Майстер збочень. Чому Путін сподівається, що СОТ покарає Україну
Рівень будь-якої країни визначається, крім усього іншого, її здатністю використовувати можливості міжнародних інстанцій та організацій. Але для цього необхідно піднятися в ієрархії трансакційного аналізу на одну сходинку вище і апелювати до навколишнього світу на рівні "дорослий — дорослий". Або хоча б на рівні "дорослий — батько", як це роблять, наприклад, країни Балтії і Центральної Європи.
Поведінкова модель наших чиновників досі апелює до західного світу як "дитина до батька", натискаючи на такі точки, як справедливість, захист, співчуття. Але, як показує практика, західні інститути не сприймають подібної аргументації, що і довів судовий процес за "боргу Януковича" в Лондонському суді, а також попередній розгляд позову України до РФ в Міжнародному суді ООН.
Тому кожен удар з використанням міжнародних організацій, тим більше щодо РФ, повинен ретельно плануватися і выверяться. Наприклад, перед тим як подавати позов про фінансування РФ терористів на Донбасі, не погано було б попередньо заручитися підтримкою FATF — організації, яка займається саме методологією боротьби з тероризмом.
Що стосується торгових дій РФ проти України, то варто зауважити, що наша країна вже з 2013 р. мала всі шанси подати змістовне заява про порушення правил СОТ і добитися позитивного його розгляду. І виглядало б це дуже показово для сприйняття РФ на міжнародному рівні: країна, яка стала членом СОТ у 2012 р., грубо порушила її статут вже у 2013-му...
Нагадаю, Україна стала повноправним членом СОТ у 2008 р. на чотири роки раніше РФ, і ми мали всі шанси висунути свої умови прийняття Росії в організацію, хоча б у вигляді захисту своїх транзитних та експортних інтересів.
Як би те ні було, у 2013 р. Росія оголосила нам справжню торговельну війну, коли сотні фур з українським товаром були заблоковані на пропускних пунктах українсько-російського кордону. До цього були численні претензії Росспоживнагляду щодо якості українських товарів, в основному харчових, де росіяни постійно знаходили щось шкідливе для їх чутливого організму. Що стосується торгової блокади, то офіційні особи РФ навіть не приховували той факт, що вона здійснюється з метою заблокувати підписання Україною торгової угоди з ЄС.
У 2014-2015 рр. ми стали свідками майже повного закриття ринку РФ для українського експорту, а також блокади транзитних потоків українських товарів в країни Середньої Азії та Китай. Блокада транзиту здійснювалася як щодо автоперевезень, так і транзиту залізничним транспортом. Такими діями РФ порушила не тільки Генеральна угода про тарифи й торгівлю 1994 р., але і цілий ряд додаткових угод СОТ.
Так, наприклад, Угода по застосуванню санітарних і фітосанітарних норм передбачає право країни на санітарний контроль ввезеної продукції, але "за умови, що ці заходи не застосовуються у такий спосіб, який був би засобом довільної або невиправданої дискримінації між членами, в яких переважають однакові умови, або прихованим обмеженням міжнародної торгівлі". Що стосується санітарної блокади українських продуктів, то тут якраз і спостерігалася "довільна дискримінація".
Згадаємо також претензії РФ, мовляв, після укладення угоди про ЗВТ між Україною і ЄС Росія не зможе контролювати країну походження товарів, що ввозяться з території України, і до неї лине якісний і дешевий європейський імпорт, який завдасть непоправної шкоди вологодським фермеру. Угода по предотгрузочной інспекції та угоду з правилами походження могли повністю нівелювати зазначені ризики, але РФ в порушення цих угод ввела свої особливі заборонні та обмежувальні заходи.
Це ж стосується і технічних вимог до товарів, адже Угода по технічних бар'єрах у торгівлі говорить про те, що члени організації забезпечують "товарам, що імпортуються з території будь-якого члена... режим не менш сприятливий, ніж той, що надається подібним товарам національного походження і подібним товарам, що походять з будь-якої іншої країни". Можна спробувати оцінити і сукупні втрати української економіки від зазначених вище дій РФ.
Як бачимо на графіку, експорт українських товарів і послуг з 2012 по 2016 рр. скоротився з усіх ризикових зонах нашої зовнішньої торгівлі, але особливо в таких напрямках, як країни СНД, включаючи РФ. А також трохи в Китай, якщо брати за точку відліку не 2012-й, а 2013 р. Сукупне падіння експорту в ці країни склало $25,29 млрд.
Варто, однак, визнати, що український експорт за вказаний період скорочувався в усіх напрямках, в тому числі і в країни Африки, Америки (у т. ч. США), Австралії. Коефіцієнт падіння на даних зовнішніх ринках, який не залежав від дій РФ, склав 1,4.
Таким чином, враховуючи глибину падіння української економіки, можна оцінити, що дії РФ призвели до скорочення українського експорту в країни СНД і саму Росію, а також у Китай в цілому на $14-15 млрд в рік.
Це той рахунок, який Україна повинна була виставити Росії за застосовані нею неправомірні торговельні та транзитні обмеження.
Замість цього наші чиновники подали до СОТ заява про обмеження, введені РФ, щодо експорту залізничних вагонів і залізничного устаткування з України, а також на засіданнях організації висловили стурбованість і "довели до відома".
І тільки в лютому 2017 р. був поданий позов щодо блокування українського транзиту по території Росії. Можна також згадати невдалу спробу запуску поїзда обхідним "шовковому" шляху, коли складом з Одеси довелося на поромі подолати спочатку Чорне, а потім Каспійське моря і з великим трудом досягти кордону Казахстану і Китаю. Собівартість таких перевезень, так само як і витрати часу, зробили би неконкурентоспроможним будь-український товар, хоча такі речі заздалегідь прораховують.
Навіть заборону "Укрзалізницею" в травні 2017 р. на транзит територією України вантажів і порожніх вагонів ряду російських компаній, може сприйматися подвійно. З одного боку, міжнародне право вітає системність, тобто секторальні санкції, а не індивідуальні, де завжди є місце суб'єктивності і кулуарщине. З іншого — такі дії необхідно здійснювати тільки після проведення всіх необхідних консультацій і обов'язкових сповіщень в рамках СОТ. Інакше подібні санкції можуть бути оскаржені іншою стороною конфлікту, причому зі шкодою для нас.
Необхідно розуміти, що в даний час на всіх рівнях світової судово-правової системи може розгорітися справжня претензійна війна України і РФ і на кону будуть стояти позови на десятки, якщо не сотні мільярдів доларів. І програти у цій війні не можна.
Тим більше, що Україна на відміну від РФ не може дозволити собі таку розкіш, як невизнання рішень міжнародних судів і організацій.
Що стосується нашого північного сусіда, останнім часом Росія глухий правовий оборони і нігілізму, перейшла в наступ, особливо на тих напрямах, де бачить реальні шанси на успіх. Це все одно, що, зірвавши шапку з загальмованого перехожого, голосніше за всіх заволати "тримай злодія".
У скарзі РФ, поданої до СОТ, йдеться про те, що Україна безпідставно порушує правила міжнародної організації, що забороняє ввезення російських товарів, особливо косметики, гнобить російські компанії, банки і, о жах, не допускає російський капітал до приватизації українських підприємств. Так, і не конкурентно користується в корисливих цілях своїм транзитним становищем.
В одному жартівливому визначенні філософії "на пальцях" ніцшеанство було позначено фразою: "Не варто довго дивитися на пальці, інакше одного разу вони поглянуть на тебе". Стосовно нам це могло звучати приблизно так: "Не варто роками лякати агресора судовими позовами, інакше одного разу він сам їх подасть проти тебе". Такі речі просто беруть і роблять, причому невідкладно, по гарячих слідах.
Враховуючи, що у СОТ діє принцип "хто перший почав торговельні війни, той не прав", першочерговість подання скарги грає першорядну роль, тим більше, що комплексної, системної претензії з нашого боку поки, на жаль, немає.
Можна, звичайно, говорити про війну без військового положення, фінансуванні тероризму без визнання організацій терористичними, чекати, що СОТ з любові до істини захистить нас від транзитних і торгових воєн... Але в такому разі ціна російської агресії буде для України лише зростати. Так само як будуть збільшуватися шанси країни-агресора на успіх у безпідставних, але формально вивірених судових претензіях.
Росія за всі роки конфлікту так і не відчула ущемлення своїх транзитних інтересів і досить швидко компенсувала втрати від закриття частини українського ринку, тим більше що по потрібних товарних позиціях (добрива, вугілля, транзит природного газу) вона завжди може "домовитися". Але, як казав один спортивний коментатор, "такий хокей нам не потрібен". Мало щемити агресора. Щемити його потрібно з розумом і вчасно.
