Злочини без терміну давності. Як зробити, щоб Росію засудили за геноцид українців Донбасу
Докладно про рішення Європейського суду з прав людини по справі "Дрелингас проти Литви" розповів у статті на "Європейської правді" доцент Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Р. Шевченко Микола Гнатовський. Зупинимося на основних моментах.
У 2015 р. громадянина Литви Станиславаса Дрелингаса визнали винним у пособництві у злочині геноциду у зв'язку з його причетністю до операції, в результаті якої в 1956 р. був захоплений, підданий жорстоким тортурам, а потім стратили один з лідерів литовських партизан Адольфас Раманаускас (псевдонім "Ванагас"). На початку 2016 р. Верховний суд Литви розглянув касаційну скаргу у цій справі і відмовив позивачеві. При цьому вказав, що знищення осіб за політичною ознакою було також направлено на геноцид литовців як нації.
Дрелингас звернувся до ЄСПЛ, але там рішення Верховного суду Литви визнали не порушують дію Конвенції 1948 р. про попередження злочину геноциду і покарання за нього. "У Конвенції... йдеться про дії, спрямовані на повне або часткове знищення національної, етнічної, расової або релігійної групи як такої. Найголовніше, що такою дефініцією з злочину геноциду виключаються дії щодо масового винищення людей за іншою ознакою - з-за їх політичних переконань, соціального статусу, майнового стану та ін", - уточнює Гнатовський.
У Литві дії СРСР на території цієї країни на законодавчому рівні кваліфіковані як геноцид, а у кримінальному кодексі перелік груп, проти яких може бути спрямовано злочин геноциду, розширили за рахунок соціальних і політичних груп. Таким чином, ветеранів МДБ СРСР почали визнавати винними в геноциді. А новий підхід ЄСПЛ закриває лазівку, коли захисники тоталітарних режимів виправдовували їх злочини, ховаючись за чисто формальними аргументами, зазначає Гнатовський.
При цьому юридичні наслідки в разі радянських злочинів сталінського періоду є досить обмеженими (Конвенція про попередження злочину геноциду прийнята в 1948 р., бо, наприклад, притягнути до відповідальності Росії, як правонаступниці СРСР, за Голодомор не вийде), а ось більш пізні злочину можуть бути розглянуті ЄСПЛ за аналогією зі справою "Дрелингас проти Литви".
Український Кримінальний кодекс у статті 442 визначає геноцид наступним чином: "діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання його в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу". За геноцид передбачено позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічно. Арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до п'яти років караються публічні заклики до геноциду. Тобто в нашому КК геноцид визначений так, як в конвенції.
Правда, засуджених за цією статтею поки немає. Хоча на сьогоднішній день достатньо доказів переслідування представників кримськотатарського народу на окупованому Кримському півострові саме за етнічним і релігійним принципом. Ці переслідування, звичайно, не мають масштабів геноциду тутсі в Руанді, однак кримських татар навмисно виживають з Криму, півострів заселяють росіянами, що створює для цієї етнічної групи нестерпні життєві умови.
Слід передати на розгляд ЄСПЛ і факти геноциду проти українців на Донбасі. У перші місяці окупації за належність до української нації були жорстоко вбиті Володимир Рибак, Юрій Поправка і Юрій Дяковский. Це сталося після захоплення Слов'янська 12 квітня 2014 р. російської диверсійною групою під проводом Ігоря Гиркина. Крім того, вся подальша політика окупантів на Донбасі, яка призвела до величезних жертв і значної кількості біженців, була і зараз спрямована на повне або часткове знищення української національної групи на Донбасі. І може розглядатися як акт геноциду українців.
Але спочатку наш законодавець повинен прийняти закон про російському геноциді в Україні в період агресії в Криму і на Донбасі. У цьому документі слід чітко визначити поняття геноциду, і хто конкретно буде нести відповідальність за нього. Адже в Росії ніколи не визнавали ні того факту, що Гиркин, Бородай і їм подібні були направлені в Україну для знищення українців, ні взагалі перебування на окупованих територіях нашої країни регулярних військ РФ. Тобто, якщо починати судові позови до ЄСПЛ з Росією, до них треба добре підготуватися. І не тільки юридично, але й інформаційно, адже подібний позов в разі його задоволення буде мати величезний резонанс, оскільки поставить на РФ та її громадян клеймо нації, яка здійснила акт геноциду.