Від "трьохлінійки" до "Баррета". З чого "мінусують" окупантів українські снайпери

Позиційна війна, яку починаючи з березня 2015 р. веде українська армія на Донбасі, накладає свій відбиток на озброєння і тактику ведення бойових дій. Особливо це стосується цілого ряду озброєння, серед яких так звані армійські снайперські гвинтівки

Це зброя калібру 7,62-мм призначений для ураження малорозмірних і великих цілей на відстані від 600 м до 800 м. На початок війни на Донбасі єдиним таким зразком на озброєнні ЗСУ була старенька (зразка 1963 р.) "Снайперська гвинтівка Драгунова" - в побуті "эсвэдешка" або СГД. На складах і в армійських частинах на 2015 р. таких гвинтівок було більш ніж достатньо - близько 10 тис. штук.

Хоча в штатному розкладі будь-якого армійського підрозділу була така штатна одиниця, як "снайпер", однак на неї призначалися зовсім випадкові люди, які так траплялося за всю службу стріляли з снайперської гвинтівки раз або два на полігоні.

Дещо кращою була ситуація в традиційно більш боєготових повітряно-десантних частинах, однак небагато. Тому, коли навесні 2014 р. почалося звільнення Слов'янська, снайперів збирали з усіх силових структур - Служби безпеки України, Державної служби охорони та Національної гвардії України. У них було достатньо велику кількість гвинтівок - причому не СВД, а наприклад, "Форт-301" вітчизняного виробництва (фактично локалізована збірка ізраїльської " Galil Sniper).

"Форт-301"

Саме після Слов'янська прийшло розуміння ролі і місця армійського снайпера на полі бою. Однак швидкоплинність літньої кампанії призвела до того, що до ідеї централізованого формування снайперів як класу воїнів повернулися тільки після вересня 2014 р.

Почали проводити інвентаризацію і тут виявилося, що спеціальних снайперських патронів 7,62 ПС (7Н1) на складах фактично не залишилося - в початковий період не дуже розбиралися з маркуванням і зі складів на фронт викотили все що називається "під рукою". Почалися спроби придбати такі боєприпаси за кордоном - насамперед у Болгарії.

З осені 2014 р. з'явилося і таке масове явище, як волонтерська допомога снайперам. Справа в тому, що більшість таких (не великокаліберних) гвинтівок цілком легально продається в мисливських магазинах. Ось купівлею їх і патронів до них і зайнялися такі волонтерські фонди, як "Комбат UA", "Крила Фенікса", "Повертайся живим" і "Народний тил".

Таким чином, в армійських частинах з'явилися такі іноземні зразки, як H-S Precision Pro-Series 2000 HTR і LTR калібру .338 Lapua Mag, Blaser R 93 калібру .22 Long Rifle, Weatherby Mark V .338, Savage .338 калібру (як мінімум 18 штук в третьому полку сил спеціальних операцій) і багато інших.

Цікавим напрямком "волонтерської думки" є модернізація гвинтівок Мосіна (знаменита "трьохлінійка", система 1891 р.), які і понині залишаються одними з найбільш затребуваних на фронті. На них ставлять приціли Vortex, нові ложі, фінські семисекционные глушники, сошки.

Якось намагалися реагувати на зростаючі потреби армії і військово-промисловий комплекс, проте тут була основна проблема - в Україні немає виробництва стволів для такого роду зброї. Тому, наприклад, першою ластівкою від "Укроборонпрому" стала снайперська гвинтівка ВМ2 МП УТОС, яка, по суті, є переробкою 7,62-мм гвинтівки Мосіна зразка 1891/1930 рр. В березні 2016 р. вкрай обмежену партію (10 шт.) передали для проведення випробувань навчального центру Національної гвардії України, однак на цьому фактично її історія завершилася.

Гвинтівка Мосіна

ВМ2 МП УТОС

Набагато більш вдалою виявилася доля гвинтівок виробництва фірми Zbroyar, яка ще до початку війни спеціалізувалася на виробництві цивільних гвинтівок (при цьому стовбури поставлялися з США та Іспанії).

У 2014 р. на основі конструкції спортивної гвинтівки Zbroyar Z-008 були розроблені дві військові модифікації: VPR-308Win - під патрон 7,62×51 мм і VPR-338LM - під патрон .338 Lapua Magnum. Всі вони надійшли на озброєння ЗСУ, проте основною проблемою досі залишається залежність від покупки патронів за кордоном.

Найбільш затребуваною в армії стала інша гвинтівка від цієї ж фірми - Zbroyar Z-10. Створена на базі вже відпрацьованою в світі американської конструкції AR-10. З 2014 р. їх масово купували волонтери - наприклад, 82 Z-10 купила компанія Roshen і передала в третій полк СЗГ.

До 2017 р. у військових колах було прийнято рішення про поступову заміну СВД, проте було поставлено умову про максимальний виробництві перспективною гвинтівки з українських комплектуючих. У зв'язку з цим фірма Zbroyar зробила безпрецедентні кроки, і в підсумку до вересня 2017 р. компанія вустами свого генерального директора С. Горбаня повідомила, що освоїла серійне виробництво гвинтівки Z-10 і здатна самостійно виробляти 87% її компонентів, однак стовбури, як і раніше змушена імпортувати.

Після довгих державних випробувань ця напівавтоматична самозарядна гвинтівка в кінці 2017 р. була прийнята на озброєння під позначенням UR-10. З нечисленних повідомлень у ЗМІ можна тільки уявити загальну картину.

UR-10

Так, гвинтівка має довжину від 103 до 124 см, вага її становить близько 5 кг. UR-10 має досить зручну конструкцію: може бути розібрана на дві складові частини, що дозволяє зменшити її габарити і забезпечує компактність при транспортуванні.

При цьому абсолютно незрозуміло під який саме патрон "заточена" гвинтівка.
Повідомляється, що в ній використовується патрон калібру 7,62 мм, однак, наприклад, для патрона .308 NATO, тобто 7,62х51 заявлена дальність стрільби в 1200 м - явний перебір. З іншого боку, навряд чи б в світлі переходу на західні стандарти військові взяли б на озброєння зразок під радянський патрон. Загалом, поки це питання залишається відкритим.

В цілому можна говорити про те, що прийняття на озброєння нового зразка армійської гвинтівки дозволить вивести на новий рівень якість наших снайперів в звичайних мотопіхотних частинах. Адже, наприклад, дальність стрільби UR-10 становить 1200 м, а СВД - всього 800. А при створенні ефективних снайперських шкіл за активної участі західних інструкторів ефективність штатного снайперської зброї зросте багаторазово.

В цілому можна говорити про те, що снайперська війна на Донбасі тільки набирає обертів, але вже очевидно, що тільки системний підхід до формування снайперів, як класу в ЗСУ та інших силових структурах, дозволить переламати її хід.