Обмін люб'язностями. Навіщо російським ток-шоу українські "гладіатори"
Чергова історія, що сталася з не дуже відомим в Україні політологом Кирилом Клімчуком, якого за епітет "країна гопників" щодо Росії "послали на х...р" у прямому ефірі, вже нікого особливо не здивувала. Подібне в сусідній країні відбувається з завидною регулярністю. Бувало, до речі, й гірше. Ще одному українському завсіднику російських "блакитних екранів" В'ячеславу Ковтуну в свій час в прямому розумінні цього слова навіть "дали в морду". Не те щоб дуже сильно, але його особа з закривавленою скулою облетіло тоді всі ЗМІ. Тим не менш, українців, які виступають з антипутінських позицій, на російських телеекранах менше не стає і конфуз з Клімчуком зайве тому підтвердження.
Ставлення українців до подібних "гастролерам" неоднозначне, хоча переважає думка про те, що їздити в Росію і з'являтися на тамтешніх телеканалах, яку б патріотичну позицію не висловлював би експерт, неприпустимо, щоб не "метати бісер перед свинями" і даремно не ризикувати здоров'ям і свободою.
Є, правда, й такі, які вважають, як мінімум, корисними спроби донести до росіян українську точку зору, навіть якщо за таку "зухвалість" ризикуєш почути в свою адресу багато "обсценної лексики" або навіть по обличчю отримати. Мовляв, молодець, не побоявся у лігві ворога рубонути правду-матку.
Але, щоб там не думали українці з цього приводу, українських хлопчиків для биття на російських телеканалах менше не стане. Їх присутності вимагає телевізійна драматургія і пропагандистська логіка, а мотивацію, в тому числі і матеріальну для тих, хто буде грати таку роль, російські телевізійники завжди знайдуть.
У свій час відомий по обидва боки російсько-українського кордону Савік Шустер пояснював завсегдатайство одіозного Олега Ляшка у своїх ефірах тим, що ніхто не хоче постійно їсти одну і ту ж прісну трапезу, а Ляшко - це телевізійна приправа, дражлива смакові рецептори споживача. У Росії подібних Ляшко політичних "перців" вистачає і своїх, один Володимир Жириновський чого вартий. Але після початку війни з Україною і антиукраїнської істерики, що охопила всі верстви російського суспільства, Володимира Вольфовича і йому подібних явно мало. Російському телебаченню став терміново потрібен українець, як живе уособлення ворога і русофоба. Без нього телевізійне ток-шоу нагадувало б сумне партзбори часів пізнього Брежнєва з загальним "одобрямсом" для Путіна і одностайним засудженням українського націоналізму і русофобії. На рейтинги можна було б розраховувати.
Без гострого і очевидного конфлікту побудувати хоч скільки-небудь цікаву драматургію міг хіба що Антон Чехов, але такі товар штучний і на російському телебаченні не спостерігаються. Так що спеціально запрошена українська зірка і мала цей конфлікт забезпечити. Появою таких героїв в телеекрані російська пропаганда вирішувала відразу два завдання. По-перше, населення отримувало захоплююче видовище з правильними ідеологічними посилами, а по-друге, все те ж народонаселення могло своїми очима побачити живого ворога-українця, причому досить агресивно налаштованого, щоб не дай бог не засумніватися в наявності "бендерівців", "хунти" і "правосеков". При цьому ворог-українець, будучи в абсолютному меньшенстве, обов'язково у результаті програє як в обмін аргументами (його завжди можна просто перекричати), так і у фізичному зіткненні.
Ось такі своєрідні гладіаторські ігри Третього Риму, щось на зразок показового принесення в жертву ворога Сенату і народу Риму, у якого немає на арені шансів проти чисельно перевищує загону озброєних до зубів супротивників або прайду левів, і який героїчно гине в нерівному бою на потіху юрбі. Щоправда в дещо більш гуманістичному сучасному вигляді.
Як це не парадоксально, але подібне неподобство затребуване і у багатьох українців. Враховуючи, що "гладіаторів" насправді не ріжуть, а лише зрідка б'ють і то, не до смерті, наші співвітчизники і самі не проти подивитися на шоу, щоб захопитися істинним мужністю тих, хто виходить один проти натовпу, та ще й в лігві ворога; а заодно і обуриться нелюдяністю і боягузтвом російських "ватников", накидаються всі на одного.
Так що історія з Кирилом Клімчуком і йому подібними явно не остання, поки шоу користується попитом у глядачів, воно буде продовжуватися.
