Гутаперчеві хлопчики. Чому Льовочкін і інші прощають навіть ляпаса

В новітній історії незалежної України було безліч фактів політичних зрад і різних перебіжок з одного табору в протилежний, які відбувалися в основному за певну мзду. Самі суб'єкти подібної поведінки навіть отримали образливе загальновідоме найменування "тушок", а процес такого політичного корумпування був названий "тушкуванням".

Втім, в абсолютній більшості випадків стати "тушкою" означало купити квиток в один кінець, без можливості повернення зрадника в свої колишні команди та отримання там прощення. Такий персонаж часто поринав у тотальну атмосферу презирства, причому не тільки з боку старих, але і нових своїх соратників. Хоча український політикум також знає більш рідкісне явище дещо іншого властивості, коли політичний гравець з ким-то вельми безкомпромісно воював, а потім раптом подружився.

Хрестоматійним прикладом в даному випадку можна вважати взаємовідносини Євгена Марчука з Леонідом Кучмою. При першому президентстві Кучми Марчук був його особистим ворогом, а при другому вельми несподівано для багатьох став вірним підручним глави держави. Публічна ворожнеча двох цих політиків стартувала у травні 1996 р. відправленням Марчука у відставку з прем'єрської посади, що в АП Кучми пояснили унікальною формулюванням "за формування власного політичного іміджу".

З того моменту екс-прем'єр перетворився в полум'яного опозиціонера та гострого критика свого колишнього шефа, але і Кучма на нападки відповідав "взаємністю". Информвойна тривала аж до президентських виборів-1999, тоді ж і сталася розв'язка: Марчук, вступивши в опозиційну "канівську четвірку", де-факто потопив головного конкурента Кучми Олександра Мороза. І нагорода не змусила себе довго чекати — в листопаді 1999-го Марчук був призначений секретарем РНБО, а в 2003-му пересів звідти в крісло міністра оборони, при цьому на обох посадах у конфліктах з президентом вже не був помічений.

Ще один живий класик жанру" — колишній глава АП Кучми, двічі екс-спікер парламенту, а нині позафракційний нардеп Володимир Литвин. За свою політичну кар'єру він з багатьма привселюдно бив горшки, а через якийсь час обнімався в дружніх обіймах, про що не дадуть збрехати ні Віктор Ющенко, ні Юлія Тимошенко, ні Віктор Янукович, ні Петро Порошенко. Напевно, в розумінні Литвина це називається тактична гнучкість або стратегічна прозорливість, але в народі таку поведінку називають в кращому випадку хитрістю, а в гіршому — повній безпринципністю.

Однак якщо б складався рейтинг політичної всеїдності, то пальму першості в ньому з великим відривом здобув би кращий учень Литвина, надто вже гутаперчевий Сергій Льовочкін. На початку своєї публічної діяльності цього політик швидко порвав зі своїм вчителем (на виборах-2006 він невдало балотувався під №13 у списку Народного блоку Литвина, не преодолевшего прохідний бар'єр у ВР), наблизившись до тіла Януковича, забезпечуючи того цілковитий комфорт і на роботі, і в побуті.

Статус головного апаратника Януковича дозволив Льовочкіну стати одним із стовпів Партії регіонів, фактичним лідером впливової внутрішньопартійної групи фірташівців, вступала у перманентні кулуарні конфлікти з конкурентами, які час від часу виходили назовні. Наприклад, чого тільки варті слова ахметовца Бориса Колеснікова про Льовочкіна як про "чиновника з пелюшок", дозволяє собі їздити з купою охоронців на дорогому "мерседесі", хоча при цьому перед суспільством він не зможе задекларувати навіть законну купівлю "Жигулів". Що, між іншим, не заважало їм обом трудитися в одній партійній команді — спочатку в ПР, а потім, аж до недавніх пір, і в "Опозиційному блоці".

Або ще випадок — у 2009 р. в кінотеатрі "Зоряний", де розташовувався штаб "регіоналів", Льовочкін отримав по обличчю від медведчуковца Нестора Шуфрича, а тепер вони обидва "злилися в екстазі" партбудівництва нової "Опозиційної платформи — За життя". Нарешті, інший активний учасник даного об'єднання "газовиків" з Медведчуком, Вадим Рабинович, ще буквально вчора заважав Льовочкіна з брудом, вимагаючи на кожному розі відібрати у нього віллу на французькому Лазурному березі, зараз між цими передвиборними партнерами, що називається, "мир, дружба, жуйка".