Конкурс для cвоїх. Чому Україна змарнувала шанс мати свого суддю у Міжнародному кримінальному суді

Прикра сподіванка

П’ять тижнів тому, 26 лютого, Володимир Зеленський видав указ "Про конкурс із добору кандидата для висунення від України на обрання суддею Міжнародного кримінального суду". Цим указом він затвердив положення про проведення конкурсу та утворив конкурсну комісію у складі п’яти осіб, яка має обрати двох кандидатів від України: основного та резервного.

2 березня конкурсна комісія на своєму першому засіданні оголосила про початок конкурсу. Заступниця керівника Офісу президента Ірина Мудра закликала "правників із визнаною компетенцією в галузях кримінального права, кримінального процесуального права, міжнародного права взяти участь у конкурсі для гідного представлення України у Міжнародному кримінальному суді".

Прийом документів тривав із 3 по 16 березня. Подали документи 14 осіб, до конкурсу було допущено 13. Про важливість конкурсу свідчить вже те, що на нього подалися три видатні представники 3е-команди. Наголосимо, що на посаду судді МКС потрібно висувати не абикого, а висококваліфікованих правників. І Зе-команда спрямувала на цей конкурс найкращі свої кадри. Це:

• Ірина Венедіктова, колишній генеральний прокурор України (17 березня 2020 — 19 липня 2022), посол України в Швейцарії (з 17 листопада 2022) та за сумісництвом в Ліхтенштейні (з 28 квітня 2023);
• Олександр Мережко, голова комітету Верховної Ради України з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва;
• Владлен Неклюдов, голова підкомітету з питань діяльності органів прокуратури комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності.

Конкурс складався з двох етапів: тестування в МЗС на вільне володіння однією з робочих мов МКС (англійською або французькою) і співбесіда. Співбесіди завершилися 26 березня о 12:30. Це був четвер. Теоретично конкурсна комісія могла б того ж дня визначити двох переможців і подати інформацію про них до МЗС. А МЗС могло б негайно внести до секретаріату Асамблеї держав — учасниць Римського статуту (розташований в Гаазі, Нідерланди) кандидатуру основного кандидата від України на обрання суддею МКС.

Однак сталася прикра сподіванка: нічого цього не сталося. Конкурсна комісія не поквапилася визначити двох переможців. А в неділю 29 березня сплив дедлайн для подачі документів до Гааги.

Чому ми говоримо про сподіванку замість несподіванки? Тому що поведінка Банкової була абсолютно передбачуваною.

За двома зайцями

МКС складається з 18 суддів. Вони обираються на строк 9 років на засіданні Асамблеї держав-учасниць шляхом таємного голосування. Кожні три роки обираються нові шість суддів для заміни тих, чий строк повноважень добігає кінця.

Україна підписала Римський статут МКС 20 січня 2000 року, ратифікувала 21 серпня 2024 року. Вже з того дня можна було починати думати про висунення свого кандидата на посаду судді МКС. Повноваження чергових шести суддів завершаться 10 березня 2027 року, вибори шести суддів їм на заміну мають пройти у грудні 2026 року. Знаючи процедуру і практику минулих виборів, неважко було підрахувати, що країни зможуть подати свої кандидатури у першому кварталі 2026 року. Тобто часу на підготовку у нас було півтора роки.

16 грудня 2025 року секретаріат Асамблеї держав-учасниць офіційно сповістив держави-учасниці, що "період висування кандидатур розпочнеться 5 січня 2026 року та триватиме до 29 березня 2026 року", і наголосив: "Кандидатури, подані до або після періоду висування кандидатур, не розглядаються".

І ось тепер питання: чому Зеленський не видав свій указ одразу після 16 грудня, а зволікав більш як два місяці, аж до 26 лютого, коли до дедлайну залишався 31 день?

Сам Зеленський про це нічого не каже, Ірина Мудра, відповідальна в Офісі за цей напрямок, теж мовчить, тому ДС доводиться висувати власну версію. Вона полягає в тому, що Зеленський погнався за двома зайцями.

Якби він просто поставив завдання знайти найкращого кандидата, який матиме найвищі шанси здобути підтримку під час таємного голосування на засіданні Асамблеї держав-учасниць, то він би ще в грудні оголосив конкурс, а в лютому ми вже б мали найкращого кандидата.

Однак Зеленському захотілося ускладнити завдання: щоб це був "на 100% свій" кандидат. А це означає, по-перше, дуже ретельно підібрати склад конкурсної комісії, щоб вона проголосувала "як треба", по-друге, знайти цього "на 100% свого" кандидата, який був би достатньо висококваліфікованим, щоб задовольняти вимогам для кандидатів на посаду судді МКС.

Не будемо чіпати персональний склад конкурсної комісії, зазначимо лише, що серед п’яти її членів одного точно не можна назвати незалежним: це заступник генерального прокурора Олексій Хоменко. Тобто Зеленський побоявся створити таку конкурсну комісію, яка хоча б формально була цілком незалежною від влади.

Ще веселіша ситуація із "на 100% своїм" кандидатом. Спочатку ширилися чутки, досить переконливі, що цим кандидатом мав стати Андрій Костін, колишній генеральний прокурор України (28 липня 2022 — 31 жовтня 2024), посолу України в Нідерландах (з 7 квітня 2025). Але потім з’явилися інші чутки: що Костін відмовився. Тож не виключено, що затримка з оголошенням конкурсу була спричинена саме необхідністю знайти іншого "на 100% свого" кандидата. Зрештою цим кандидатом виявилася попередниця Костіна на посаді генпрокурора Ірина Венедіктова.

Але час вже було згаяно. Мабуть, на Банковій звикли, що конкурси можна відкладати, переносити, затягувати, повертати на друге коло, щоб отримати потрібний результат. А тут, яка прикра сподіванка, дедлайн! Коли від початку завдання ускладнюється додатковими вимогами, які не мають нічого спільного з інтересами України, цілком сподівано, що дедлайн зривається.

Рятівне коло з Азії?

Наразі учасниками Римського статуту є 125 держав. Для обрання судді МКС потрібні голоси двох третин від загальної кількості, тобто 84 держав.

Станом на 31 березня на сайті МКС числяться 13 кандидатів на шість посад судді МКС: від ДР Конго, Гани, Малаві, Данії, Швейцарії, Уганди, Танзанії, Кенії, Колумбії, Іспанії, Сенегалу, Гамбії та Японії.

Однак це ще не остаточний список. Справа в тому, що в МКС є регіональні квоти для висунення кандидатів. Після того як 29 березня сплив загальний термін номінацій, включився додатковий — через те, що з регіону "Азія і Тихий океан" надійшла лише одна заявка — від Японії, а квота — дві. Регламент передбачає, що якщо надійшло менше квоти, то термін номінацій продовжується на 14 днів. Тому секретаріат Асамблеї країн-учасниць Римського статуту повідомив, що "період номінацій для обрання суддями продовжено до неділі 12 квітня 2026 року".

Чи означає це, що азійські країни кинули нам рятівне коло? У найкращому разі — так, секретаріат Асамблеї країн-учасниць може прийняти заявку України, якщо її буде подано до 12 квітня. Однак це не факт, бо він може і відмовити, пославшись на те, що термін продовжено лише для регіону "Азія і Тихий океан".

Утім, навіть якщо заявку України буде прийнято, то кандидат від України матиме імідж "позадедлайнового" і тому "неповноцінного". Вибори суддів МКС відбудуться у грудні, а до того вісім місяців триватиме "передвиборча кампанія". Україна муситиме переконувати інші держави — учасники у тому, що нам дуже треба мати свого суддю. І всі нас питатимуть: якщо вам дуже треба, то чого ж ви проґавили дедлайн? А ми відповідатимемо, що це у нас такий стиль: спочатку профукувати, а потім героїчно надолужувати?..