Легко відбулися. Українці живуть у віртуальному світі без війни і викрадень

Те, що більшість українців розцінили історію з викраденням з метою засліплення як дешевий спектакль, в цілому не дивно. Але справа далеко не тільки в тому, що люди не вірять персонально Гончаренко, який схильний до яскравим піар-ефектів, - чого варта недавня історія з уламком берлінської стіни - загальні настрої в країні різко контрастують зі станом війни, в якій Україна перебуває ось уже третій рік.

Рівно така ж реакція була у людей і на інформацію про підготовку замаху на Антона Геращенка. Люди готові бачити що завгодно - розіграш, піар-акцію, мишачу політичну метушню, тільки не теракт і вбивство. А в країні, що веде війну з агресивною і цинічною імперією, теракти, політичні вбивства і диверсії не тільки можливі, але і дуже вірогідні.

Путін вже неодноразово показав, що до надмірної гуманізму не схильний і цілком здатний влаштувати в Києві, Львові, Харкові чи Дніпрі якесь криваве злочин як проти конкретної людини, чи то політик, активіст або журналіст, так і проти групи ні в чому не винних обивателів - хоча б з метою сильніше похитати внутрішньополітичну ситуацію.

Обивателям ж вперто здається, що таке буває тільки в не дуже добре зрежисерувала кіно. Ситуацію не змінило навіть вбивство Павла Шеремета вибухівкою в центрі Києва, практично серед білого дня.

Таке легковажне ставлення до безпеки своїх співгромадян (як би погано особисто до ставилися до того ж Гончаренко або Геращенко), так і до своєї власної, можна, звісно, пояснити якоюсь мірою природною психологічною реакцією витіснення неприємної інформації зі свідомості. Мовляв, ризик може і є, але вплинути на ситуацію пересічний громадянин не може практично ніяк, а постійний страх і напругу виснажують психіку, так що краще переконати себе, що нічого насправді не відбувається, а якщо й відбувається, то десь далеко і не з нами.

Однак справа не тільки в психології, українці, а особливо жителі великих міст, знаходяться в дуже комфортних умовах як для громадян воюючої країни. Люди, які пройшли війну на Донбасі, постійно наголошують, що ніякої війни не відчувається не тільки в столиці, і вже в декількох кілометрах від лінії зіткнення. Люди продовжують жити своїм звичайним довоєнної життям з усіма її забавами - кафе, ресторанами, концертами, нічними клубами. Ні "грабіжницькі комунальні тарифи", ні долар по 27 відчуття, що все, як і раніше, не заважає.

Що ж стосується влади, то складається враження, що вона всіляко пестить і плекає цю самозаспокоєність громадян, і це по-своєму логічно. Навіщо провокувати в суспільстві зайву напругу і нервозність, яка майже гарантовано буде спрямований і проти влади в тому числі. Ця самозаспокоєність грає з усіма нами доволі злий жарт, адже зовсім поруч бродять відверті сепаратисти (яким був звинувачений у викраденні Кушнарьов), у яких під впливом путінської пропаганди, що завгодно може бути на думці, а московські ділки пачками і досить недорого скуповують деяких українців, в тому числі і політиків, щоб ті влаштовували зовні майже нешкідливі, але системно дуже небезпечні сепаратистські дійства.

Здається, нашим громадянам дуже нешкідливо буде зайвий раз влаштувати холодний душ, щоб вони не забували, що живуть у воюючій країні і мирне життя далеко від лінії розмежування - річ дуже відносна. Зовсім не виключено, що найближча урна може виявитися начинена вибухівкою, а найближчий милий громадянин виявитися подосланным, підкупленим, зазомбованим агентом ФСБ. Впадати в параною зразок сталінської, зрозуміло, ні в якому разі не потрібно, але й забувати, що війна цілком реальна, а лінія фронту не обмежується окремими районами Донбасу, ніяк не можна.