Собака на сіні. Що принесе "Голосу" перехід Вакарчука в партійні "гуру"
За великим рахунком рутинна щоденна робота партійного будівництва - це не те, що могло б бути цікаво музиканта, поета, моральному авторитету і просто хорошій людині Святославу. Та й сам Вакарчук в більшості випадків не особливо намагався приховувати, що це все не його. Досить згадати перший прихід Вакарчука в політику на хвилі Помаранчевої революції та швидкий добровільний відхід з неї.
Другий прихід Вакарчука в політику, на хвилі Революції вже гідності, звичайно ж виглядає більш зрілою і відповідальною (лідер "Океану Ельзи" як мінімум став помітно старше), але це лише поверхневе. Неважко помітити, що скільки-небудь активної участі в публічній політиці Святослав Іванович все одно не приймає. Незважаючи на статус лідера партії, обов'язки глави фракції, як і головного спікера "Голоси", були покладені не на нього, а на Сергія Рахманіна, а тепер ось і главою партії з'їзд обрав не дуже відому широкому загалу депутатку Кіру Рудик.
Про це рішення з'їзду поінформував сам Вакарчук, назвавши Рудик "кращим управлінцем з нашої команди". У виборчому списку "Голоси" Рудик посідала третю позицію після Вакарчука і Рахманіна, а до політичної роботи очолювала київський Research&Development офіс IT-компанії Ring зі штатом 500 осіб. Так що управлінський досвід Рудик дійсно є, але в масштабах всеукраїнської політики він якось не дуже вражає. Як би там не було, керувати партією вона в будь-якому випадку буде куди ефективніше Вакарчука.
Сам же Вакарчук залишається таким собі "лідером" партії, чиє завдання "приводити в політику нових чесних професійних людей з власним баченням і створювати політичну конкуренцію всім тим, хто йде до влади без бачення, компетенції, власного бачення". Тобто з'їзд формально закріпив те, що і так було в "Голосі" все це час. Вакарчук виступає в ролі отакого особи та імені партії, який забезпечує популярність за рахунок власних прихильників з числа любителів музики, а приземлені організаційні питання, законотворча діяльність та інша політична кухня - це парафія партійних "генералів" начебто Рахманіна або Рудик.
А ще Вакарчук завжди тяжів до ролі такого просвітленого "гуру" - носія особливого знання, якими він із задоволенням ділиться з паствою у вигляді розмитих проповідей, і як всякому пристойному "гуру" йому кілька несолідно брати участь в суєті "мирському" житті і зовсім несоромно відсторонюватися від суспільства для медитацій, зв'язку з космосом і інших важливих для духовного існування речей. Ну і концерти - це одна з форм спілкування "гуру" з паствою, за допомогою яких є можливість нести істину масам в куди більш природною для Вакарчука багатозначною поетичній формі, не опускаючись для пояснення складних матерій до рівня примітивної прози.
За великим рахунком саме така організація політичної діяльності багато в чому визначила розчарування в "Голосі" великого їх числа виборців. Партія, яка на парламентських виборах набрала більше 5% голосів, сьогодні може похвалитися 2-3% рейтингу, які не дають особливих шансів на продовження парламентської діяльності в разі нових виборів. Що б там хто не казав, а українські партії завжди лідерські, тому що саме лідера в першу чергу хоче бачити виборець у політиках. І коли люди голосували за "Голос", то багато в чому розраховували особисто на Вакарчука. Щось на кшталт "Славко прийде - порядок наведе". Але коли виявилося, що рок-зірка і кумир хоче особисто не десь там наводити порядок, а з висоти свого зіркового статусу вчити всіх правильного життя, нікуди не встряючи персонально, то виборець став шукати собі нового кумира. І судячи з усього, розчаровані у Вакарчука в більшості своїй просто повернулися до Порошенка, у якого "Голос" і переманив під час передвиборної кампанії.
Чи зможе "Голос" і далі існувати в українській політиці з "гуру" замість лідера? Це не дуже ймовірно. Таке, може, і можливо, якщо Рудик, Рахманін або хтось інший зможе звалити на себе ношу реального політичного лідера і впоратися з нею успішно, але, по-перше, задатків загальнонаціонального лідера у нинішніх членів "Голоси" поки не видно, по-друге, наявність над цим потенційним лідером "морального авторитету" в особі Вакарчука буде заважати сприймати його реальним лідером, ну і по-третє, потенційний лідер "Голоси" ризикує накликати на себе ревнощі самого Вакарчука, який хоч сам і не поспішає бруднитися про реальну політику, але може і не потерпіти когось, навіть натякає на політичну альтернативу головному "гуру".
Так що Вакарчук, породив своєю популярністю "Голос", цілком може стати тією собакою на сіні, яка остаточно знищить рейтинг свого партійного дітища.