Погроми - після Томосу. Як уберегти Україну від релігійної війни

Практично кожен з причетних до московського православ'я, коментуючи питання Томосу, не забував зазначити, що після здобуття автокефалії неминуче почнуться в кращому разі захоплення храмів і монастирів озвірілими бандерівцями, а то й справжня релігійна громадянська війна, адже вірна московської церкви паства готова ледь не зі зброєю в руках захищати свої святині.

Все це не було б настільки тривожно, якщо б в самій Україні не спостерігалося не тільки неабиякої кількості "корисних ідіотів" серед активних прихильників як Київського, так і Московського патріархатів, але і провокаторів, які цілком здатні запустити хвилю насильства, зупинити яку буде вкрай непросто.

Саме тому і київський патріарх Філарет, і президент України Петро Порошенко і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, вітаючи українців з по-справжньому епохальним рішенням про старт процедури створення єдиної помісної церкви, закликали ні в якому разі не допускати провокацій, паралельно обіцяючи, що ніяких захоплень церковного майна або насильницького "воцерковлення" громадян в автокефальну церкву не буде. Крім того, міністр внутрішніх справ зі свого боку пообіцяв "протистояти екстремізму і релігійної ворожнечі" максимально жорстко.

Тим не менш, про абсолютної впевненості в тому, що "церковна революція" в Україні буде "оксамитовою", говорити не доводиться. Надто вже ображений Кремль на українських "розкольників" і дуже зацікавлений у дестабілізації ситуації в Україні, а релігійне питання сам по собі емоційний і безкомпромісний, щоб хоча б не спробувати розпалити в Україні релігійне протистояння. Тим більше що в УПЦ КП за 27 років накопичилося більш ніж достатньо образ і претензій до УПЦ МП, у тому числі і майнового спрямування. Навіть сам Філарет, хоч і зараз виступає з позиції "голуба миру", раніше неодноразово давав зрозуміти, що від своїх претензій на головну православну святиню - Києво-Печерську лавру - відмовлятися не збирається.

Розуміючи, що повністю уникнути конфліктів між новою помісною церквою і УПЦ МП, який, схоже, змусять перереєструватися філія РПЦ в Україні, не вдасться, для української влади, як світських, так і церковних, на нинішньому етапі вкрай важливо зробити так, щоб процес становлення помісної церкви був швидким і революційним, як того багатьом хочеться, а пролонгованим еволюційним, що дозволить влягтися емоціям і згладить гострі кути.

У цьому зв'язку багато чого буде залежати від того, скільки ієрархів УПЦ МП прийдуть на об'єднавчий собор і увіллються в помісну церкву. Слідом за ними повинен початися відтік парафій з Московського патріархату в Київський разом зі священиками нижчої ланки і спорудами. Зрозуміло, обов'язково знайдуться провокатори, які будуть активно намагатися провокувати силові протистояння. І щоб все це не переросло в низку релігійних вибухів насильства і хаосу, дуже важливо, щоб процес перетікання віруючих був контрольованим і поступово рухався з заходу на схід. Тобто від менш вибухонебезпечних регіонів, де московські провокації найлегше усунути, у тому числі і зусиллями самих громад, до більш вибухонебезпечним, що б до того часу спав емоційне напруження і були відпрацьовані правові та організаційні механізми.

Багато в чому ситуація залежатиме від того, яку позицію в підсумку займе УПЦ МП і чим закінчиться засідання синоду РПЦ , заплановане на 15 жовтня в Мінську. Судячи із заяв, зроблених по гарячих слідах, РПЦ і її українська філія поки налаштовані на поглиблення протистояння. І якщо РПЦ, за великим рахунком, втрачати вже особливо нічого, то у їхніх українських підлеглих, у всякому разі в достатній їх частини, може бути особлива думка на цей рахунок. Московські заклики захистити канонічне православ'я до останньої краплі крові звучать героїчно і пафосно, але розсьорбувати наслідки доведеться українським священикам УПЦ МП. І для них має бути у всіх відносинах вигідно займати кілька менш радикальну позицію. І їх до цього повинна підштовхнути владу, з одного боку, гарантіями свободи вибору релігії, а з іншого, невідворотності покарання за спроби спровокувати збройний конфлікт.

Як би там не було, в українського православ'я після отримання настільки очікуваної автокефалії наступають, мабуть, найскладніші часи, які потрібно пройти не падаючи в "запаморочення від успіхів".