Секуляризмом віє. Чому Зеленському не варто давати клятву на Біблії

Що повинен надягти або зняти віруючий, який йде голосувати за Зеленського?
Фото з відкритих джерел

У нинішній передвиборній гонці голос церкви звучить особливо напруженою нотою. Відразу з двох причин. Перша, звісно, Томос, який став однією з передвиборних "фішок" Петра Порошенка, але, всупереч безлічі очікувань, виявився тим анекдотичним козирним тузом, який так і не "зіграв". По-друге, тому що його суперник - Володимир Зеленський - навпаки, людина дуже далекий від усього церковного і не втомлюється це підкреслювати. Вкрай незвично для наших палестина.

У цій ситуації виступи офіційних, так і неофіційних теж - спікерів українських церков звучать відразу в двох регістрах. В одному - "не можна не сказати", в іншому - "не можна не відзначити". Що, втім, відображає ситуацію навколо виборів в принципі - ціле суспільство, здається, розділилась на дві фракції, одна з яких голосує за те, що "не можна не сказати", а друга - не стільки "за", скільки "проти", тому що "не можна не відзначити".

"Не можна не сказати" - це про те, що Україна "на грані". Війна, агресія, загроза всьому національному - від мови і культури до економіки і безпеки. І може навіть саме існування країни поставлено на карту. А тому вибори - не іграшки і не привід "поприколюватися". Помилка або відверта легковажність може коштувати дуже дорого.

"Не можна не відзначити" - це про те, що кожен має те, що заслужив. Поразки це стосується навіть в більшій мірі, що і перемоги. Тому що перемога може бути дана авансом. А от поразка отримує тільки той, хто надій не виправдав і виплатити аванс не зумів.

Але при всьому тому, більшість промов церковників схиляють виборця до "розумного" вибору. Їх можна зрозуміти: при всіх особливостях Петра Олексійовича, щодо церкви він залишається в рамках зрозумілою парадигми взаємин, хоч і не завжди в цих рамках витончено рухається. Що ж до Володимира Зеленського, жодна церква не може спати спокійно. Від нього віє секуляризмом. А це для наших церковників - чи не найгірше, що можна сказати про політику.

Серед звернень з приводу виборів з боку глав церков майже немає несподіванок. Самим яскравим було звернення глави УГКЦ Святослава Шевчука. Найвідвертішим - патріарха УПЦ КП Філарета. Самим обережним - глави ПЦУ митрополита Єпіфанія і, фактично, відбулася мовчанням священноначаліє УПЦ МП, але це мовчання - теж абсолютно передбачувано - було компенсовано зверненнями стривоженою "православної громадськості" і просто "приватними думками".

Блаженніший Святослав у черговий раз продемонстрував, що може сказати так, щоб всі зрозуміли, і при цьому залишитися бездоганним. Його "програмним" передвиборчим зверненням в цей раз стало Послання до молоді. Можливо, не випадково - "молодша електоральна група" становить саму активну частину виборців Володимира Зеленського. Таким чином, глава УГКЦ виявився одним з небагатьох, хто зробив ґрунтовну спробу переконати "ЗЕ-електорат" в дружній формі.

Звернення владики Святослава, само собою, не містить жодних прямих вказівок на особистості. Воно повністю побудовано навколо категорії свободи, якою, як зазначив владика, особливо дорожать саме молоді люди. Свобода, нагадує глава УГКЦ - це не можливість "плисти за течією", або, іншими словами "не напружуватися" (нерідко саме так розуміють свободу молоді люди). Свобода сполучена з відповідальністю, а без відповідальності свобода перетворюється на величезну руйнівну силу. Тому владика Святослав закликає молодих виборців проявити "дорослу" зрілість - національну і християнську. А для тих, хто все ще не зрозумів, в мові є вже абсолютно прозорий натяк: "Не дамо нікому висміяти Україну".

Патріарх Філарет, як зазвичай, різкий у формулюваннях і не щадить нікого. Він, зрозуміло, теж не називає імен - але тільки й того. Та й навіщо якісь імена, якщо є "термос"? Це слово чітко фокусує гнів, який патріарх обрушує у своїй промові на тих, хто "зневажає" і Україну, і її мову, її культуру, і її церква, ставить під сумнів її європейські прагнення і становить загрозу національній безпеці. Не шкодує, втім, Святіший і іншу сторону. Нагадує про покараних вбивць Небесної Сотні, корупції, відсутності справжнього правосуддя, реформ і т.п. загалом, "віруючі відчувають розчарування".

Митрополит Епіфаній виявився найбільш лапідарним, а формулювання в його промові - правильними, стриманими, але позбавленими блиску. Єдине, що дозволив собі голова ПЦУ - ще раз нагадати про те, що слід оцінювати "по справах". Що, можливо, містить у собі натяк: державна діяльність Петра Порошенка на увазі, а справи Володимира Зеленського - суцільне скоморошество.

Здавалося б, з боку цих церков Петро Порошенко міг би розраховувати якщо не на прихильність, то хоча б на лояльність. Але немає. І з боку владик УГКЦ, і навіть з боку владик ПЦУ лунає чимало критики. Як на адресу Петра Олексійовича особисто, так і в адресу його специфічної передвиборної кампанії. Серйозну критику викликають спроби зробити віру і церковні питання частиною своєї президентської кампанії - мова йде і про Томос-турі і про "віру" у трехчлене президентського передвиборного гасла. Але найбільше обурює церковну публіку то кількість гніву і люті, яке затопило український сегмент соцмереж і взагалі суспільство на тлі передвиборної боротьби. На це, зокрема, зазначив ректор Українського католицького університету єпископ УГКЦ Борис Ґудзяк.

Ця критика не те щоб недоречна в контексті крайнього передвиборчого напруги, але вона видає глухе роздратування. Петро Порошенко розчарував церкви. Не тільки тим, що не провів рішучих реформ і не зробив якогось дива. А тим, що ось-ось програє Зеленському. І тоді всю політику взаємовідносин церкви з "зовнішніми" - і державою, і суспільством, і навіть один з одним, - яка вибудовувалася і балансувалася роками, церков, не виключено, доведеться перебудовувати. Тому що Володимир Зеленський - це абсолютно новий виклик для них.

В УПЦ МП офіційно зберігають свого роду "нейтралітет". Там не приховують, що програш Порошенко сприйняли б із задоволенням. Але також розуміють, що перемога Зеленського їх ситуації суттєво не поліпшить. Ніхто нікого не "перепатриархатит", Томос ніхто відкликати не стане, ПЦУ не розвіється, як страшний сон. Єдине, що може статися "на краще" - переходи "загальмують" і вдасться зберегти статус кво.

Зате в московських церковних колах - якщо вірити, наприклад, протоієрею Всеволоду Чапліну, - аплодують Зеленському. Протоієрея це, здається, сильно дратує. Він би волів радіоактивний попіл на обидва наші будинки.

Зеленський, м'яко кажучи, не найкращий "соработник" для церкви. Для будь-якої з них, і для Моспатриархата в першу чергу. Тому що Моспатриархат зовсім не звик працювати в умовах повної байдужості й неуваги з боку влади. Або "симфонія", як у Кремлі, або війна, як у Київській митрополії щодо Порошенко.

З Зеленським так навряд чи вийде - він байдужий. І після виборів, за його власними словами, він до церкви ходити не почне. От хіба що на Євангелії присягне. Правда, виникає питання доречності такої присяги. Присяга на Біблії - атрибут християнської культури і передбачає наявність віри. Клятва, дана на Євангелії, - клятва перед Богом зі всіма витікаючими наслідками для віруючої людини. Що ж до Володимира Зеленського, він з тим же успіхом може присягнути на підшивки журналу "Перець" за 1978 рік. Без іронії: присяга на Біблії для нехристианина перетворює на формальність не тільки присягу, але і Біблію. Нехай клянуться на Біблії ті, для кого вона щось значить.

У виступах Зеленського звучать цілком світські ліберальні мэсиджи, які навряд чи влаштують що ПЦУ, що УПЦ МП, УГКЦ, що Всеукраїнська Рада церков разом взятий. З питань абортів, легких наркотиків, проституції і взагалі "обмеження свободи" - з питань моралі - Володимир Зеленський висловлюється в тому сенсі, що "заборони - це неправильно". Можна припустити, що ця наївність досить швидко з нього облізе, але мало стресів доведеться пережити в процесі линьки. Не стільки йому, скільки релігійним організаціям, який пущі мора і глада бояться ситуації, в якій "примус до моралі", що практикується силами держави та її законів, раптом ослабне. А то і зовсім зникне. За загальним "екуменічному" думку українських релігійних лідерів, секуляризм - форма прокляття.

Тому коли Союз православних громадян заявляє, що віруючий, який йде голосувати за Порошенка, повинен спочатку зняти хрест - мабуть, натякаючи на популярний анекдот, що повинен надягти або зняти віруючий, який йде голосувати за Зеленського, я навіть важко припустити.

Ні, Зеленський не ідеальний "соработник" для церкви. І в цьому є перевага - ми можемо розраховувати на реальне відокремлення церкви від держави, - так і ризик - руки справжнього майстра зуміють отримати вовни жмут і з поганою вівці. Байдужість до церковного питання і лібералізм нової української влади, схильної в даний момент недооцінювати вага церковної карти національної безпеки, швидше за все, зможуть використовувати у своїх інтересах Моспатриархате. Звичайно, коли в твою сторону не бачать - це не дуже приємно. Але можна зробити навіть більше, ніж під пильною увагою.