Вірменія обирає Європу. Чи вдасться Єревану назавжди втекти від Москви

Які уроки Молдови має вивчити Нікол Пашинян

Молдова стала на шлях євроінтеграції раніше і завдяки двом поспіль виборам — президентським 2024 року та минулорічним парламентським — змогла довести, що з обраного шляху сходити не збирається. Президент Майя Санду та проєвропейська партія "Дія і солідарність" змогли отримати від населення високий рівень довіри на тлі російського газового шантажу та погроз розморозити придністровський конфлікт. "ДС" нещодавно аналізувала, чи зможе Москва загальмувати шлях Кишинева до Євросоюзу новою хвилею роздачі громадянства РФ жителям Придністров’я і як проблеми сепаратистського анклаву пропонує вирішувати молдовська влада.

Прем’єр Вірменії Нікол Пашинян також зіткнувся з енергетичним шантажем Росії. Речник Путіна Дмитро Пєсков пригрозив Єревану скасуванням пільгових цін на газ в разі її виходу із Євразійського економічного союзу (ЄАЕС). За його словами, для учасників "інших інтеграцій", зокрема, країн Євросоюзу — категорія цін ринкова. Тобто в Кремлі прямим текстом кажуть вірменам: оберете проєвропейські сили — отримаєте високі ціни на газ. Яким енергозалежність Вірменії не обмежується.

Днями міністр енергетики РФ Сергій Цивільов написав листа до Міністерства територіального управління та інфраструктури Вірменії з погрозами в односторонньому порядку призупинити або денонсувати угоду про постачання природного газу, нафтопродуктів та необроблених алмазів. У тексті листа чітко сказано, що свої дії Москва пояснює спробами зближення Вірменії та Євросоюзу.

Також варто нагадати, що на території цієї країни діє атомна електростанція, споруджена ще в радянські часи. Вона є одним із головних джерел електроенергії в країні, хоча там працює лише один енергоблок. Паливо АЕС отримує з Росії. Глава вірменського уряду Пашинян анонсував спорудження модульної атомної станції, менш потужної за звичайну. За його словами, це питання обговорювали з Росією, Францією, Південною Кореєю та Китаєм. У грудні минулого року "Росатом" запропонував Єревану побудувати таку АЕС. Російські посадовці заявляли, що американці, які теж зацікавилися проектом, буцімто не зможуть гарантувати стійкості станції в сейсмічно небезпечних умовах. Але вірменський уряд на пропозицію "Росатому" не пристав і в лютому 2026-го уклав угоду зі Сполученими Штатами про інвестиції у свою енергетику на $9 млрд. За умовами угоди американські фірми зможуть узяти участь у конкурсі на технологічну модернізацію АЕС "Мецамор" та на постачання палива і технічне обслуговування малих модульних реакторів. Угоду від США підписав віцепрезидент Джей Ді Венс.

Окрім подолання енергетичної залежності від Росії Вірменія та Молдова мають ще три спільні проблеми. Перша: перебування на їхніх територіях російських військових об’єктів. Подальший процес євроінтеграції обох держав вимагатиме виведення військових РФ відповідно із окупованого Росією молдовського Придністров’я (залишки 14-ї гвардійської армії, які базуються в Тирасполі) та з вірменського міста Гюмрі, де перебуває 102-а військова база. У Москви з Єреваном контракт на оренду цієї бази до 2044 року. У Тирасполі російський контингент фактично заблокований, він не має постачання з Росії, у Гюмрі — має. Днями секретар радбезу РФ Сергій Шойгу заявив, що РФ не має наміру закривати цю базу, бо вона "існує заради безпеки Вірменії". У липні минулого року наше ГУР повідомляло про доукомплектування цієї бази особовим складом та про посилення його бойової підготовки. Одним із наслідків перемоги на парламентських виборах партії Пашиняна у перспективі стане вимога до Москви вивести свій контингент. Із Придністров’я російські військові забираються ще з часів командування контингентом покійного генерала Олександра Лебедя, зрозуміло, що Кремль робитиме все, аби тримати цю базу, не даючи Вірменії рухатися в бік Європи.

Наступна спільна проблема Молдови та Вірменії — значна кількість проросійського населення всередині країн та зіпсованих кремлівською пропагандою заробітчан у Росії. До речі, серед пропагандистів вистачає осіб вірменського походження — покійний Тигран Кеосоян, його вдова Маргарита Симоньян, кінорежисер Карен Шахназаров, медіаменеджер Арам Габрелянов, політологи Андранік Мігранян, Сергій Кургінян та Семен Багдасаров, журналіст Роман Бабаян та інші. Тай й головний дипломат Путіна Сергій Лавров народжений як Калантаров. Може, колись напишуть наукове дослідження, чому вірмени так прислужуються Кремлю.

Спроби влаштувати "каруселі" з виборцями-заробітчанами під час президентських виборів у Молдові провалилися — як повідомляє агенція Reuters, схожа технологія планується на вірменських виборах. За інформацією п’яти іноземних розвідок, під вибори планувалося перевезення додому ста тисяч вірмен, які проживають у Росії, для голосування за проросійську партію "Сильна Вірменія" мільярдера Самвела Карапетяна (такий собі вірменський аналог молдовського олігарха Ілана Шора).

Остання спільна проблема — стійкість перед погрозами військового вторгнення. Молдовська влада їх витримала, спромоглася двічі підряд мобілізувати проєвропейськи налаштованих виборців. Чи зможе вірменська влада, покажуть результати виборів 7 червня. Бо коли Путін прямо погрожує Єревану "пам’ятати про долю України", це багатьох може налякати. Такі погрози не означають, що росіяни бомбитимуть Вірменію, та й спільного кордону ці країни, на щастя вірменів, не мають. Але через критичну залежність від Росії у багатьох сферах, передовсім в енергетичній, країна-агресорка може без жодного пострілу занурити Вірменію в глибоку кризу. Залишається сподіватися, що Пашинян має план "Б" на такий випадок. Молдова пішла правильним шляхом — спочатку відрізала Москві можливості енергетичного шантажу, потім продемонструвала на виборах безповоротність шляху в ЄС. Вірменська влада хоче всидіти на двох стільцях. Після раніше згаданих газових погроз Пєскова глава МЗС Вірменії Арарат Мірзоян заперечував, що його країна планує виходити з ЄАЕС, а її виключення з цієї організації не може обговорюватися в односторонньому порядку.

Себто злазити з російської газової голки уряд Вірменії, схоже, не планує, а в разі поганих сценаріїв звернеться до США, з якими Єреван налагодив хорошу політичну та економічну співпрацю. Окрім згаданої енергетичної угоди, 26 травня Вірменія та Штати підписали Хартію про всеосяжне стратегічне партнерство та низку угод про співпрацю, зокрема домовленості у сфері критично важливих мінералів та рідкісноземельних металів. З боку американської сторони договір підписав глава Держдепу Марко Рубіо, з вірменського — глава МЗС Мірзоян. Як варіант, допомога американців у разі скрути виглядає прийнятною, але є два "але". По-перше, лише днями Пашинян пообіцяв будівництво через територію своєї країни транзитного газопроводу. Гарна ідея, яку він на посаді прем’єра міг почати реалізовувати кілька років тому, адже в разі, якщо Путін дасть наказ "відрізати газ", брати його Вірменії нізвідки, доведеться домовлятися. По-друге, євроінтеграція — тривалий шлях, і на ньому не має бути зупинок чи повернення назад. Сусідня Грузія — сумний приклад, що буває, коли влада на словах прагне йти в ЄС, а на ділі лишається в дружніх стосунках із Росією.

Втекти, щоб не повернутися

За повідомленням Euronews, партія Пашиняна "Громадянський договір" може набрати на виборах майже 65%. Про це свідчать дані опитування вірменської дослідницької компанії Breavis. Жодна з опозиційних партій не набирає і 12%. Другою за популярністю серед виборців є політсила проросійського Карапетяна. Якщо до дня виборів не трапиться чогось катастрофічного, до чого докладеться Росія, партія Пашиняна створить монобільшість і він знову отримає кредит довіри на чолі уряду.

Але слід пам’ятати, що той же Пашинян, якому, до речі, сьогодні виповнюється 51 рік, зовсім недавно був лояльним до Росії політиком. Кардинальні зміни в його політиці почалися після того, як Москва не допомогла Вірменії під час чергового спалаху вірменсько-азербайджанської війни за Нагірний Карабах у 2023 році. Мирну угоду про припинення карабаського конфлікту Єреван і Баку підписали 8 серпня минулого року у Білому домі в присутності Дональда Трампа. 

Також важливо не забувати, що Росія завжди повертається туди, де проєвропейська влада свариться і корумпується та втрачає довіру населення. Так було у Молдові, де за урядування проєвропейських політиків у 2014 році вкрали мільярд доларів, що спричинило масштабний скандал, результатом якого стало падіння підтримки євроінтеграційного курсу країни. Так було і в Україні, коли сварки між президентом Віктором Ющенком та прем’єркою Юлією Тимошенко відкрили шлях до президентства проросійському Віктору Януковичу. У Пашиняна може все вийти і тоді Росія втратить вплив на геополітично важливу країну Південного Кавказу. Але вже зараз йому потрібно думати, як зробити, щоб втрата впливу Москви стала безповоротною.