• USD 28.2
  • EUR 32.9
  • GBP 36
Спецпроєкти

Весняна злива-2014. Був шанс врятувати від Путіна шматок Криму

Чергова річниця анексії Криму викликала цілий шквал публікацій про те, "як це було навесні 2014 р."
Фото: egemot.media
Фото: egemot.media
Реклама на dsnews.ua

На тлі відверто "притягнутих за вуха" мисливських оповідань досить солідно виглядає інтерв'ю начальника Генштабу ЗСУ Віктора Муженка "Українській правді".

А воно тягне на невелику сенсацію. Виявляється Генштаб наприкінці квітня 2014 р. планував під легендою навчань провести в Криму оборонну операцію "Весняна злива-2014", результати якої могли б серйозно вплинути на загальну ситуацію як з Кримом, як і, можливо, з "російської весни" на Донбасі і в інших південних та східних областях.

В цілому деталі операції, які озвучив Муженко, досить логічні і цілком вкладаються в теорію і практику сучасних воєнних конфліктів. Першим етапом повинна була стати, 28 лютого, стрімка десантна операція по захопленню кримських аеродромів, насамперед Кіровського та Сімферополя. А ривком від Кіровського десантники 95-ї окремої аеромобільної бригади повинні були взяти під контроль вузький перешийок між власне Кримом і Керченським півостровом, щоб перервати поромне сполучення. Сюди ж планували висунути 1-й батальйон морської піхоти з Феодосії та 501-й батальйон з Керчі.

Одночасно силами все тієї ж 95-ї бригади через Арабатську стрілку повинен був бути завдано удару в район Феодосії. Крім того, силами морської піхоти планувалося перекрити трасу Севастополь-Сімферополь Ялта-Сімферополь (в районі Ангарського перевалу). Таким чином, планувалося утримати степові райони Криму. Про південному узбережжі вже не йшлося - там всі українські частини були заблоковані.

Десантники 28 лютого перебували у літаках, коли на рівні Генштабу надійшла команда "стоп", а вже 1 березня російські військові таким же способом взяли під контроль ті кримські аеродроми, які були основою для реалізації "Весняної зливи-2014".

Є також дані, що одночасно за неофіційними каналами була озвучена готовність російської армії наносити вогневе ураження по українських аеродромах, які могли бути задіяні в можливій десантної операції.

Однак найчастіше причиною скасування уже розпочатої операції називають позицію гранично деморалізованих політиків, яку яскраво характеризують слова Юлії Тимошенко, сказані на засіданні РНБО: "Жоден танк не повинен виїхати з казарми, жоден солдат не повинен підняти зброю, тому що це буде означати програш. Ніякого воєнного стану і активізації наших військ! Ми повинні стати найбільш мирною нацією на планеті, просто вести себе, як голуби миру..."

Реклама на dsnews.ua

В якійсь мірі можна зрозуміти і політиків, які опинилися у вкрай непростій ситуації. Адже знаходився в дуже скрутному становищі новий український уряд навряд чи в той момент могло розраховувати на міжнародну допомогу. НАТО не ризикнуло би встрявати в конфлікт, ризикуючи своїми солдатами і не маючи нічого взамін, а гаранти безпеки України далі вираження крайньої стурбованості не пішли. Тому з допомогою Україна навесні 2014 р. отримала лише гучні заголовки в пресі.

Хоча історія не має умовного способу, однак, аналізуючи доступні деталі операції, можна говорити, що в разі наявності вмотивованого особового складу (а він був - та 36-я бригада морської піхоти оборонялася до останнього) і політичної волі в Києві операція могла мати всі шанси на успіх.

Її концепція - класична, десантники радянського зразка на численних навчаннях в першу чергу відпрацьовували такий елемент, як захоплення ворожого аеродрому.

І не тільки на навчаннях - варто згадати Чехословаччину в 1968 р. і Афганістан в 1979 р. до Речі, за деякими даними, варіант з захопленням міжнародного аеропорту "Харків" в березні 2014 р. активно опрацьовувався російським Генштабом і навіть увійшов у стадію виконання, проте був зірваний активними діями бійців 8-го окремого полку спеціального призначення.

Єдиним результатом воістину титанічних зусиль Генштабу стало формування 2 березня 2014 р. угруповання для прикриття нашої південної кордону з боку двох кримських перешийків. Були висунуті ті сили, які були відносно боєздатні на той момент: зведені батальйонні групи 79-й і 95-й аеромобільних бригад. Крім того, ще одна зведена група 25-ї окремої повітряно-десантної бригади була перекинута в район Бердянська, звідки взяла під контроль прибережну територію в районі Генічеськ-Бердянськ. Адже на той момент вважалося, що російська армія і флот цілком в змозі провести десантну операцію, принаймні локальну.

Спішно стягувалися окремі батареї артилерії, у тому числі і реактивної, а також ППО. Таким чином, за 7-10 днів вдалося створити групу, яка хоча б чисто теоретично могла протистояти можливому удару противника з Криму. Природно, ніхто не мав ілюзій щодо того, що вона буде зім'ята переважаючими силами російської армії буквально за пару днів, однак вважалося, що десантники за підтримки артилерії зможуть завдати противнику серйозної шкоди, який поставить питання про доцільність продовження військової операції.

Зараз, після трьох років війни, такі резони виглядають дещо наївними. Як показує досвід війни на Донбасі і в Сирії, росіяни абсолютно не рахуються з власними втратами в реалізації своїх планів. Мало того, політичним керівництвом Росії були прийняті геніальні (інших слів просто немає) заходи на законодавчому рівні, щоб приховати військові втрати від власного народу.

Але повернемося в весняний Крим 2014-го. Тоді деякі військові по гарячих слідах стверджували, що паралельно з формуванням прикордонної угруповання треба було хоча б спробувати почати виведення військ і не допустити захоплення військових кораблів. Однак, враховуючи весняний досвід Донбасу, коли військові колони досить успішно блокувалися навіть неозброєними цивільними, навряд чи варто розглядати цей варіант як реальний. Навіть без урахування "зелених чоловічків", в Криму залишалося неразоруженным підрозділ МВС "Беркут".

Говорячи про можливості Збройних сил України в Криму на той момент, можна стверджувати, що шанс утримати хоча б частину Кримського півострова було.

В частинах морської піхоти крім кримських контрактників був досить великий кістяк вихідців із Західної та Центральної України, які до останнього чекали наказу на організацію якщо не настання, то як мінімум активної оборони.

А те, що росіяни всіляко намагалися уникнути збройної конфронтації, яка серйозно зіпсувала б картинку (принаймні, для внутрішнього споживача) беззастережної підтримки анексії місцевим населенням, яскраво показує і історія з розвідротою 25-ї окремої повітряно-десантної бригади. Ця частина, згідно з планами бойової підготовки, на момент анексії Криму перебувала на одному з полігонів.

Опинившись фактично в оточенні, дніпропетровські десантники змогли зі зброєю (яке, щоправда, було опечатано на час рейду по кримських дорогах) і бронетехнікою вийти на "велику землю". Невідомо, як повели б себе російські десантники і "кримська самооборона", отримавши хоча б мінімальний відсіч в тій же Феодосії або Керчі.

Є варіант, що у російських військових у Криму була установка чекати збройної провокації з боку ВСУ і ВМСУ, щоб отримати привід для повномасштабного вторгнення. Адже сьогодні вже не секрет, що на 1 березня 2014 р. вздовж українсько-російського кордону був розгорнутий ударний корпус в 40 тис. чоловік при 700 танках і підтримки авіації, а в акваторії Чорного моря на чергування вийшли 80 російських військових кораблів. А у Путіна на руках вже був дозвіл Ради Федерації на застосування армії за межами Росії.

Але історія пішла так, як пішла, і нам залишається тільки спробувати зрозуміти (не похвалити, а саме зрозуміти всю логіку дій Генерального штабу, який в той непростий час був змушений оперативно приймати рішення.

    Реклама на dsnews.ua