Від Газу до "Тунджі". Як у ВСУ намагаються обзавестись самохідним минометом
Ось і в недавньому інтерв'ю екс-начальника Генерального штабу ЗСУ Віктора Муженка вперше офіційно озвучена інформація про те, що в якийсь момент зірвалася закупівля в Болгарії партії 120-мм самохідних мінометів "Тунджа". Правда, нічого не сказано, чому це сталося і хто в цьому винен, але зараз не про це.
З самого початку війни на Донбасі однією з проблем армії стала відсутність самохідного міномета. І це при тому, що нечисленні десантні "Нони" як в руках артилеристів 25-ї повітряно-десантної бригади, так і бойовиків, показали себе дуже ефективним зброєю маневреної війни.
Однак через відсутність виробництва стовбурів і взагалі запасних частин до БМД, вони досить швидко "зійшли зі сцени". Станом на зиму 2020 р. САУ "Нона-С" формально складається на озброєнні ЗСУ, але в реальності технічний стан буквально декількох примірників невідомо.
Спроби безпосередньо у військах створити якісь "ерзаци" закінчилися не зовсім вдало - все-таки польові умови та відсутність необхідних механізмів і агрегатів позначається. Так, прикордонники, як базу під 82-мм міномет пристосували свої броньовані Land Rover Defender, встановивши його прямо в кузові. При цьому проблему мобільності вирішили досить тривіально - шляхом встановлення гідравлічних опор. Машини кілька разів "засвітилися" на полігоні, проте, по всій видимості, так і залишилися в одиничних примірниках.
Був у штурмовому батальйоні "Айдар" і досить вдалий експеримент з установкою автоматичного 82-мм міномета "Волошка" на базу ГАЗ-66. У цьому випадку конструкції потрібна деяка доробка, але зацікавленість у подальшому розвитку проекту командування не висловило, і він так і залишився в єдиному екземплярі.
Паралельно почалися пошуки прийнятного зразка самохідного міномета для озброєння армії. Причому варіантів, по суті, було небагато.
У світовій практиці існує два типи самохідних мінометів: установка звичайного ротного або батальйонного міномета в десантному відділенні гусеничного або колісного бронетранспортера, або установка в повністю закритій башті (за типом "Нони-З").
Зазначимо, що на весну 2014 р. існували вітчизняні розробки, причому цілком робочі і серійні. Йдеться насамперед про зразках на базі бронетранспортера БТР-3Е.
В рамках тайського замовлення були розроблені два варіанти - БТР-3М1 (з установкою 82-мм) і БТР-3М2 (з установкою 120-мм). Останній і був прийнятий на озброєння тайської армії. З початком війни на Донбасі дві наявні машини передані НГУ - одна полку "Азов" (БТР-3М2), друга (БТР-3М1) - 1-й бригаді оперативного реагування. Однак до прийняття на озброєння справу з незрозумілої причини не дійшло.
Зате наші конструктори пішли своїм оригінальним шляхом, вирішивши створити самохідний міномет на базі бронеавтомобіля класу 4х4. Так як на 2016-107 рр. особливого вибору не було і тому в розробці конструктори відштовхувалися від єдиної бронемашини, на той момент пройшла державні випробування і прийнятої на озброєння - "Барс-8" від "Богдан-моторс".
В результаті з'явився такий собі мобільний мінометний комплекс "Барс-8ММК", в основі якого знаходиться модифікований радянський 120-мм міномет 2Б11, а також прицільне обладнання західного виробництва.
Дослідну машину демонстрували на парі збройових виставок у Києві, а восени 2019 р. "Укроборонпром" навіть продемонстрував стрілянину на полігоні відразу п'яти таких установок. Виглядало досить ефектно, але наскільки ефективно - абсолютно незрозуміло. Тоді ж була озвучена інформація про те, що нове озброєння вже "буквально завтра" піде до війська.
Наводилися й оціночні характеристики: скорострільність - 12 пострілів в хвилину, боєкомплект із 60 хв, а також вражаючі цифри щодо мобільності. Чи жарт, ЗМІ писали про те, що перший постріл з похідного положення розрахунок з трьох чоловік зможе зробити за 35 сек. Ще близько 25 сек. необхідно мобільному комплексу, щоб перейти з бойового положення в похідне і залишити вогневу позицію, уникнувши відповіді ворога.
Щоправда, практично одразу пішла і неофіційна інформація від військових, що комплекс дуже "сирий" і система наведення на ціль є досить недосконалою. По всій видимості, враховуючи все це, машини направили на доопрацювання - принаймні, у військах "Барс-8ММК" не зазначено.
По всій видимості, з затягуванням доведення "Барса" і розгортанням серійного виробництва і пов'язана історія з закупівлею болгарських "Тунджа", яка нещодавно спливла.
В принципі вибір зразка був очевидний - машина розроблена на початку 1970-х років у СРСР і являє собою все той же 120-мм 2Б11 на шасі легкого броньованого тягача МТ-ЛБ. Машина програла конкурс "Ноне-с" З її казнозарядным знаряддям. Однак випускалася в Болгарії, ставши таким експортним хітом.
Тобто МТ-ЛБ у ВСУ машина відома, 120-мм міномети - теж, переучувати розрахунки і шукати запчастини не потрібно. Ідеальна машина військового часу - дешево і сердито. Та й застосування її максимально просте - на марші міномет розміщений у корпусі машини, в бойовому - розгортається таким чином, щоб опорна плита впиралася в грунт. І все - далі можна працювати як звичайним минометом.
Чому зірвалася вельми перспективна угода ми сьогодні можемо тільки гадати, проте таким чином була упущена можливість різко посилити вогневі можливості нашої угруповання на Донбасі. Зрозуміло, що "Тунджа" не найсучасніший зразок і після закінчення бойових дій все одно було б необхідно подумати про новий самохідному миномете, вписанном в загальну концепцію застосування вітчизняної артилерії на полі бою. Але проблема війни полягає в тому, що зброю треба тут і зараз.
