Стратегічний хутір. ВСУ підбираються до маленького, але ключовим селища Петровське
Цікава ситуація склалася після заяви 25 травня так званого "голови Народної ради, голови делегації ДНР" на мінських переговорах Дениса Пушилина про те, що обстановка на південному напрямку дуже складна і українська армія нібито просунулася в село Петрівське Старобешівського району. Нашим ЗМІ з посиланням (!) на інтернет-ресурси окупантів стали писати про звільнення Петровського силами ООС.
Проте в реальності мова йшла тільки про просування в районі Петровського — наші війська ще раніше взяли чергову лісопосадку, зайнявши шматок сірої зони від Вікторівки до Петровського. Зате неперевіреними даними наші "журналісти" дали привід ворогові розв'язати чергову пропагандистську кампанію. Їм не склало труднощів організувати виїзд знімальної групи в подкронтрольное Петровське і викласти відео з глумливими коментарями.
При цьому "за кадром" залишається той факт, що просування нашої угруповання (а конкретно 93-ї мехбригади) на цьому напрямку все-таки є, але південніше, в районі Миколаївка–Докучаєвськ. Про це свідчить, наприклад, не так давно викладений ролик поразки опорного пункту бойовиків. За геотегам він цілком прив'язується до конкретних населених пунктах і на лінії зіткнення.
По карті лінії протистояння добре видно, що, по всій видимості, сіра зона перед цим опорним пунктом ворога вже в наших руках, що може свідчити про просування на ще одній ділянці фронту.
Повертаючись до Петровського, варто сказати, що вже давньому планом ОБСЄ, цей населений пункт був одним з районів розведення сторін. Нагадаємо, що ще 21 вересня 2016 р. в рамках домовленостей тристоронньої контактної групи були визначені три пілотні точки на лінії протистояння, де сторони зобов'язалися вивести свої збройні формування вглиб в середньому на 2 км. Причому спочатку це виглядало як рішення, яке може влаштовувати обидві сторони. Водночас схоже, що по-справжньому в домовленості ніхто не вірив, і тому дві крапки (Станиця Луганська та Петровське) чисто теоретично у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань були плацдармами для можливого настання.
Так, з того ж Петровського угруповання ВСУ чисто теоретично могла загрожувати всьому приазовському напрямом оборони бойовиків. Тому кілька разів навіть намагалися "на камеру" відводити війська, однак з цього нічого не вийшло — занадто вже стратегічно важливий пункт на південному напрямку, контроль над яким буде визначати всю картину війни тут.
Зате в грудні 2017 р. нашим військовим вдалося звільнити найближчий до Петровського населений пункт Викторовку. Саме після нього на трасі йде Петровське, а далі великих опорних пунктів у супротивника немає. Падіння Петровського може призвести до серйозних стратегічних провалів для окупаційного командування на південному напрямку. Хоча говорити про обвалення лінії оборони можна буде тільки після введення великих танкових груп, і то не факт зважаючи на наявність величезних мінних полів, які створювалися хаотично починаючи з літа 2014 р. Варто сказати, що Петровське намагалися звільняти ще в січні 2015 р., але тоді тільки випадковість завадила нашим військовим взяти його під контроль.
В офіційних зведеннях майже немає інформації про стан фронту на величезній ділянці від Оленівки до Волновахи. А тут в останні дні відбуваються знакові події. Справа в тому, що бойові дії в цій малозаселеною степовій зоні йдуть буквально за кожен населений пункт, включаючи хутори і селища. Тому важко переоцінити те, що нашим військовим вдалося взяти під свій контроль селище Вікторівка у відносній близькості від великого пункту ворожої оборони міста Комсомольське (після деокупації — Кальмиусское).
Фактично на прикладі позицій під Петровським добре видно тактика звільнення сірої зони — там, де розташовуються мотивовані підрозділу і командування готове до втрат, відбувається просування вперед. Як правило, населені пункти та спостережні позиції противника займають тихо — без особливих бойових дій. Після цього противник накриває втрачені позиції артилерією, і якщо настають не встигли обладнати позиції, то несуть досить серйозні втрати. В залежності від ситуації наші військові або відходять, або закріплюються, таким чином, звільняючи 2-3 кв. км нашій землі.
До речі, не варто думати, що такої тактики дотримуються тільки наші бійці — противна сторона робить так само. При цьому звинувачення в порушенні Мінських угод ллються з обох боків майже безперервним потоком. Єдина умова для проведення обстрілу або вилазки — відсутність поблизу єдиної контролюючої інстанції у вигляді місії ОБСЄ. А так як "європейці" майже не з'являються "на півднях", то тут обидві сторони діють досить "вільно" — єдиним обмежувачем виступає артилерія.
Взагалі, ситуація на південному напрямку вельми непроста — лінія оборони тут не суцільна, а базується на ланцюгу пануючих в степу висот і курганів. Так, під Викторовкой основу оборони противника складає курган Чорна могила, що знаходиться на схід Петровського, яке, до речі, навряд чи російсько-окупаційне командування віддасть без бою.
У цілому можна відзначити, що бойовиків не влаштовує статус-кво на південному напрямку, і незабаром тут можна буде очікувати посилення активності. Яке, втім, виллється в чергові артилерійські дуелі і снайперську війну.
