Мюнхенські відмовки. Як Зеленський озвучив нові кроки "повзучої капітуляції"
Виступ президента України Володимира Зеленського на конференції з безпеки в Мюнхені дозволило побачити перші натяки на "мирний план для Донбасу", про який в команді Зе говорять уже кілька місяців, не називаючи по факту нічого. Втім, озвучені натяки дорожньої карти від Зеленського цілком укладаються в стратегію "повзучої капітуляції", якої в Офісі президента дотримувалися завжди.
Отже, в короткому викладі все сказане Зеленським у Мюнхені з питання Донбасу укладається в декілька досить простих тез.
По-перше, Зеленський в черговий раз підтвердив намір української влади провести місцеві вибори на Донбасі восени одночасно з місцевими виборами на території всієї України. Правда, цього разу український президент прив'язав до Донбасу ще і Крим, але звучало це не дуже впевнено. "Хотілося б і на території Криму", - сказав Зеленський, додавши тут же, що "зробити це без елементарних політичних умов неможливо".
По-друге, глава української держави запропонував "новий принцип розведення сил на Донбасі", що полягає в "секторальному розведенні". У відповідності з цим принципом "лінія розмежування розбивається на сектори. Здійснюється поступове розведення сил, перехід від одного сектора до наступного можливий тільки після того, як СММ ОБСЄ перевірить, що в секторі відсутні незаконні збройні формування". Ідея "секторального розведення" як би додає новизни в закріплену в Мінських угодах домовленість про розведення сил, от тільки не зовсім зрозуміло, чим "секторальне" розведення відрізняється від того, яке здійснюється зараз на окремих ділянках лінії розмежування, крім того, що тепер ці ділянки будуть називатися "секторами".
Ідея переходу від одного сектора розведення до іншого лише після висновків ОБСЄ про відсутність у розведеному секторі незаконних збройних формувань звучить теж не надто переконливо. Навряд чи спостерігачі ОБСЄ будуть фізично здатні відстежити всі мобільні групи бойовиків, які будуть заїжджати в сектор, відстрілювати боєкомплект і повертатися назад. Та й схильність місії ОБСЄ не помічати те, що не хотіла б бачити Росія на Донбасі, всім більш-менш відома.
По-третє, Зеленський заявив про готовність вести переговори з ОРДЛО, але не з ватажками бойовиків, а із звичайними людьми. "Нас переконують, що таким дієвим механізмом є прямий діалог з так званими місцевими владами в ОРДЛО... Ми готові до діалогу з мирним населенням цих територій. Але не з тими, хто є невизнаним з точки зору міжнародного права, а отже, не може представляти місцеве населення", - заявив Зеленський.
Здавалося б, принципова відмова від переговорів з маріонетковими керівниками "молодих республік" можна було б лише вітати, але в підсовуванні замість переговорів пушилиными-пасічниками "народної дипломатії" криється досить очевидний підступ. Власне, вся ця ідея розмов з мирними людьми на Донбасі також не надто нова. При РНБО в цьому напрямку вже давно працює відомий донедавна гуморист Сергій Сивохо, який не без скандалів просуває "діалогову платформу" "Світ Донбасу". Підступ полягає в тому, що на окупованих територіях далеко не найсприятливіші умови для свободи слова, і всі форми "народного діалогу", які можуть запропонувати Сивохо і компанія будуть за великим рахунком профанацією. У ОРДЛО цілком можна відправити і якусь народну делегацію з "Великої України", що в принципі вже пару раз робилося різними проросійськими політичними силами, або організувати телеміст з можливістю висловитися простим людям, але все що в Україні почують з тієї сторони буде гарантовано позицією ніякого не народу, а місцевих колаборантів, спущеною їм з Кремля. На окупованих територіях, що вже не раз було зафіксовано, люди на вулицях і без телекамер бояться говорити на політичні теми, що вже говорити про публічну платформі.
І по-четверте, Зеленський в Мюнхені заявив, що Україна згодна на спільний контроль кордону з представниками ОРДЛО як умова проведення місцевих виборів на Донбасі. Знову-таки червону лінію "спочатку контроль над кордоном - потім вибори" Зеленський як би не переступив, але "спільне патрулювання" замість повноцінного контролю українських прикордонників виглядає вкрай дивно.
Навіть якщо відкинути етичну і формально-юридичну сторону питання, за якою ніякі українські силовики в принципі не можуть вести ніяких офіційних спільних дій з озброєними бандами сепаратистів, то і тут доцільність спільного патрулювання" буде прагнути до нуля за винятком пропагандистського ефекту від "братання і примирення".
Ні, групу українських прикордонників або навіть спецназівців цілком можна по домовленості з "ополченцями" та в їх супроводі доставити на лінію державного кордону і навіть пройтися по ній, дивлячись у бінокль на російську сторону. Але нічого спільного з контролем над кордоном це мати все одно не буде. Вкрай наївно було б припускати, що навіть досить численна група українських силовиків зі стрілецькою зброєю може хоч щось серйозно контролювати, перебуваючи в глибокому тилу окупованих територій.
Таким чином, підсумок мюнхенського виступу президента виглядає не надто оптимістичним. Зеленський, по суті, запропонував Путіну лише кілька нових поступок, які в принципі не передбачають можливості отримати якісь вигоди, крім хіба що формальної можливості для української влади говорити про непересечении червоних ліній, або розраховувати на черговий обмін полоненими. За фактом же українців продовжують поступово привчати до думки, що капітуляція - це не боляче.
