Некерований хаос. Чи зможе Зеленський впоратися з власноруч створеною кризою

Анатомія кризи

Коли Зеленський 12 липня оголосив "оновлену політичну стратегію", він, напевно, не передбачав, що будуть такі наслідки. Але криза була запрограмована не 12 липня, а на півроку раніше — ще 2 січня, коли президент оголосив про своє бажання бачити на посаді міністра оборони Михайла Федорова.

Ще тоді у Федорова були напружені стосунки з головнокомандувачем ЗСУ Олександром Сирським. І верховний головнокомандувач не міг про це не знати.

Федоров взяв на себе роль куратора ЗСУ, ще коли був віцепрем’єром з інновацій, розвитку освіти, науки та технологій. Точніше — у вересні 2023 року, після того як Олексія Резнікова на посаді міністра оборони замінив Рустем Умєров. Оскільки Умєров був новачок в уряді, то Зеленський не довірив йому очолити урядовий комітет з питань національної безпеки і оборони та правоохоронної діяльності, який раніше очолював Резніков. Цей комітет було ліквідовано, а питання національної безпеки і оборони перейшли до комітету, який очолював Федоров. Тож Умєров певною мірою підпорядковувався Федорову.

У лютому 2024 року Зеленський замінив Валерія Залужного на посаді головнокомандувача ЗСУ Олександром Сирським. І що більше Федоров заглиблювався у справи ЗСУ, то більше цьому пручався Сирський.

У липні 2025 року Зеленський вирішив замінити Умєрова. На цю посаду активно претендував Федоров, але президент знав, що це спричинить конфлікт із Сирським, і вирішив поставити на цей пост Дениса Шмигаля.

Тому, коли на початку нового року Зеленський захотів все ж таки поставити Федорова на чолі Міноборони, це могло мати три пояснення:

• Він планує позбутися Сирського, а Федоров має створити для цього підґрунтя.
• Він збирається бути арбітром між Сирським і Федоровим, а напруга у їхніх стосунках має слугувати двигуном прогресу.
• Він планує позбутися Федорова, а Сирський має створити для цього підґрунтя.

Кожен з цих трьох варіантів був цілком здійсненним, якщо щодня, починаючи з 2 січня, працювати на його реалізацію.

Але нинішні події свідчать про те, що господар Банкової від початку не зупинився на жодному з цих трьох варіантів, а думав "подивитися, як воно буде". Тобто вважав, що можна буде визначитися "колись потім, коли виникне потреба".

Запрограмований, але не керований

Отже, нинішній хаос був запрограмований ще на початку року, коли Зеленський створив вибухову суміш (Федоров у одному флаконі з Сирським) і захотів подивитися, що з цього вийде. Але він точно не прагнув того результату, який вийшов.

Ключова помилка Зеленського і всіх тих, хто підштовхнув його до перезавантаження уряду, це впевненість у тому, що "він може робити, що захоче, і йому за це нічого не буде, бо зараз війна". Як бачимо, навіть під час повномасштабної війни наслідки бувають: масові "картонкові" протести в багатьох містах, знущання в медіа та соцмережах, падіння рейтингу тощо.

Здавалося б, капітан "Кварталу 95" мав би чудово знати, що найкращі експромти — ті, які заздалегідь підготовлені і багаторазово відрепетирувані. У Зеленського було півроку на підготовку. За цей час він мав можливість інформаційно знищити Федорова, виставити його повним невдахою і навішати на нього купу провалів.

Натомість верховний головнокомандувач до останнього робив вигляд, що він в захваті від роботи Федорова на чолі Міноборони. 12 липня він зустрівся з Федоровим і обговорив з ним плани на майбутнє: "Які додаткові організаційні зміни, рішення та домовленості з партнерами можуть додати міцності Україні". "Важливо, щоб необхідне лідерство у сфері оборони спрацювало. Вдячний за технологічну роботу і відповідні інновації, які вже були реалізовані", — подякував він Федорову. Жодної претензії, жодного навіть натяку на невдоволення.

Претензії він почав висловлювати потім, намагаючись виправдати своє рішення не подавати Федорова на посаду міністра оборони. Тобто, ухвалив рішення, не створивши для нього жодного підґрунтя, і чомусь був впевнений, що "всі це з’їдять або мовчки, або дякуючи". І лише коли замість подяки почалися протести, почав виправдовуватися.

Так за один день Зеленський з рушія подій перетворився на рухомого (того, ким події рухають). Причому він сам особисто почав підкреслювати саме цей свій статус пасивного пасажира, який плентається у хвості подій. "Звісно, чую, що кажуть люди", — повідомив він українцям у відеозверненні увечері 18 липня, у третій вечір картонкового протесту. І запевнив, що "рішення щодо армії будуть напрацьовані". Виявляється, для того, щоб верховний головнокомандувач напрацював рішення щодо армії, потрібно підштовхувати його акціями протесту, без цього ніяк.

Ризикована традиція

За цю кризу Зеленський має дякувати своєму улюбленому способу дій: "що хочу, те і роблю, а всі аплодують". Але не схоже, щоб історія з Федоровим стала для нього уроком.

Прямо зараз програмується схожа історія. 17 липня Зеленський увільнив Євгенія Хмару від виконання обов’язків голови СБУ, а уряд призначив його в.о. міністра оборони. Виконувати обов’язки голови СБУ Зеленський указав першому заступнику голови СБУ Олександру Покладу. Всі очікують, що саме Поклада він подасть до парламенту на призначення головою СБУ.

Але водночас всі знають, що у Поклада погані стосунки з керівником ОП Кирилом Будановим. Власне, саме це було головною причиною того, що 5 січня Зеленський указав виконувати обов’язки голови СБУ Хмарі, а не Покладу, якого він тоді ж призначив першим заступником голови СБУ. Тобто тоді президент хотів уникнути конфлікту між Покладом і Будановим, а зараз вже не хоче.

15 липня в "Дзеркалі тижня" Інна Ведернікова поділилася інформацією про те, що нині в Раді немає голосів за нового керівника СБУ. "Зеленський вже давно хоче бачити Поклада головним гарантом непохитності своєї влади. Для приборкання конкурентів, політичних опонентів, незалежних журналістів і активістів. Але головне — для нейтралізації НАБУ та САП", — зазначила журналістка і наголосила, що депутати просто бояться довірити Покладу та сформованій ним команді безконтрольне управління таким надзвичайно серйозним інструментом, як СБУ.

"За нашою інформацією, на шляху до цього доленосного голосування стоять не лише депутати, які не бажають брати на себе таку відповідальність перед історією, а й чинний керівник президентського офісу Кирило Буданов. Між ним і Покладом — давня й запекла ворожнеча, — нагадала Ведернікова. — За нашою інформацією, Кирило Буданов цілком відкрито каже всьому оточенню, включно з президентом, що піде з команди, якщо Поклада буде призначено головою СБУ".

Наступного разу народні депутати зберуться аж 18 серпня. І не факт, що Зеленський внесе подання на Поклада, а Верховна Рада проголосує. Але програма для нової кризи вже запущена.

Незмінна причина

У понеділок, 20 липня, стало відомо, що Зеленський готує нові кадрові рішення. "Позицію суспільства почуто. Ситуація вирішується фахово, конструктивно й на користь нашої держави, — підтвердив Буданов. — Робота йде. Результати будуть".

Але першопричина кризи — не кадри, а управлінський стиль президента. І ця причина залишається.

Головна небезпека для Зеленського зараз у тому, що він може отримати імідж людини, у якого все валиться з рук, за кризою криза, одна кадрова заміна тягне іншу… Щоб уникнути цього, потрібно відійти від парадигми "що хочу, те і роблю", і привчитися зважати на думку людей до ухвалення рішення, а не після.