покоління Z вийшло на вулиці, бо в країні постійні вимкнення світла та проблеми з водою. А ще — донька колишнього президента Андрі Радзуеліни любила з’являтися на публіці у дорогому одязі, що у вкрай бідній країни сприймалося як знущання над народом. "Революція" розгорталася за стандартним сценарієм: розбої, грабунки банків та магазинів, підпали будинків багатіїв, чиновників, бійки з поліцією. За кілька перших днів були десятки вбитих і поранених. Президент утік із країни, розпустивши попередньо парламент, але той все одно зійшовся і оголосив Радзуеліні імпічмент. Але і тут не було геппі енду, бо ситуацією скористалися військові — вони створили тимчасовий комітет і проголосили президентом полковника Міхаеля Рандріаніріну. Він багато пообіцяв зробити, проте, мабуть, це той випадок, коли протестувальники допомогли захопити владу силам, далеким від демократії.

У вересні повстали марокканські студенти — ,вони вимагали покращення якості навчання та його здешевлення. Перебіг: підпали державних і приватних будівель, автомобілів, грабунок і перестрілки, внаслідок чого були вбиті і поранені. Станом на зараз марокканська "революція" на паузі, поступок протестувальники не досягли.

Нарешті — Болгарія, де протести зумерів проти уряду Росена Желязкова тривали з кінця листопада до середини грудня, коли уряд пішов у відставку. Підсумок цих подій — прем’єр-міністром після чергових позачергових виборів став проросійський політик Румен Радєв.

Нинішні протести у Франції та Албанії — радикальні, молоді люди вдаються до тактики погромників, не формулюючи чітко вимог, не висуваючи зі свого середовища лідерів. Це не традиційні "кольорові революції", тобто здебільшого мирні вуличні акції, під час яких є лідери з середовища опозиції і є політичні вимоги. Французька влада пішла на діалог із протестувальниками, тож там ситуація на певний час затихла, але щось подібне може вибухнути будь-де. Інша річ, хто цим скористається. Як показав досвід "революцій зумерів", поки що ними користуються крайні ліві і праві популісти, а традиційний політичний клас, здається, не має відповідей на вимоги молодих протестувальників. В цьому значна небезпека: для дуже багатьох молодих людей найближчі за часом вибори стануть першими, а сильні антиістеблішментські настрої у середовищі молоді дають додаткові шанси політичним силам, що агітують за кардинальний злам існуючої демократичної системи.