Лікнеп для Зеленського. Чому відсутність виробництва нових танків - це правильно

Шок, випробуваний президентом Володимиром Зеленським від того, що Харківський завод їм. Малишева з 2009 р. випустив лише один танк для ЗСУ, свідчить лише про одне - глава української держави не надто обізнаний у виробництві танків

В шок главу держави, нагадаємо, викликала інформація, отримана під час відвідування заводу їм. Малишева у Харкові. Особливо шокуючою ця інформація виявилася на тлі факту, що в радянські часи підприємство виготовляло 900 танків на рік. Тобто якусь інформацію президенту озвучили, але детально ситуацію не прояснили. Проте дуже шкода, що в оточенні президента не знайшлося грамотного людини, який перед поїздкою зміг би дати слушні поради і розповісти про реальний стан речей. Адже нічого дивного в тому, що Зеленський, не мав до оборонної промисловості до останнього часу жодного відношення, не знає чого-то про сучасну ситуацію у виробництві бронетехніки, а ось те, що його не ознайомили з ситуацією, насторожує.

Насправді ситуація з танкової промисловістю в Україні не така вже погана. І для того, щоб це зрозуміти, треба поглянути трохи ширше.

Приблизно до початку нульових військові фахівці в усьому світі прийшли до висновку - розвиток танків підійшло до межі можливостей техніки. Встановлювати нову гармату і посилювати броню без збільшення загальної маси (і значить, різкого погіршення мобільності і можливостей на полі бою) вже не можна. Тому було вирішено зосередитися на таких рішеннях, які б не впливали на загальну масу та інші важливі характеристики, як то прохідність і маневреність. У підсумку зосередилися на вдосконаленні боєприпасів, систем управління вогнем, поліпшення умов спостереження з танка. Причому найголовніше - модернізація не стосувалася корпусу танка.

Мало того, до того часу змінилися і підходи до використання танків у боях - фактично відійшли від ідеї танкової армади і зосередилися на модернізації існуючого парку. Тому поступово навіть провідні держави стали відмовлятися від виробництва нових танків.

І як підсумок - Великобританія з 2009 р. не отримала жодного Challenger 2, Франція не виробляє нові танки з 2010 р., Італія взагалі з 2002 р. Навіть досить-таки агресивна Росія не робить нові танки для своїх Збройних сил з 2011 р. Експеримент з "Арматой", як всі пам'ятають, виявився повністю провальним.

Фактично нині виробництвом танків стурбовані тільки Індія, Пакистан, Японія, обидві Кореї, Китай та Ізраїль. Притому що ці країни або не мають доступу до нових технологій, або готуються до масштабних воєн.

Україна, що стосується танкового парку, опинилася в дуже хорошому стані. Після розпаду Союзу Україні дістався без малого 6500 танків різних типів: Т-55, Т-62, Т-64, Т-72, Т-80. За час незалежності щось продавалося за кордон, щось списувалося. Тим не менше на весну 2014 р. на озброєнні ЗСУ було 10 танків Т-84 "Оплот" і 1100 Т-64, з яких 76 модернізовані до рівня Т-64БМ "Булат". Ще до 650 Т-64, а також до 273 Т-80 і до 474 Т-72 знаходилися на зберіганні.

Вже в ході бойових дій на Донбасі в дію поставили крім стандартних Т-64 ще Т-72 і Т-80. Втрати в ході війни і досвід змусили зайнятися модернізацією наявного танкового парку. Тим більше що можливості для цього були.

В результаті на світ з'явилися такі модифікації, як Т-64БВ зразка 2017 р., Т-72АМТ і деякі інші. Довгий час у військовій і околовоенной середовищі велася дискусія про початок виробництва в Харкові сучасного танка "Оплот", який формально перебуває на озброєнні ЗСУ з 2009 р. і масово поставлявся в Тайланд.

Проте, коли вважають, виявилося, що за ціну модернізації 10 танків Т-64БВ можна купити тільки один танк "Оплот". Причому за своїми характеристиками модернізований танк майже не поступається новозбудованому. Так, в ході модернізації повністю оновлена система динамічної захисту - замість застарілого "Контакту" стали встановлювати вітчизняний "Ніж", встановлено нові радіостанції, модернізована система управління вогнем і багато іншого. І що найголовніше - при їх модернізації використовуються компоненти, вузли і деталі виключно вітчизняного виробництва з часткою західних, але без російських.

В умовах війни такий вихід виявився найбільш правильним - армія гостро потребувала (і потребує) у танках. Причому в танках на передній лінії. І чекати, коли виділять гроші і харків'яни побудують танки (а виробничий цикл одного зразка становить дев'ять місяців!), просто неправильно і нелогічно. Однак навіть виділення чималих коштів і побудова нових танків не підвищить боєздатність армії в цілому. Адже в підсумку в ході бойових дій їх ефективність опиниться на одному рівні.

Мало того, бронекорпуса, яких в Україні більш ніж досить, не схильні до старіння, як, наприклад, фюзеляжі літаків і вертольотів. Тому не використовувати їх надалі просто неправильно. А гроші, на які передбачається купити нові танки, набагато ефективніше і правильніше пустити на розробку і виробництво нових боєприпасів (а напрацювання у вітчизняному военпроме вже є), подальшу модернізацію системи активної динамічної захисту, системи управління вогнем.

Так що Володимиру Олександровичу можна видихнути і відійти від шоку, нічого страшного з танкостроением не відбувається, що, звичайно ж, не означає відсутності системних проблем в оборонному відомстві. Навпаки - оборонне виробництво зараз у кризі, але це дещо інша історія.