Сторожовий пес дипломатії. Як Клімкін буде гарчати на Зеленського

Відкритий конфлікт між міністром закордонних справ Павлом Климкиным і президентом Володимиром Зеленським, викликав у глави держави істерику, може відкрити перед Климкиным шлях у велику політику. У всякому разі міністр на це всерйоз сподівається
Фото: EPA/UPG

Сам конфлікт, що виник із-за ноти українського МЗС російським колегам, відправленої у відповідь на пропозицію Кремля звільнити захоплених в Керченській протоці українських моряків на умовах визнання Україною вчиненого ними злочину і гарантій відбування покарання, призначеного російським судом, на території України, привів Зеленського до відкритого протистояння з усім Кабміном Володимира Гройсмана.

Справа в тому, що пропозиція Росії з полоненим морякам, що ґрунтується на конвенції про правову допомогу, підписаній Україною і Росією ще в 1993 р., містило в собі досить очевидну пастку. Згода України на умови Росії означало б не тільки визнання того, що моряки здійснили кримінальний злочин, з чим українська сторона категорично погодитися не може, але і побічно означало б визнання Києвом російського суверенітету над Кримом, оскільки українським морякам ставиться в провину незаконне перетинання російського державного кордону. Так що сперечатися з правильністю відповідної ноти українського МЗС, в якій Москві нагадують, що рішення Міжнародного трибуналу однозначне: Росія зобов'язана негайно і без умов звільнити моряків і кораблі, було б дещо дивно.

Тим не менш у Зеленського в даному питанні є своя логіка. Перед парламентськими виборами чинному президенту дуже не завадило б продемонструвати якийсь прорив. А в такі короткі терміни, які сам Зеленський відвів під виборчу кампанію, прорив можливий лише на дипломатичному фронті навколо теми війни з Росією. Не дарма ж у Зеленського так активно почали в односторонньому порядку "шукати миру" на Донбасі. І передача українських моряків, нехай і на нездійсненних умов, могла б стати чудовим передвиборчим козирем для "Слуги народу". Про дипломатичних і юридичних наслідки такого рішення в Офісі президента поки або не замислюються взагалі, або на всі згодні, аби провести до парламенту власну більшість. Так що істерика Зеленського з-за того, що Він веде самостійну листування з Москвою, зрозуміла і зрозуміла. При цьому спроба президента відправити Клімкіна у відставку або хоча б домогтися від прем'єра певних дисциплінарних санкцій щодо міністра закордонних справ була приречена на провал. І Рада і Кабмін в черговий раз президента проігнорували.

Максимум, чого домігся Зеленський, це рішення Клімкіна піти в "політичний відпустку", поки не закінчаться вибори і не буде сформовано новий уряд, де нинішньому главі МЗС місця вже не буде. При цьому у свою відпустку Клімкін йде переможцем. Адже вийшло так, що міністр закордонних справ опинився в нинішнє виборче час єдиним політиком, який не просто критикує Зеленського, але і фактично протистоїть його діям, які великою частиною українців розцінюються як капітулянтські. Ну а емоційна реакція президента на дії глави МЗС зробила Клімкіна одним з головних героїв ЗМІ цього тижня, що може бути відмінним стартом його подальшої політичної кар'єри.

Після заяви про звільнення в політичний відпустку Клімкін не зменшив медійних обертів і дав кілька інтерв'ю ЗМІ, які тут же розійшлися на цитати. В цих інтерв'ю Клімкін підтвердив, що розраховує на продовження політичної кар'єри, при цьому він має намір грати в довгу і на нинішніх дострокових виборах балотуватися до парламенту не буде. За словами міністра, поки він сконцентрується на формуванні власної команди, щоб "робити політику" в майбутньому, але вже в якості самостійного гравця. При цьому Клімкін акуратно відхрестився і від екс-президента Петра Порошенка, в список партії якого міністра активно сватали в свій час різні експерти. За словами Клімкіна, він ніколи не планував вступати в "Європейську солідарність", оскільки не любить партії лідерського спрямування, а хотів би стати частиною якоїсь команди, яка могла б проводити реальні зміни. При цьому Павло Анатолійович активно користується увагою ЗМІ до своєї персони і настроями в середовищі патріотичної громадськості, обуреної тенденціями до проросійського реваншу останніх днів, активно і публічно критикуючи президента Зеленського і стаючи в очах патріотів одним з головних опозиціонерів до чинного президента.

Які ж шанси Павла Анатолійовича стати серйозною самостійною політичною фігурою в осяжному майбутньому. Тут, зрозуміло, все буде залежати від безлічі факторів і, незважаючи на досить успішний старт "сольної" політичної кар'єри Клімкіна, якісь далекосяжні висновки робити рано. Тим не менш, деякі тенденції можна визначити вже зараз.

В цілому для українських дипломатів не характерно еволюціонувати в самостійних політиків всеукраїнського масштабу. З колишніх глав МЗС України в якості самостійного політика відзначився лише Арсеній Яценюк, але він швидше виняток, адже міністром закордонних справ Арсеній Петрович став після перебування на посаді міністра економіки і хоч на той момент і досить молодого і перспективного, але більш-менш яскравого і самостійного політика. Те ж саме стосується і екс-президенту Петру Порошенко, який також встиг побувати в кріслі глави МЗС.

Інші міністри закордонних справ, на кшталт Анатолія Зленка, Бориса Тарасюка, Костянтина Грищенка чи Володимира Огризка, або взагалі не намагалися стати самостійними політичними гравцями, або опинилися на цьому терені не особливо успішними. Тим не менш у Клімкіна є певні шанси поламати цей тренд, адже Павла Анатолійовича не без підстав можна вважати найуспішнішим міністром закордонних справ за всю історію.

Але щоб реалізувати отриманий на посаді глави МЗС політичний потенціал, Клімкіну потрібні дві ключові речі - фінансування його майбутнього проекту та, власне, команда, якій поки у міністра немає. У питанні фінансування Клімкіну цілком можуть допомогти його напрацювання в МЗС. Мова йде про налагоджених контактів із західними партнерами, які теоретично могли б стати певним донором майбутньої політсили Клімкіна. Для того щоб серйозно розвернутися в Україні і конкурувати з підтримуваними олігархами політпроект, цього може бути недостатньо, але для старту і нарощування первинного електорального капіталу цілком може вистачити. При цьому міністру не обов'язково відразу ж створювати свою партію, цілком можна для початку обійтися створенням якогось аналітичного центру при підтримці західних партнерів, а там можна і спробувати щастя на виборах київського мера. До речі, сам Він вже не виключає, що може поборотися за пост градоначальника столиці.

Що ж стосується команди, то сьогодні це один із самих складних питань. З одного боку, тренд на нові обличчя в політиці, на якому на Банкову в'їхав Зеленський, продовжує бути актуальним, і Він цілком може набрати собі в соратники не надто відомих і молодих людей. З іншого боку, розчарування в "нових облич" раніше чи пізніше обов'язково настане, і суспільству захочеться відомих і досвідчених, але незапятнаных. І тут Він може виявитися дуже до речі, адже в нього є і досвід, і успіхи, але немає корупційних скандалів, бізнесу і будь-якого іншого компромату.

При цьому вже зараз Клімкін починає конкурувати зі своїм недавнім безпосереднім "начальником" - екс-президентом Петром Порошенком і його партією "Європейська солідарність", яка йде на вибори на багажі зовнішньополітичних успіхів останніх п'яти років і будує свою кампанію в тому числі і на критиці діючого президента Зеленського. Однак за плечима у Порошенка не тільки успіхи, але й шлейф корупційних скандалів, чого не можна сказати про Климкине. Так що в майбутньому він цілком може відкусити частину електорального пирога екс-президента.

Сьогодні ж головне завдання для Клімкіна - це не випасти з інформаційного поля в найближчі місяці, а для цього йому доведеться стати зовнішньополітичним "ланцюговим псом" проти Зеленського. Ну, а приводів для критики, можна не сумніватися, молодий український президент ще надасть достатньо.