Широка коаліція. Як Зеленський відкриє собі шлях до авторитаризму

У перші тижні після інавгурації президент Володимир Зеленський виглядав вкрай слабким глава держави, але після перемоги над парламентом в Конституційному суді ситуація змінилася на протилежну
Фото: GEtty Images

У перші дні після інавгурації позиції Зеленського виглядали досить слабкими, навіть незважаючи на рекордну підтримку від 73% виборців у другому турі президентських виборів. За великим рахунком, крім величезної популярності і неофіційного звання "народного президента", у Зеленського нічого і не було.

Приборкання парламенту

Озвучене під час інавгураційної промови рішення розпустити Верховну Раду і заклик уряду піти у відставку, висловлені до того ж у досить образливій манері, тут же налаштували різко проти Зеленського більшу частину діючих депутатів і членів уряду, що вилилося в прямий саботаж всіх ініціатив "народного президента" в парламенті.

І хоча частина парламентських фракцій висловлювала готовність "підставити плече" молодому президентові (мова в першу чергу про "Батьківщині" Юлії Тимошенко), якось вплинути на загальну антизеленскую спрямованість парламенту це не могло. Депутати дружно провалили всі президентські законопроекти, між тим прийнявши закон про імпічмент. І хоча процедура імпічменту так і залишилася вкрай складною для реалізації на практиці (велика її частина прописана безпосередньо в Конституції), новий закон відкривав перед парламентом можливість запустити імпічмент щодо Зеленського, що робило б його позиції перед парламентськими виборами ще слабкіше.

Приводом же для запуску процедури імпічменту Зеленському цілком могло стати рішення Конституційного суду про неконституційність указу президента про розпуск парламенту, і до недавнього часу цей сценарій не виглядав занадто фантастичним.

У Зеленського, зрозуміло, був варіант не підписувати закон про імпічмент, але це, по-перше, це виглядало б не дуже красиво по відношенню до виборців, яким Зеленський обіцяв не тільки скасувати депутатську недоторканність, але і прийняти закон про імпічмент. По-друге, в Раді цілком могло б знайтися 300 голосів, щоб подолати президентське вето.

Напевно, тому у Зеленського не поспішали ставити підпис під законом про імпічмент або навіть щось конкретне заявляти до того, як свій вердикт про конституційність розпуску парламенту не винесе Конституційний суд. І саме рішення останнього про те, що указ Зеленського конституційний, стало ключовим у боротьбі президента і парламенту. Тепер ситуація повністю на користь Зеленського.

Конституційний суд, нагадаємо, 20 червня прийняв досить суперечлива з точки зору конституційного права рішення, що указ Зеленського про призначення дострокових виборів відповідає Конституції. Більшість суддів КС, виносячи це рішення, керувалися досить дивною логікою. Справа в тому, що законодавство України взагалі ніяк не регламентує питання припинення існування коаліції депутатських фракцій, тобто де-юре встановити факт відсутності в парламенті правлячої коаліції не представляється можливим, що і зафіксував КС у своєму рішенні. З цього логічно випливає, що у президента не може бути і законодавчих підстав для розпуску парламенту. Але більшість суддів порахували, що раз за Конституцією єдиним джерелом влади є народ, то дострокові вибори - це цілком конституційний спосіб виходу з будь-якої юридично складній ситуації. І саме ця перемога Зеленського в Конституційному суді відкриває для президента дорогу до встановлення своєї повної влади в країні.

Завдяки чому команді Зеленського вдалося схилити суддів КС в свою користь? Тут свою роль міг зіграти і одіозний соратник Віктора Януковича Андрій Портнов, який повернувся після перемоги Зеленського в Україну. Саме Портнова в свій час називали архітектором судової реформи Віктора Януковича, і він цілком очевидно має вплив на суддів, у тому числі і як мінімум на третину суддів Конституційного суду, яких призначали ще під час президентства Януковича. Але це вплив зовсім не обов'язково було вирішальним, за всю історію незалежної України Конституційний суд ніколи не був схильний приймати будь-які рішення проти президентської влади, причому незалежно від того, хто займав крісло на Банковій і хто був членом КСУ. Так що небажання нинішнього складу КСУ йти на конфлікт із Зеленським цілком у дусі української політики.

Таким чином, нинішній парламент Зеленським був повністю відіграний. Дострокові вибори тепер вже точно відбудуться 21 липня, а значить, жити Верховній Раді VIII скликання залишилося менше місяця і нічого протиставити президенту ці депутати вже не зможуть. При цьому соціологи прогнозують партії Зеленського "Слуга народу" дуже високі рейтинги аж до можливості отримати 226 місць у майбутньому парламенті. Але навіть якщо ці прогнози виявляться занадто оптимістичними, "Слуга народу" явно матиме найбільшу фракцію в майбутньому парламенті, що дасть їм можливість формувати політичну повістку дня.

Залежність від Коломойського

Ще одним важливим фактором, що визначав слабкість Зеленського як президента в перші тижні перебування на посаді, була його несамостійність і залежність від олігарха Ігоря Коломойського, який за великим рахунком і привів його до влади. Під час виборчої кампанії на президентських виборах недоброзичливці Зеленського малювали цього кандидата як маріонетки всесильного олігарха. І навіть ті, хто певним чином симпатизував майбутньому президенту всерйоз побоювалися, що той виявиться дуже залежним від Коломойського і його людей. Перші події в країні після перемоги Зеленського лише підтверджували ці побоювання.

Главою Адміністрації президента став адвокат Коломойського Андрій Богдан, і це незважаючи на наполегливі прохання, що виходили від американських партнерів, дистанціюватися від олігарха і не призначати Богдана главою АП. Крім того, в Україну повернувся вищезгаданий Портнов, про який дуже схвально відгукувався Коломойський і який у свій час мав спільні інтереси з цим олігархом. Паралельно з цим Київський окружний адмінсуд почав штампувати рішення явно в інтересах дніпровського олігарха, як, наприклад, про незаконність націоналізації Приватбанку.

Проте з часом Зеленський почав вирівнювати ситуацію в своїх відносинах з Коломойським, що особливо яскраво проявилося в підготовці до дострокових виборів. Як виявилося, у списку "Слуги народу" на дострокові вибори дуже небагато людей, прямо пов'язаних з Коломойським. Ні, люди Коломойського в списку партії Зеленського, звичайно ж, є. Це і №9 у списку Олександр Ткаченко - генеральний директор "1+1 медіа", і скандально-відомий журналіст Олександр Дубинський, який балотується по мажоритарці, і ряд менш відомих пов'язаних з Коломойським людей на інших позиціях, але в цілому їх маса явно не дотягує до критичної, щоб можна було боятися потрапляння фракції під контроль олігарха.

Та й сам Коломойський, схоже, не дуже впевнений, що здатний контролювати Зеленського та його фракцію в майбутньому парламенті, а тому вкладається і в інші політичні проекти. В першу чергу це спільний похід у Раду разом з Мураевым і ахметовським крилом Оппоблока партії Кернеса і Труханова. Однак, поки що далеко не факт, що ця політсила зможе подолати прохідний бар'єр, та й довіряти на всі сто цим хлопцям Коломойський явно не може.

Що ж стосується ролі Андрія Богдана в Адміністрації президента, але його кілька почав тіснити з перших ролей перший заступник глави АП Сергій Шефір. Цих двох вже називають рівнозначними щодо впливу на Зеленського. Також в сторону від Коломойського Зеленського тягнуть його представник у парламенті Руслан Стефанчук і перший номер списку "Слуги народу" Дмитро Разумков.

Таким чином, можна констатувати, що Зеленському вдалося дистанціюватися від Коломойського настільки далеко, щоб, по-перше, не надто сильно асоціюватися з олігархом в очах виборців, а по-друге, мати можливість проводити більш-менш незалежну політику. При цьому у Зеленського кілька разів висловлювали готовність об'єднуватися в коаліцію з "Голосом" Святослава Вакарчука чи з партією "Сила і честь" Ігоря Смешка, при тому що Коломойський хотів би, щоб пропрезидентська політсила шукала союзу з партіями, де олігарх мав би вплив.

Що Зеленському робити далі?

І хоча Зеленський більше не виглядає таким слабким, як в перші тижні президентства, до того, щоб встановити владу над більшістю процесів в країні, йому ще досить далеко, оскільки він досі не має серйозного впливу на виконавчу владу. Але, схоже, це завдання буде цілком під силу вирішити відразу після дострокових парламентських виборів. Якщо не станеться чогось непередбаченого в останній місяць перед виборами, у розпорядженні Зеленського буде досить велика фракція, щоб претендувати на головну роль у Верховній Раді, і саме представник цієї політсили буде головним претендентом на прем'єрський пост. Хто саме може очолити це уряд, поки рішуче невідомо, і називати ім'я претендента у президента не поспішають, але важко уявити, що глава держави, який володіє найбільшою фракцією в Раді, віддасть цю посаду комусь іншому.

За даними ДС, у Зеленського розраховують взяти за пропорційною системою 120-130 мандатів, а по мажоритарці - близько 70. Отримавши найбільшу фракцію, Зеленський планує запросити в широку коаліцію всі партії, які потраплять у парламент, за винятком Оппоплатформы (і/або Оппоблока). І цілком імовірно, що всі партії, які на це погодяться. Бо побояться віддати золоту акцію комусь одному. Зеленському це необхідно, щоб розділити відповідальність, а його дрібним союзникам - щоб отримати бодай крихти від владного пирога. Так вже було в 2014-му, коли в коаліцію з БПП і НФ вступили відразу і Ляшко, і Тимошенко, і Садової. Хоча якихось великих дивідендів вони не отримали. Віце-спікерство, пару незначних міністерських портфелів і деякі комітети у ВР. Зеленський розплатиться зі своїми попутниками приблизно також. Важлива роль відводиться позафракційним мажоритарникам, які будуть залучені до коаліції, що убезпечить Зеленського від фокусів фракцій.

Отримавши більшість і спікера ВР, прем'єра та всіх силовиків, Зеленський зможе сконцентруватися на отриманні влади на місцях, що, власне, в "Слуги народу" вже анонсували, заявивши про намір провести дострокові місцеві вибори. І якщо до того моменту популярність партії Зеленського не обрушиться, президент отримає і лояльну собі владу в регіонах, причому, швидше за все, як на заході, так і на сході країни. Щось схоже ми проходили на місцевих виборах 2010 року, коли Янукович прогнул під себе майже всі регіони, особливо в центральній Україні, де за півроку до цього панував БЮТ.

Таким чином, після рішення Конституційного суду перед Зеленським відкривається пряма дорога для встановлення своєї влади над більшістю державних інститутів. Виняток становитимуть хіба що антикорупційні органи, в першу чергу НАБУ, де змінити керівництво до завершення строку їх повноважень практично неможливо. Але з ним можна домовитися. Яким президентом стане Зеленський, сконцентрувавши у своїх руках величезну владу? Чи зуміє він при цьому зберегти популярність в народі і не спокуситься відкрилася перспективою авторитаризму? Досить скоро ми це дізнаємося.