Логістика війни. Навіщо Україна купує детонатори в Чорногорії, а патрони - в Польщі
Український военпром все більше вбудовується в європейські технологічні ланцюжки. Тим більше що після 2014 р. і відмови від співпраці з Росією для нас це було питанням виживання
Варто нагадати, що починаючи з 1991 р. росіяни розглядали українські підприємства виключно як якийсь додаток до свого військово-промислового комплексу. Дійшло до того, що українським інженерам при розробці нових систем озброєння на офіційному рівні заборонили використовувати деталі неросійського походження. Тому в результаті, наприклад, коригований артилерійський снаряд "Квітник" фактично повністю копіював російський "Краснопіль", так як був зібраний на одній і тій же елементній базі.
Тому після анексії Криму розпочався непростий процес імпортозаміщення, який можна констатувати зараз, незважаючи на певні труднощі, все-таки йде, і досить успішно. Про це свідчать навіть обривки інформації про зарубіжні контракти, які здійснюють наші підприємства.
Підривники з Чорногорії
З найбільш масштабних закупівель варто відзначити контракт від "Української бронетехніки" на поставку з Чорногорії детонаторів UT M68P1 і зарядів для хв М-80. За далеко неповними даними тільки за друге півріччя 2019 р. Україна цим каналом закупила комплектуючих для не менш ніж 28 тис. одиниць мінометних мін.
Ракети для Болгарії
Тут необхідно зазначити, що ракети РК-3ОФ використовуються тільки в легкому портативному протитанковому комплексі "Корсар", про поставки яких до Болгарії до сьогодні ніякої відкритої інформації не було. Хоча ця східноєвропейська країна і виявляла інтерес до продукції київської фірми, але з доступних джерел відомо, що в квітні-травні 2019 р. "Укроборонсервіс" для демонстраційних випробувань відправляв тільки ПТРК "Скіф" (експортна версія "Стугна-П", складається на озброєнні ЗСУ). Однак у ньому використовуються зовсім інші ракети - калібрів 130 мм та 152 мм тандемними кумулятивними (РК-2С, РК-2М-ДО) і осколково-фугасними (РК-2ОФ, РК-2М-ОФ) бойовими частинами.
Патрони з Польщі
Важливим елементом підтримання боєготовності ЗСУ залишається експорт окремих позицій номенклатури боєприпасів. Знову-таки відзначимо, що повної інформації у відкритому доступі немає, проте відомо, наприклад, що в грудні 2019 р. (інформація з'являється на відкритих ресурсах із запізненням, про це контракті стало відомо тільки зараз) "Укроборонсервіс" і Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма "Укрінмаш" імпортували через польські компанії 2 млн холостих патронів калібру 7.62x54 мм і 150 тис. бойових калібру 5.56x45 мм виробництва Болгарії. Зазначимо, що це боєприпаси нерадянського зразка і використовуються тільки в зброї стандарту НАТО. Таким чином, інформація про перехід деяких частин ЗСУ на стрілецьку зброю західного виробництва потроху отримує підтвердження.
На жаль, варто відзначити, що в напрямку забезпечення армії боєприпасами особливих зрушень у вітчизняних виробників немає. Так, наприклад, на тлі відмінних результатів випробувань 300-мм реактивного коригованого снаряда "Вільха-М" вже прозвучали повідомлення про те, що його серійне виробництво можливо почати не раніше 2021 р. В той же час воювати потрібно вже сьогодні. Великі проблеми також з виробництвом 155-мм артилерійських снарядів.