Недоторканність на обмін. Президенту дали привід відшмагати Верховну Раду
В українській політиці важко знайти більш спекулятивні теми, ніж депутатська недоторканність. Ось вже більше 10 років гасло скасування депутатського імунітету періодично спливає під час виборчих кампаній, при цьому для остаточного вирішення питання про недоторканість в парламенті немає достатньої кількості голосів. Це анітрохи не дивно, адже мало який депутат захоче добровільно позбавити самого себе привілеї, щоб він там не говорив своїм виборцям.
У завершенні нинішнього політичного сезону питання депутатської недоторканності знову став номером один. Генпрокурор Юрій Луценко направив до парламенту подання на зняття недоторканності одразу з шести народних обранців, і, хоча ця епопея ще не завершилася, підсумок її зрозумілий вже зараз. Затію Юрія Віталійовича чекає цілком передбачуваний провал - регламентний комітет, який зобов'язаний розглядати подібні вистави перед тим, як вони потраплять в сесійну залу вже цілком недвозначно висловився по кільком персонажам, не вважаючи докази злочинів колег досить переконливими, щоб рекомендувати парламенту позбавити їх імунітету. Поза всяких сумнівів, аналогічними і будуть рішення залу.
У цьому зв'язку питання про скасування депутатської недоторканності взагалі не може спливти в політичному порядку денному. Адже запит суспільства на ліквідацію привілеїв високопоставлених осіб, як і на покарання корупціонерів, нікуди не подівся. І на цих громадських сподіваннях і може зіграти президент Петро Порошенко. Щоправда, мотиви його будуть не стільки області суспільної справедливості, скільки з області політичної доцільності у зв'язку з майбутнім балотуванням на другий президентський термін.
Ні для кого не секрет, що в будь-політичної моделі, де президент наділений не тільки представницькими повноваженнями, взаємовідносини глави держави і парламенту відіграють особливо важливу роль. В Україні, з її парламентсько-президентською моделлю, де повноваження парламенту особливо вишукано і хитромудро переплетені з президентськими, відсутність співпраці між цими гілками влади здатне спровокувати важку політичну кризу з неприємними наслідками для всіх. За прикладами далеко ходити не треба: часи президентства Ющенка, коли президент, прем'єр і парламент перебували у стані перманентної війни, були не так давно.
В теперішній Україні все більш спокійно - в парламенті як би є пропрезидентська більшість, яка, хоч і зі скрипом, але працює. Тим не менш взаємодія президента з Верховною Радою не можна назвати зовсім вже простим хоча б тому, що домовитися з чотирма сотнями людей, у кожного з яких може бути своє бачення ситуації, апріорі непросто. Навіть всередині начебто президентської фракції БПП домогтися синхронного голосування - завдання майже непосильне. Що вже говорити про союзницької, але безпосередньо не підпорядкованої фракції "Народного фронту", і вже тим більше про різного роду опозиціонерів більшою чи меншою мірою опозиційності. В таких умовах додаткові інструменти впливу на депутатів для Банкової були б не зайвими, і відсутність депутатської недоторканності як політичного факту дуже б допомогло домагатися від парламентаріїв взаємності. Так що цілком можливо, що на хвилі суспільної уваги до проблеми недоторканності президент спробує проштовхнути в парламенті ідею скасування імунітету.
Власне, про подібні наміри глава держави вже заявив у своїй промові з нагоди Дня Конституції, анонсувавши внесення змін в основний закон, які передбачають "депутатів раз і назавжди зрівняти в правах з громадянами України". Для успішного проходження змін у Конституцію необхідно, як відомо, конституційна більшість у 300 голосів, отримати які Порошенко буде дуже складно. Формально більшість політичних сил теза про рівність всіх перед законом і необхідність скасування недоторканності підтримують, але це тільки на словах. Якщо ж це питання постане на порядку денному парламенту, то примусити депутатів голосувати буде куди як непросто.
Порошенко, зрозуміло, буде апелювати до того, що скасування недоторканності вимагає українське суспільство і інакше ми корупцію ніколи не подолаємо. Публічно виступати проти цих тез навряд чи хтось зважиться, крім, зрозуміло, "Оппоблока". Ті заведуть свою стару платівку про поліцейській державі і переслідування інакомислення. Патріотичні ж фракції на словах будуть за, але обов'язково почнуть політичні торги, вимагаючи в одному пакеті з депутатською недоторканністю голосувати і за процедуру імпічменту, щоб і самим мати інструмент тиску на главу держави.
Власне, про необхідність врегулювати процедуру імпічменту різного роду опозиціонери кшталт Олега Ляшка заявляють із завидною регулярністю і без якого б то не було результату. Як відомо, депутатська недоторканність і процедура імпічменту виписані в українській Конституції, плюс до цього вимагає прийняття додатково і окремих законів. Але навіть якщо припустити, що відповідні закони будуть прийняті, сама процедура настільки складна, що робить імпічмент майже нездійсненним на практиці. Посудіть самі, для успішного імпічменту необхідно три голосування в парламенті - спочатку 226, потім 300, а потім 339 голосів. Крім того, потрібен відповідний висновок спеціальної тимчасової слідчої комісії, про згоду на імпічмент Конституційного і Верховного судів. Сьогодні провернути подібне просто неможливо.
Зрозуміло, в обмін на відмову від недоторканності депутати захочуть спростити цю процедуру і почнуть довгі і складні торги, передбачити результати яких украй складно. Тим не менш депутати більше ризикують програти в цих торгах, тобто проголосувати за відмову від недоторканності, отримавши іншу, але теж неисполнимую процедуру імпічменту. Справа в тому, що імпічмент - це апріорі більш складна схема, ніж скасування недоторканності. Завжди є шанс випустити з уваги щось, що потім виявиться вирішальним. До того ж президент один, а депутатів дуже багато, і глава держави завжди може спробувати зіграти на протиріччях всередині депутатського табору, щоб перехитрити всіх.
Як би там не було, навіть невдала спроба просунути в Раді популярний в народі питання скасування недоторканності додасть електоральних вістів президентської гілки влади, так що це питання неминуче ще спливе.
