Тінь Лі Син Мана. Чому Захід і Банкова почали лякати один одного "втратою України"

Останнім часом в діалозі між українською владою та західними партнерами з’явився дуже поганий наратив про можливу загибель України. Причому використовують його обидві сторони.

Це може мати два пояснення: або ситуація справді настільки погана, або стосунки між Володимиром Зеленським і Заходом геть зіпсувалися.

Логіка Банкової

Позицію української влади найбільш відверто сформулював "слуга народу" Максим Бужанський. Коментуючи наполягання Заходу на "реформах в обмін на гроші", він заявив:

"Не зовсім зрозумілими є дві речі. Яку кількість реактивних дронів по Києву та тривалість повітряних тривог у столиці закладали партнери у розрахунок виконання умов фінансування. І у скільки десятків мільярдів євро щорічно, а може, й щомісяця, їм обійдеться поява російської армії на кордонах з Польщею, Румунією та Угорщиною, якщо ми рухнемо, збанкрутувавши".

Бужанський — добре обізнаний персонаж. Часто-густо він ретранслює на широкий загал те, що наша влада говорить на переговорах з європейцями. А говорить вона саме це: ви хіба не бачите, що ситуація значно погіршилася, забудьте про наші зобов’язання щодо реформ, нам зараз не до них, давайте грошей більше і швидше, інакше ми рухнемо, і тоді Росія піде війною на вас.

Логіка Заходу

Про настрої західних партнерів розповіла членкиня правління Міжнародного фонду "Відродження" Любов Цибульська. Ключова їхня претензія — ставлення до них як до "дійної корови" (cash cow):

"Я багато спілкуюсь з нашими міжнародними партнерами. Такого рівня втоми та роздратування від нахабності української влади я давно не памʼятаю. Уряди більшості європейських країн дуже добре усвідомлюють значення боротьби українців для них. Але їх втомило ставлення до себе як до cash cow. Їх втомило, що українські посадовці просять гроші, але не дають розуміння, як ці гроші будуть витрачатись, не дають логіку своїх розрахунків".

Вона навела буквальну цитату тижневої давнини представника країни, яка чи не найбільше допомагає нам:

"Якщо ви декларуєте, що є частиною Європи і плануєте бути нею і після війни, ви не можете просити гроші з нахабним виглядом і не посвячувати нас у стратегію війни, яку ведете".

Але нахабний стиль спілкування — це лише частина проблеми. Інша частина — рівень компетентності та адекватності переговорної команди України. Цибульська тут вдається до доволі жорстких оцінок:

"Як громадянці України мені щоразу дуже соромно, коли дивлюсь нашу переговорну групу щодо війни. А як людині, яка ще й знає від іноземних партнерів, що наші переговорники несуть на цих зустрічах, мені очевидно, що багатьох трагедій можна було б уникнути, а життів — врятувати, якби на цих надважливих напрямках були професійні та порядні люди. Якби принцип підбору команди був інакшим".

Важливо, що вона висловлює не лише свою персональну думку, а й почуте від іноземних партнерів. Це те, що вони говорять нашим переговорникам, які їх, схоже, не чують. І тепер Цибульська винесла це на широкий загал. Вона попереджає про серйозну перспективу "втрати України", яка насувається і до якої залишилося "трохи":

"Невже реальності, в якій ми зараз живемо і яка насувається, недостатньо, щоб максимально зібратись і провести роботу над помилками? Невже не ясно, що кожен наступний дипломатичний прокол чи корупційний злочин може стати кроком до втрати України? Чи може треба більше говорити про те, що "втрата України" може означати на практиці? Невже не ясно, що ще трохи й будь-які рейтинги, вибори, маєтки, бізнес-інтереси — все це може вже не мати жодного значення? Чи це я нагнітаю і ситуація, у якій ми сьогодні опинились — це ще недостатній привід для таких прогнозів?"

Дві біди в одній

Схоже, ми опинилися в ситуації, коли співпали дві проблеми: ситуація на війні дуже погіршилася і водночас стосунки між Зеленським і Заходом теж сильно погіршилися.

Тут можна повірити Бужанському, який акцентує на великій кількості реактивних дронів по Києву та попереджає, що без західних грошей ми "рухнемо, збанкрутувавши".

Причому обидві проблеми підсилюють одна одну. Погіршення ситуації на війні підштовхує Банкову настирливо вимагати у європейців грошей, але це дає результат, зворотний очікуваному.

Західні партнери живуть не в вакуумі. Вони дивляться на суспільну думку у своїх країнах. А наші скандали додають аргументів нашим недоброзичливцям.

Втома Заходу від України — це найкращий подарунок, який наша влада може зробити Кремлю. Щоб цього уникнути, вона могла б зробити три речі.

По-перше, навчитись чути західних партнерів. Якщо їм потрібно мати обґрунтування витрат і розуміти українську стратегію війни — треба не ображатись, а зіграти на цьому. Докладніше розповідати, пояснювати, — можливо, це їх переконає і вони з більшою охотою шукатимуть і даватимуть гроші.

По-друге, змінити переговорну команду, підібравши її на принципі професійності та порядності, як пропонує Цибульська. Зрештою, слід оцінювати за результатом. А зараз результат наших переговорів ми бачимо настільки переконливий, що Бужанський під враженням настроїв на Банковій пророкує нам банкрутство, після якого ми рухнемо.

По-третє, продемонструвати реальне бажання викорінити корупцію. Для західних партнерів достатньою демонстрацією було б швидке прийняття обіцяних законопроєктів. Це означає, що Зеленський має чим приємно здивувати європейців. І це могло б дати подвійний ефект: у вигляді грошей та потепління стосунків.

Чи можна програти війну через корупцію

Наразі ми бачимо іншу стратегію Банкової: нічого не змінювати, нікуди не поспішати і сподіватися, що європейці відступлять від своїх вимог.

Паралельно в суспільство вкидається думка, що "корупція ніколи не заважала війні", "ще ніколи не програвали війну через корупцію".

На це можуть купитися деякі українці. Але у Заходу є переконливий зворотний приклад — Південна Корея, яка у 1950 році програла війну Північній Кореї через тотальну корупцію та неефективність уряду авторитарного президента Лі Син Мана. Внутрішнє гниття та розкрадання коштів у Сеулі знищили здатність країни оборонятися.

До північного вторгнення у червні 1950 року американська фінансова та військова допомога безбожно розкрадалася чиновниками. У результаті КНДР за кілька днів захопила Сеул і згодом окупувала близько 90% території Півдня.

Південна Корея не програла остаточно лише завдяки прямому втручанню військ ООН (насамперед США) та масштабній висадці десанту в Інчхоні восени 1950 року. Лише повне взяття логістики під контроль американського командування дозволило стабілізувати фронт, що зрештою призвело до підписання перемир'я у 1953 році.

Зараз ніхто допомагати Україні своїми військами не буде. І брати на себе зовнішнє управління нашою державою теж ніхто не буде. Усе самі: і воювати, і управляти.

Але це ще не все. Після війни Лі Син Ман прагнув залишатися при владі довічно. Для цього він силою переписав конституцію, щоб скасувати обмеження на кількість президентських термінів (до цього дозволялося лише два). Будь-яка опозиція безжально придушувалася поліцією та проурядовими бандами. У квітні 1960 року його правління завершилося кривавим придушенням протестів, яке призвело до революції, втрати президентом підтримки США і власних військових, його відставки і втечі літаком на Гаваї, де він за п’ять років і помер.

Нікому з наших західних друзів повторення такої історії в Україні не потрібне. Вони достатньо розумні, щоб вчитися на старих помилках.

Тому ситуація з грошима, можливо, якось розрулиться, після того як Зеленський і європейські друзі підуть на взаємні поступки. Але зіпсовані взаємини вже в повному обсязі не відновляться..