Старі і нові праві. Як Тягнибок зробив з Білецького розкольника

Поки лідер "Національного корпусу" Андрій Білецький на словах малював у своєму великому інтерв'ю журналістам "Цензора" грудневі дедлайни за висунення єдиного кандидата у президенти від націоналістів, всі інші його партнери по "Національному маніфесту" вирішили, так би мовити, взяти бика за роги на практиці. 19 листопада було оприлюднено спільну заяву (воно датоване 13 листопада 2018 р.) про підтримку на президентських виборах висуванця "Свободи" Руслана Кошулинського. Під документом свої підписи поставили п'ятеро партійних лідерів: Олег Тягнибок від "свободівців", Андрій Тарасенко від "Правого сектора", Богдан Червак від ОУН, Степан Брацюнь від КУН Євген Карась від "14".

Крім того, кандидатуру саме Кошулинського підтримав ще один знаковий націоналіст - Дмитро Ярош, колишній головний "правосек", а нині концентрується на своєму мляво розвивається проекті "ДІЯ" ("Державницька ініціатива Яроша"). У підсумку єдиним неприсоединившимся до передвиборчого націоналістичного фронту виявився якраз Білецький. Той, хто досі гаряче ратував і за єдиного кандидата-націоналіста на президентських виборах-2019, і за єдину націоналістичну партію на парламентських виборах.

В принципі, "Свобода" не залишила перед лідером "Нацкорпуса" особливої свободи вибору, фактично поставивши того перед фактом. Це відчувалося ще під час маршу УПА на Покрову, коли, власне, Тягнибок публічно відмовився сам брати участь у президентській гонці, агітуючи за свого партійного соратника Кошулинського. З приводу цього ефектного ходу Білецький у своєму вищезгаданому інтерв'ю навіть не намагався приховати образи на союзника: "14 жовтня ми домовилися разом вшанувати пам'ять загиблих на фронті, наших бойових товаришів. Чому-то "Свобода" вирішила політично зіграти на випередження в такий день".

Тепер же гра на випередження Тягнибока, володіє набагато більшим, ніж екс-комбат "Азова", політичним досвідом, практично загнала Білецького в кут. І кожен день його мовчання лише звужував його можливості для маневру в тривалих переговорах праворадикалів у рамках підписаного ще в березні 2017 р. згаданого вище документа про об'єднання під назвою "Національний маніфест", які глава "Нацкорпуса" хотів потягнути і далі.

Однак через добу партія Білецького зважилася на відповідь: "Національний корпус" не підтримує рішення представників окремих націоналістичних організацій назвати Руслана Кошулинського єдиним кандидатом від націоналістичного табору. Рішення про підтримку Кошулинського націоналістичним рухом було прийнято кулуарно, без широкого обговорення і всупереч Маніфесту націоналістичних сил. Люди, які поставили свої підписи під документом, не мають реального авторитету серед мільйонів українських націоналістів. Націоналізм - це не емблеми і старі заслуги, а реальні вчинки тут і зараз і широка підтримка суспільства".

При цьому будь-яка відповідь Білецького - так чи ні - апріорі грав на руку "свободівцям". Якщо б він, трохи поламавшись, таки погодився на підтримку Кошулинського, то автоматично сховав би свої претензії на статус "нового обличчя" націоналістів до кращих часів, перетворившись з ведучого в веденого. А ось після нинішнього відмови від нав'язаного формату лідеру "Нацкорпуса" вже точно не позаздриш - він буде оголошений розкольником, який не зумів стримати свої амбіції.

І в якійсь мірі критики будуть праві, тому що Тягнибок як раз власні амбіції демонстративно стримав. І тим самим звільнив дорогу для дійсно незаплямованого Кошулинського, добре себе зарекомендував і в кріслі віце-спікера Верховної Ради ще при режимі Януковича, і під час Майдану, і на донбаському фронті, будучи мобілізованим в українську армію звичайним сержантом. А так - вийшло, що Білецький як ветеран АТО не підтримав такого ж ветерана Кошулинського, хоч і менш відомого, ніж він сам, тобто вчинив зовсім вже якось негарно.

Втім, у нинішній ситуації загороди Тягнибоком себе в кут Білецький може звинувачувати тільки себе сам. Поточні показники їх електоральної підтримки фактично завмерли на тих же відмітках, які були ще до підписання "маніфесту Національного". Правда, "Свобода", як і раніше, випереджає "Нацкорпус" раз в 20 або навіть 30, тому говорити про їх рівноправність як передвиборних партнерів спочатку виглядало б дещо недоречно.

До того ж цілком очевидно, що разюча рейтингове відставання "азовців" від "свободівців" засновувалась як раз на дворічної заморожуванню взаємного протистояння між ними. І це лише в черговий раз довело, що досвідчений Тягнибок зумів елементарно "задушити в обіймах" молодого перспективного Білецького, яким йти у самостійне плавання якраз перед офіційним стартом передвиборної гонки вже, здавалося б, занадто пізно. Але колишній комбат "Азова" все-таки вирішив спробувати свої сили в президентській кампанії.

Хоча, як показують останні соцопитування, розраховувати глава "Нацкорпуса" зможе на 0,4-0,6% голосів виборців. Навіть при п'ятикратному збільшенні електоральної підтримки (а цього досягти буде надзвичайно складно), Білецький і близько не підійде до позначки прохідного бар'єру для своєї партії, що базується виключно на авторитеті власного вождя. Зате "розлучення" з ними абсолютно некритичний ні для "Свободи", ні для приєдналися до "єдиної команді Кошулинського" тих, як сказав би Білецький, хто "не має реального авторитету серед мільйонів українських націоналістів".

З іншого боку, і у екс-віце-спікера стартові позиції не дуже - в соціологічному дослідженні, яке спільно провели КМІС, Центр Разумкова та група "Рейтинг" у другій половині жовтня (коли вже було відомо про кандидата від "Свободи"), Кошулинський отримав всього 0,7% серед тих українців, хто має намір голосувати і вже визначився з вибором. Але після оголошення його єдиним кандидатом від націоналістів позиції "свободівця" явно покращаться, тим більше що ця електоральна ніша сьогодні охоплює мінімум 5% українських виборців.

Так що розігрів на президентських перегонах "єдиним націоналістичним" Кошулинським піде партії Тягнибока точно запас для наступної парламентської кампанії, широко відкриваючи для неї і союзників двері в майбутній парламент. Головне - не напартачити між двома турами виборів президента навесні, але завжди обережний у висловлюваннях Кошулинського цього чекати навряд чи варто.