Риба важливіша за безпеку. Чому Ісландія відмовилася від переговорів про членство в ЄС
В Ісландії відбувся консультативний референдум щодо відновлення переговорів про членство країни в Євросоюзі. 52,8% проголосували проти, за — 47,7%. Це стало серйозним іміджевим ударом по європейській спілці
Як Ісландія спочатку захотіла в ЄС, а потім передумала
Варто почати з передісторії. З початку 2000-х років в Ісландії розпочалося економічне диво, яке, правда, тривало менше восьми років і завершилося економічною катастрофою. Трьом банкам — Landsbanki, Glitnir і Kaupthing — дозволили працювати в іноземній валюті, з часом це призвело до надмірного зростання балансу банків, який у сукупності в 10 разів перевищував ВВП Ісландії, також виникла надмірна частка як іноземних активів, так і пасивів. Простіше кажучи, роздулася банківська бульбашка. У 2006 році в опитуваннях ісландці називали себе найщасливішими людьми у світі, у передкризовий 2007 рік середньорічний особистий дохід громадян острівної держави складав $70 тис. А наприкінці 2008-го бульбашка луснула — три банки виявилися банкротами, на тлі цього масово позакривали депозити британці і нідерландці.
Тодішня влада намагалася протидіяти панічним настроям, проте процес падіння економіки зупинити було неможливо. У листопаді 2008-го у столиці Рейк’явіку відбулися масові протести із вуличними заворушеннями, у січні 2009-го акції набули ще більшого масштабу. Уряд консерваторів на чолі з Гейром Горде пішов у відставку, його замінив уряд соціал-демократів на чолі з Йоуганною Сігюрдардоуттір. Вона пішла на неполярні кроки — девальвацію ісландської крони, значне скорочення соціальних витрат бюджету і на зовнішні запозичення ($2,1 млрд кредиту дав МВФ, ще $2,5 млрд Данія, Норвегія, Фінляндія та Швеція).
Криза внесла корективи і в політичний процес. У червні 2010 року мером Рейк’явіка став комік Йон Гнарр, який створив жартівливу партію з назвою "Найкраща", куди понабирав своїх друзів-панків. В її програмі був набір різноманітних абсурдних обіцянок, як от стати відкрито корумпованою партією, бо старі політпроекти – таємно корумповані, або ж побудувати Діснейленд з безкоштовним входом для безробітних, аби ті могли фотографуватися з Гуфі. Ідеологію своєї партії Гнарр назвав анархо-сюрреалізмом. Яким був шок ісландців, коли цей діяч переміг на виборах мера, а його партія отримала більшість у міській раді, здолавши консерваторів. Гнарру в дитинстві поставили діагноз "розумова відсталість", потім діагноз переглянули на "синдром дефіциту уваги". Він геть не комплексував через це, а навпаки, вдало використовував образ фрика.
До політичної кар’єри Гнарр вів телепрограму про безпринципного політика, який обіцяє все, що завгодно, аби отримати владу. Щось на кшталт "Слуги народу", тільки на ісландський манер. Перемога на виборах мера столиці підтвердила, що Гнарр своїми жартами потрапив у точку — зневага громадян до старих партій досягла свого піку. "Найкраща партія" і мер-дивак керувала Рейк’явіком чотири роки. Місто стало притягати до себе туристів, відкривалися нові велодоріжки, відбувалося озеленення, а коли Гнарра критикували, він відповідав у жартівливому стилі, наприклад, провів конкурс найтовстішої кішки ісландської столиці. Опоненти були роззброєні такою поведінкою. "Найкращої партії" вже немає, її наступницею стала ліволіберальна партія "Світле майбутнє", Гнарр нині депутат парламенту від проєвропейської партії "Відродження".
Після кризи 2008-09 років частина політиків Ісландії, передовсім соціал-демократи, почали агітувати за членство своєї країни в Євросоюзі, а в липні 2009 року уряд подав заявку про початок переговорів. Наступного року Ісландія стала кандидаткою і Євросоюз розпочав з нею переговори. Однак процес ішов зі скрипом. Головна причина — проти входження до ЄС виступають місцеві рибалки, побоюючись, що в разі членства в Євросоюзі Ісландію обмежать квотами у рибному бізнесі, ключовому в державі. Очікувалося, що угоду укладуть у 2013 році, попередньо провівши референдум, але сталося інакше, — на парламентських виборах 2013 року перемогли праві консерватори і праві ліберали, після чого переговорний процес вони поставили на паузу, а в 2015-му Ісландія взагалі відкликала свою заявку.
І знову захотіла, і передумала…
Зараз при владі уряд есдеків і лівих лібералів. Прискоритися з референдумом їх змусив… Дональд Трамп. Погрози митами на ісландські товари та зазіхання США на Гренландію підштовхнули уряд Кріструн Фростадоуттір шукати політичний дах у Брюсселі, але без рішення народу прем’єрка не могла відновити переговори. Тож уряд і правляча коаліція організували консультативний референдум, на якому їхнім планам ісландці сказали "ні".
Виборці дуже зацікавилися референдумом — явка становила понад 80%. За попереднім аналізом найбільше єврооптимістів у столиці, а євроскептиків — у провінції. Жителі регіонів виявилися активнішими, звідси і понад 12 відсотків різниці між противниками і прихильниками членства Ісландії в Європейському Союзі. Головна причина отриманого результату, як і передбачалося, солідарність рибалок. Рибний промисел приносить цій країні близько 40% експортних надходжень.
Крім солідарності рибалок проти поновлення переговорів із ЄС спрацювало ще кілька тем. Перша: оскільки Ісландія — маленька, голоси її депутатів загубляться в Європарламенті. Друга: без рішень Брюсселю Рейк’явік не зможе укладати торговельні угоди з іншими країнами, зокрема, з Китаєм. Третя: агітатори за ЄС трохи перегнули палку, обіцяючи приєднання до єврозони. З усіх країн скандинавського регіону тільки у Фінляндії євро, інші зберігають національну валюту. Багатьом ісландцям не сподобалася ідея відмови від своєї власної валюти.
Висновки після волевиявлення
Прем’єрка Фростадоуттір заявила, що за її уряду переговорів із Євросоюзом не буде, вона також сподівається, що підсумок голосування не розколе націю. Тобто, питання зближення з ЄС просто відкладуть, доки не виникнуть сприятливі умови для нового референдуму. З одного боку, ісландські виборці продемонстрували коротку пам’ять, забувши про кризу 2008 року, яка могла і не статися, якби Рейк’явік вів спільну фінансову політику з Євросоюзом. З іншого – країна залишається учасницею Європейської економічної зони і Шенгену. Себто, вони далі можуть вільно їздити Європою і вільно з нею торгувати, але без цілої низки обмежень.
Тим часом імідж Євросоюзу зазнав політичного удару. Поки в черзі перед дверима роками стоять країни Західних Балкан, а з 2022-го Україна та Молдова, Ісландія, яка відповідає стандартам ЄС і могла отримати членство швидко, від нього відмовляється. Чудова тема для російської пропаганди й трампістів, котрі не люблять Євросоюз.
Ще один аспект: Ісландія — член НАТО, проте країна не має постійної армії, покладаючись на військову допомогу союзників. Спільні зусилля з партнерами по Альянсу зробили б Ісландію сильнішою у військовому плані, проте ісландці, очевидно, не ставляться серйозно до загроз власній безпеці. Простіше кажучи, риба сьогодні для них важливіша, аніж геополітична боротьба за Арктику, в яку Рейк’явік — хоче він того чи ні — буде втягнутий вже завтра. Знову можна пригадати "Найкращу партію", — якщо виборці у важкі часи голосують за несерйозні проекти, то результат референдуму не має дивувати.
І, останнє. Страх перед квотами однієї дуже значимої для економіки галузі впливає на геополітичний вибір цілої держави. В Україні такою галуззю є сільське господарство, яка так само зіткнеться зі значними квотними обмеженнями після приєднання нашої держави до ЄС. Тож коли дійде час до референдуму про членство України, на думки виборців також впливатиме і економічний фактор приєднання до Євросоюзу. Зараз, поки триває війна, підтримка євроінтеграції висока, але цифри можуть знизитися у мирний час, особливо, якщо євроскептичні настрої щедро підживлюватимуться.
