• USD 39.4
  • EUR 42.8
  • GBP 49.9
Спецпроєкти

Какофонія думок і страшні місцеві бонзи. За це чи стояв Майдан?

Після революції народ ставить влада нарівні з собою. До президента або міністра пієтету не більше, ніж до якогось сусіда
Фото: УНІАН
Фото: УНІАН
Реклама на dsnews.ua

Майдан був не заради грошей і не за гроші. Тому, кажучи про те, що отримали за п'ять років активісти, волонтери, мас-медіа і в цілому народ, ми зовсім не будемо чіпати тему, хто скільки виграв або програв через Майдану у фінансовому вимірі. На Майдані українці боролися за свою свободу. Отримали вони її?

Активісти і волонтери

Роль активістів і волонтерів в Україні зараз безпрецедентна. Такого немає у жодній іншій європейській країні.

Звичайно, у Західній Європі є безліч активістів і активісток екологічних, правозахисних та феміністичних організацій, як і волонтерів благодійних проектів, зайнятих допомогою хворим дітям, сиротам, безпритульним і т. п. В Україні теж є чимало подібних організацій і проектів. Вони діють давно, хоч і з різним ступенем успішності.

Але в останні п'ять років в Україні діяльність активістів і волонтерів поширюється далеко за рамки цих, скажімо так, традиційних напрямів. Це проявилося вже під час Евромайдана. Організаційно він тримався на тих, хто там днював і ночував. І це були в основному не політики і журналісти (ті були більше зайняті своєю роботою), а саме активісти, які самоорганізувалися в сотні, закинувши всі інші свої справи, і волонтери, які забезпечували збір різного роду допомоги — грошей, захисної екіпіровки, медикаментів, продуктів харчування та ін

Після революції активістам і волонтерам довелося фактично підміняти собою держава в тих його найважливіших основних функціях, де воно виявилося слабким і недієздатним. І дуже багато з того, що робили і продовжують робити активісти і волонтери, це безперечна перемога.

Насамперед багато активісти та волонтери пішли добровольцями на фронт, щоб захистити Україну від російських окупантів. І це було безцінне для збереження нашої незалежності. Важко оцінити і масштаб тієї допомоги, яку надавали і продовжують надавати активісти та волонтери (в їх числі багато учасників бойових дій, які повернулися з фронту) на громадянці. Йдеться, зокрема, про постійної допомоги волонтерів українським воїнам — на лінії фронту і в госпіталях; про виявлення активістами співучасників режиму Януковича, сепаров і корупціонерів серед чиновників, суддів, поліцейських і т. п.

Реклама на dsnews.ua

Але самі активісти та волонтери нерідко звертають свої перемоги в зради. Волонтери, наприклад, тоді, коли розганяють зраду про нібито "катастрофічний" стан справ у забезпеченні армії просто заради того, щоб зібрати більше грошей. Тут логіка проста: написав пост про те, що ситуація помітно покращилася, — потік пожертвувань вичерпується, пишеш, що на передовій "хлопці недоїдають, ходять голі-босі", — потік поновлюється.

Активісти звертають свою перемогу в зраду, коли починають вважати себе істиною в останній інстанції, а особливо коли перетворюються на найманців. Не випадково серед активістів, які стали жертвами замовних нападів, багато постраждали від рук інших активістів, у тому числі з посвідченнями учасника бойових дій.

Какофонія думок

Перемога ЗМІ хоча б у тому, що вони вільно генерують какофонію думок. Звичайно, в Україні ще з часів Кравчука завжди були мас-медіа, непідконтрольні владі і притому досить популярні. І навіть при Януковичі медіапростір не було зачищено тотально. Незалежні телеканали, газети, інтернет-ресурси чимало посприяли масовості Евромайдана у Києві та інших містах.

Але за роки, що минули після перемоги революції, впливовість ЗМІ, непідконтрольних владі, досягла небачених раніше масштабів. Вперше ці ЗМІ по своєму впливу на громадську думку не просто обганяють, а на порядок перевершують всі мас-медіа, лояльні до влади. І це при тому, що Україна фактично перебуває в стані війни і постійно піддається ворожим інформаційних диверсій. Навіть відверто прокремлівські телеканали досі відбулися легким переляком, відчуваючи незручності тільки з-за необхідності вести мовлення українською.

В умовах відсутності у влади інформаційної монополії теоретично можна було б очікувати, що ЗМІ будуть рівномірно висвітлювати всі точки зору — як влади, так і її опонентів. А значить, що зради і перемоги будуть представлені в інформпросторі приблизно порівну і вже народ буде оцінювати, що важливіше, а що менше. В реальності ж будь-які зради, включаючи самі сумнівні і явно недостовірні, відразу отримують у переважній більшості ЗМІ потужний резонанс, тоді як навіть найбільш переконливі перемоги або ігноруються, або висміюються, або (у кращому випадку) подаються під критичним соусом.

Ця тотальна зрада ЗМІ має два пояснення. Перше можна почути досить часто. Полягає воно в тому, що журналістам подобається розганяти зраду, бо вона легше продається, ніж перемоги. Це стосується практично всіх мас-медіа, навіть самих незалежних. То є причина як би в тому, що ЗМІ всього лише виконують певний соціальне замовлення суспільства (хоча насправді вони таким чином самі цього формують замовлення).

Друге пояснення (не спростовує, а доповнює перше) звучить набагато рідше, але має не менш переконливу доказову базу. Суть його в тому, що деякі незалежні ЗМІ, в тому числі дуже впливові, промишляють інформаційним рекетом. Тобто спочатку створюють комусь проблеми, наприклад, знаходять інформацію, яку можна піднести як компромат, і потім намагаються видурити гроші за своє мовчання.

Подібні методи застосовуються до різних об'єктів — політикам, чиновникам, бізнесменам. І хоча такими схемами займаються в промислових масштабах лише деякі ЗМІ, але вони зіграли чималу роль в тому, що в усьому медіаспільноті поширена впевненість у тому, що зрада продається легше, ніж перемоги.

Зрозуміло, що особливо стараються в поширенні зради медіахолдинги олігархів, які посварилися з Порошенком, але як раз у них іноді виходить зворотний результат. Наприклад, коли окремі телеканали раптом починають гнівно розповідати про проблеми, створених Коломойському чи Фірташу нинішньою владою, у глядачів можуть виникати симпатії швидше до влади, ніж до потерпілим олігархам.

А прокремлівським ЗМІ взагалі доводиться регулярно займатися мазохізмом, розповідаючи, як "влада знищує активістів", і одночасно зазнаючи принизливим акцій та актам від тих же активістів за свою прокремлівськість, так і за свою схильність до мазохізму теж.

Народ і його пиететы

Головна перемога народу — після революції він ставить влада нарівні з собою. При Януковичі влада з кожним роком все більш викликала жах і в принципі перестаралася. Багато українців вийшли на Майдан саме з переляку, що "регіонали" пішли по бєспрєдєлу (і в політиці, і в віджиманні бізнесів) і якщо їх не зупинити, то вони вкрай закрутять гайки, будуть фальсифікувати будь-які вибори — словом, від них буде вже не позбавитися.

Зате зараз ніякого страху перед владою немає (народ тут чуйно уловлює настрої ЗМІ). До президента, міністра або голови парламентського комітету пієтету не більше, ніж до якогось сусіда. Втім, сказане не відноситься до місцевої влади (за деякими винятками, наприклад, до мера Кличко у киян пієтету теж немає).

Головна зрада народу — він ставить себе набагато нижче місцевих чиновників, податківців, митників, прокурорів, суддів, тобто тих, з ким йому, народу, доводиться безпосередньо стикатися (більшості з них вдається залишатися при посадах, незважаючи на всі революції). А межею мрій пересічного українця часто виявляється самому влаштуватися на подібне прибуткове місце. Саме у тих, хто тремтить перед сільським головою або дільничним поліцейським, виникає нездоланне бажання покарати за свої проблеми центральну владу.

Ця зрада виліковна. Лікується вона посадками тих самих чиновників і т. п. нижньої і середньої ланки, які вважаються всесильними. Зазвичай ЗМІ звертають увагу на велику рибу — справді, кому цікаво, що де-то там зловили на хабарі якогось дрібного бюрократа. Але все ж можна поцікавитися хоча б загальною статистикою. ГПУ рапортує, що в 2018 р. виявлено 8525 фактів хабарництва та інших корупційних злочинів, направлені в суди 2908 справ про корупцію, а 638 осіб засуджено. Якщо кількість посаджених за рік корупціонерів різного рангу буде вимірюватися не сотнями, а тисячами, то, дивись, поступово ситуація вирівняється. І місцевий бонза буде вже не страшніший, ніж сусід або президент.

Продовження серії публікацій "До річниці Евромайдана. Що змінилося за п'ять років" читайте на сайті "ДС":

    Реклама на dsnews.ua