Універсальний надзвуковий. Вирішить запорозько-китайський літак головну проблему українських ВПС
На відміну від серійної машини, нова модифікація, по суті, це якісний ривок. Машина отримала форсажний варіант двигуна АІ-222-25 виробництва АТ "Мотор Січ" і стала надзвуковий. Тепер цілком можна говорити про те, що на виході вийшов повноцінний універсальний літак, який може виступати і як легкий штурмовик, і як навчально-бойовий літак. L-15B має бортовий РЛС, має 11 вузлів зовнішньої підвіски озброєння (у тому числі і керованого).
А саме в такій машині потребують наші ВПС. Адже нам потрібно замінювати буквально весь парк розвалюються 35-40-річних літаків радянського виробництва, а це дуже дорого. Тому, принаймні, на перших порах варто було б відмовитися від вузькоспеціалізованих машин і перейти до якоїсь універсальної платформі.
Причому найголовніше — недорогий і бажано надзвуковий. Проте ситуація не настільки плачевна, що наше військово-політичне керівництво вже на повному серйозі розглядає варіанти закупівлі турбогвинтового легкого антипартизанского штурмовика типу "Супер Тукано", який попутно можна використовувати і як навчальний. Але це явно не вирішить проблеми з старінням парку тих же Су-25.
Розуміння необхідності прийняття на озброєння легкого надзвукового універсального літака з'явилося ще в далекому 2005 році, коли в числі інших проектів була запущена програма ЛБЛ ("Легкий бойовий літак"). В її рамках відзначилися багато фірм, наприклад, ОКБ "Дослідно-конструкторське бюро авіації загального призначення", в основному займається розробкою і випуском дельтапланів та мотодельтапланов, яке в 2013 р. закінчило розробку легкого бойового літака Д-14. А ось одеський конструкторське бюро "ЮМИК АЕРОСПЕЙС" представило проект легкого навчально-бойового штурмовика SM 33.
Незважаючи на те, що далі ескізів аванпроектов справа не дійшла, в 2014 р. вже колишній генеральний конструктор авіаційного науково-технічного комплексу "Антонов" Дмитро Ківа заявляв, що Україна може самостійно конструювати ударні вертольоти і винищувачі.
Однак ще до середини нульових виявилося, що військові хочуть машину типу російського Як-130 із силовою установкою у вигляді двох двигунів, розроблених на базі АІ-322Ф (виробництва запорізького АТ "Мотор Січ") і авіонікою західного та вітчизняного виробництва.
Росіяни від поставок Як-130 ввічливо відмовилися відразу. Тоді військово-політичне керівництво вирішило вийти на Китай з його клоном L-15. Тим більше що ще в процесі його розробки на початку нульових українські фахівці (у тому числі і з ЗМКБ "Прогрес") доклали, що називається, "свої руки". Ще в 2009 р. міністр оборони України Юрій Єхануров оголосив про намір налагодити спільне з компанією Hongdu виробництво навчально-бойового літака L-15.
Після 2014 р. ці переговори активізувалися — були підібрані навіть потужності для локалізації складання бойових машин на Одеському авіаційному заводі ("Одесавіаремсервіс"). Тоді ж озвучувалися і деякі фінансові моменти — необхідні вкладення до 2025 р. становили $572 млн за ціною одного літака в $47,71 млн.
За попередніми планами китайцям пропонувалося поставляти фюзеляжі, а на місці ми б вже встановлювали власні двигуни і електроніку. Проте Китай виявився непростим партнером для переговорів — компанія була готова тільки продати складальну лінію, а виробництво всіх електронних комплектуючих залишити в Піднебесній. Такі умови виявилися неприйнятними, і переговори були згорнуті.
Якщо говорити про формат Як-130, у світі існує ще один його клон — M-346 від італійської фірми L Alenia Aermacchi. Справа в тому, що в далекі 1990-ті росіяни почали спільну розробку з італійськими партнерами, але потім щось пішло не так і в результаті італійці отримали документацію на планер майбутнього літака, після чого випустили власні варіанти: Aermacchi побудували M-346, а ОКБ їм. Яковлєва Як — 130.
Використовуючи більш прогресивні західні технології (зокрема, більш масштабне застосування композитних матеріалів і титану), італійцям вдалося зменшити порівняно з вихідним прототипом масу на 700 кг, і як наслідок зросли і всі інші характеристики літака. Величезним плюсом стала установка двох турбовентіляторних двигунів Honeywell F124-GA-200.
Хоча в самій Італії літак не мав великого попиту, проте добре експортувався і нині перебуває на озброєнні ВПС Ізраїлю, Сінгапуру, Азербайджану, а також нашого найближчого сусіда — Польщі. І скрізь відгуки від льотчиків досить непогані. Тобто при великому бажанні завжди можна знайти альтернативу.
Хоча, звичайно, варто визнати, що варіант локалізації серійного виробництва "китайця" все ж варто було б розглядати як більш дешевий і набагато більш цікавий для вітчизняної авіаційної промисловості в плані освоєння нових технологій і накопичення досвіду для створення в майбутньому власної машини.
