• USD 27.8
  • EUR 33.4
  • GBP 38.7
Спецпроєкти

"Шилка" не допоможе. Чому Україні нічим збивати безпілотники

Війна в Нагірному Карабасі чітко показала значення безпілотної авіації на полі бою. І тепер з новою силою постало питання, як з нею ефективно боротися

ЗСУ-23-4 «Шилка»
ЗСУ-23-4 «Шилка» / Укроборонпром
Реклама на dsnews.ua

Напрацьованих варіантів небагато — або модернізація під нові умови військової системи протиповітряної оборони, або насичення бойових порядків системами радіоелектронної боротьби.

Отже, ствольна військова ППО практично в усіх пострадянських арміях представлена єдиною системою — ЗУ-23-2. У нас в армії теж таких систем більш ніж достатньо, проте вони не повʼязані єдиним управлінням, не мають цілевказівки від радіолокаційної станції, а значить, марні в боротьбі з безпілотниками.

Як контрприклад показовим є досвід сусідньої Польщі. Тут конструктори змогли видати комплекс на основі ЗУ-23-2, а військове відомство знайти гроші на його закупівлю. Йдеться про зенітну ракетно-артилерійську систему PSR-A Pilica від Zakłady Mechaniczne Tarnów. Фактично це ЗУ-23-2 з двома пусковими установками зенітних ракет GROM/Piorun на шасі військової вантажівки Jelcz 442.32 4×4, обʼєднаних в єдину систему з мобільною радіолокаційною станцією SRL-97.

Причому поляки максимально використовували вітчизняні комплектуючі, але при цьому РЛС побудована на базі ізраїльського IAI/Elta ELM-2106 NG.

Фактично зараз система PSR-A Pilica складається з командного пункту, РЛС і шести зенітних установок, повʼязаних єдиною автоматизованою системою управління. Польська армія повинна отримати до кінця 2022 р. шість таких батарей.

Тут важливо зазначити, що кілька років поляки намагалися вибудувати спільну з нами систему ППО для боротьби з безпілотниками. Результатом став комплекс «Маргаритка» (ZRN-01 Stokrotka), який розробляли ДАХК «Артем» (Київ) і польська компанія AREX. Представлений на виставці «Зброя та безпека-2017» комплекс являв собою шасі вантажівки STAR 265M2 в 6х6 з встановленою системою для пуску некерованих ракет РС-80П і сучасну систему управління вогнем Tonaz.

За словами конструкторів, новий комплекс дозволяв збивати повітряні цілі на відстані до 4 км, включаючи вертольоти Мі-24, Мі-8/17 і безпілотники. Однак в останні кілька років ніяких новин про просування проєкту немає.

Реклама на dsnews.ua

Пропонували поляки і свій варіант модернізації наших ЗУ-23-2, однак після польових випробувань від нього з незрозумілих причин відмовилися.

Самостійно наші фірми намагалися просунути модернізацію самохідних ЗСУ-23-4 «Шилка» як «убивць безпілотників». Адже за ідеєю чотири стволи зі скорострільністю 3400 пострілів на хвилину можуть забезпечити досить високу щільність вогню на дальностях до 2 км і таким чином бути ефективними проти безпілотників ближньої дії.

На різних виставках навіть показували кілька макетів з варіантами модернізації від ДП «Завод «Арсенал». Причому один з варіантів навіть передбачав установку модуля з чотирма зенітними ракетами. Правда, виробник говорив про міфічні «Колібрі» або «Барс», але сам факт робіт в цьому напрямку мав місце бути.

Однак, судячи з усього, ці проєкти наштовхнулися на сувору реальність — справа в тому, що на момент анексії Криму навесні 2014 р. «Шилка» фактично не перебувала на озброєнні, 105 одиниць перебували на базах зберігання в Ніжині, Вознесенці, Балаклії і ін. Єдина частина, в якій вони були в строю, — 36-та бригада берегової оборони в Криму. Одинадцять ЗСУ-23-4 були захоплені росіянами, повернуті нам у червні 2014 р. і після ремонту в Миколаєві в 145-му ремонтно-відновлювальному полку відправлені на фронт.

Наші військові покладали великі надії на відновлення решти парку «Шилок». Однак в установці виявилося стільки деталей і агрегатів, які виготовлялися виключно в Російській Федерації, що в результаті вдалося поставити в стрій всього близько 30 машин, які нині становлять систему обʼєктової ППО на другій і третій лініях оборони на Донбасі.

Відновлення інших «Шилок», які знаходяться на зберіганні, залишається під великим питанням — заради 50–60 машин розгортати виробництво деталей просто немає сенсу. Інша справа, якщо, наприклад, ми зможемо отримати хоча б один-два зарубіжних контракти. Але до цього дуже далеко.

Варіанти модернізації установок і їх випробування в бойових умовах варто розглядати насамперед під кутом збільшення експортної привабливості нашої оборонки загалом. Адже освоїти ремонт шасі без росіян ми поки не в змозі, а ось підвищити бойову міць за рахунок нової електроніки нашим підприємствам цілком під силу. А будуть експортні замовлення, значить, наш військово-промисловий комплекс матиме більше можливостей для модернізації верстатної бази і, власне, здешевлення зброї для ЗСУ.

    Реклама на dsnews.ua