Піночет би плакав. Як Саакашвілі знущається над диктатурою плюшевою

Саакашвілі щосили користується розгульного українською демократією, що переходить в анархію, і традиційною недовірою українців до влади і їх одвічної симпатією до всіх переслідуваних
Фото: УНІАН

Чотири роки тому 8 грудня в Києві пройшов Марш мільйона. Він наочно і переконливо продемонстрував, що народний протест вже у всіх сенсах — і географічно, і в плані вимог — вийшов за рамки Евромайдана. У той же вечір був повалений пам'ятник Леніну на перетині Хрещатика і бульвару Тараса Шевченка, що викликало ланцюгову реакцію Ленинопада по всій країні.

Зараз у Києві теж протестують. Правда, не на Майдані Незалежності та Хрещатику, а під Верховною Радою. І не сотні тисяч або мільйони, а сотні чи тисячі. І з ними разом не три фракції парламенту плюс цілий ряд партій, у 2013-му, а кілька депутатів і Міхеїл Саакашвілі.

Але все ж чимало українців симпатизують і співчувають мешканцям наметового містечка і тим, хто час від часу збирається біля них послухати ораторів. "Якщо хочете марш мільйонів, то ви отримаєте", — заявив, звертаючись чи то до влади, чи то до своїх прихильників, Саакашвілі на мітингу під парламентом 7 грудня. Серед протестуючих і їх симпатиків взагалі дуже популярні порівняння нинішніх акцій з тими, що проходили чотири роки тому, а нинішньої влади — з режимом Януковича. Після невдалої спроби силовиків затримати Саакашвілі, розпочатої вранці 5 грудня, відразу ж пішли розмови про диктатуру. І звичайно ж, Петра Порошенка стали називати "Януковичем 2.0".

Дійсно, зараз дуже вдалий час для того, щоб порівнювати і зіставляти. Біда і щастя Саакашвілі в тому, що Порошенко нікудишній диктатор. Біда — бо саме загроза диктатури здатна підняти українців на Майдан. Так було в 2004-му, коли в українців нахабно вкрали їх вибір, і в 2013-му, коли після розвороту в бік Москви режим Януковича став відверто тоталітарним. А зараз — ну немає в суспільстві відчуття насування диктатури, от і не українці виходять на Майдан, до нещастя Саакашвілі. Але в цьому і його щастя, бо якби зараз в Україні і справді була диктатура, то Саакашвілі вже мотав би у в'язниці термін за спробу захоплення влади.

Фактично вже сама невдача спроби затримати Саакашвілі і всі його подальшу поведінку красномовно свідчать про те, наскільки нинішня українська диктатура плюшева. Після затримання його збиралися відправити (зрозуміло, з санкції суду) не в СІЗО, як це було за часів Януковича з Юлією Тимошенко та Юрієм Луценком, а під домашній арешт. І він зміг би спокійно готуватися до суду разом зі своїми адвокатами в своєму розкішному двоповерховому пентхаусі площею 252 кв. м у будинку на вулиці Костьольній (саме з даху будинку його рятували силовики вранці 5 грудня).

Але Саакашвілі віддав перевагу перебазуватися в наметове містечко і там став щосили знущатися над плюшевою диктатурою. Причому запальні спічі він штовхав не тільки перед своїми прихильниками, які зібралися під парламентом, але і перед американською аудиторією. 6 грудня він виступав по скайпу в Cato Institute у Вашингтоні.

Генпрокурор Юрій Луценко на вечірньому засіданні парламенту 5 грудня начебто дав зрозуміти, що влада має якийсь хитрий план. "Жодних силових акцій з пролиттям крові, якого хочуть вже кілька місяців організатори цього шабашу, ми будемо намагатися не допускати. Але через 24 години вся правоохоронна система України зробить все необхідне, щоб Міхеїл Саакашвілі, який, очевидно, пов'язаний фінансовими угодами з олігархами, в тому числі з Москви, постав перед слідчим для пред'явлення підозри, а потім перед судом, де прокуратура буде клопотати йому домашній арешт", — повідомив Луценко.

Однак ні через добу, ні через дві правоохоронці так і не затримали втікача, який тим часом щосили демонстрував свою безкарність. 6 грудня Луценко розповів в парламенті, що Саакашвілі "з групою оточували його бойовиків захопила комітет Верховної Ради, який перебуває на території готелю "Київ", — виламали двері, викинули звідти працівника Управління державної охорони, який охороняв приміщення, і там вирішили відпочивати".

Правда, на наступний день публічна активність Саакашвілі зменшилася. Сам він повідомив, що у нього піднялася температура. Але пообіцяв "знову бути в строю" на марші у неділю, 10 грудня.

Навіть якщо силовики в найближчі дні зуміють зловити втікача, це не відміняє того факту, що він вдосталь накуражился перед затриманням. І це притому, що підозрюється він не в якомусь дрібному хуліганстві, а в дуже серйозному злочині за ст. 256 Кримінального кодексу — "сприяння учасникам злочинних організацій та приховування їх злочинної діяльності".

Причому вже затримані два спільника Саакашвілі. Одного з них зловили оперативники СБУ 2 грудня десь у Львові або по дорозі звідти, він працює постійним консультантом антикорупційного комітету ВР, в його машині, за словами Луценка, "були знайдені всі фінансові документи, які свідчать про використання коштів Курченко на підвезення людей і фінансування телевізійних агітаційних програм Саакашвілі".

Другий спільник їхав разом з першим, але втік. Це керівник Київської обласної організації партії "Рух нових сил" Северион Дангадзе (Луценко називає його правою рукою Саакашвілі). Незабаром СБУ виявила його, що їхав в автомобілі в бік російського кордону. В результаті операції ГПУ і СБУ цей автомобіль був затриманий працівниками поліції біля Лубен на Полтавщині. Дангадзе був затриманий і обшуканий. "При ньому знайдено при свідках частина купюр, які були передані від Курченко для організації масових акцій непокори", — стверджує генпрокурор.

4 грудня Дангадзе привезли в слідчий ізолятор СБУ в Києві. Житло Дангадзе в Києві був проведений обшук, в ході якого знайшли паспорт Саакашвілі і ще багато чого цікавого. Знайденого вистачило, щоб 6 грудня Печерський районний суд Києва відправив Дангадзе під арешт на два місяці без права внести заставу.

Найпереконливішим підтвердженням вини Дангадзе є те, що Саакашвілі не кричить на весь світ про те, що його найближчого соратника заарештували, а, навпаки, мовчить про нього, наче його ніколи й не було. Насправді Саакашвілі в безвихідному становищі. І він просто-напросто щосили користується розгульного українською демократією, що переходить в анархію, користується традиційним недовірою українців до влади і їх одвічної симпатією до всіх переслідуваних. Тому йому дуже потрібен міф про диктатуру — він дуже не хоче у в'язницю, а хоче, щоб українці повстали, врятували його і зробили прем'єром.