Владислав Іноземцев: Два єврокомісара українця і українська фракція у Європарламенті лякають ЄС

- З урахуванням Brexit, прийдешнього конституційного референдуму в Італії та проблем у банківському секторі, які існують виклики цілісності Євросоюзу?

- Я не бачу викликів для ЄС. Давайте подивимося, як піде Brexit. Мені здається, що сама наявність Brexit змусить європейців заспокоїтися. Я не чекаю деструктивних рухів в ЄС поки він чомусь не завершиться. Людям властиво вичікувати і дивитися на досвід інших. Тому всі в Європі поки поспостерігають за британцями і за тим, як піде їх "процес".

Фінансові проблеми не мають до цілісності ЄС жодного стосунку. Вони серйозні, до певної міри нагадують ситуації в США в 2008-2009 роках, але це фінансові проблеми, і вони будуть вирішуватися між банками та регуляторами. Нічого хорошого я там не бачу, багато скепсису, але не думаю, що негативні події будуть наростати як сніжний ком щоб потім перекинутися в політичну площину.

- У США та ЄС низькі процентні ставки. Як ще довго може проводитися політика низьких ставок, які цілі ставили перед собою ФРС і ЄЦБ?

- Цілі зрозумілі. Завдання в тому, щоб люди не тримали гроші на рахунках, а вкладали в якийсь бізнес, акції, фінансували боргові зобов'язання уряду. Якщо Центробанк встановлює нульову ставку, банки вже не можуть розміщувати кошти з гарантованою дохідністю. Вони мають або інвестувати в ризикові інструменти (наприклад, акції), або брати комісію і таким чином пропонувати клієнтам навіть негативні ставки.

Така ситуація може тривати довго, хоча такі ставки демотивують людей. Раніше ви збирали і вкладали заощадження у виробництво товарів. Таким чином, в результаті заробляється більше. Зараз же вас змушують весь час витрачати. Але споживання має межу. Якщо вам не потрібен другий автомобіль, який до нього інтерес? Ви не хочете витрачати, але і не можете зберігати, тому що це збитково. Це буде викликати зрушення в поведінці інвесторів.

- Які саме?

- Зараз ніхто не скаже. І якщо вам три роки говорять, що у вас щось відняли з рахунку, а не нарахували відсотки,то люди будуть вкладати в нерухомість і якісь нові інструменти, наприклад, орендні платежі, коли ви купуєте частину будинку для здачі в оренду. Будуть шукатися додаткові інструменти, які приносять прибутковість.

- Як це все закінчиться?

- Я зараз не беруся сказати, та й ніхто не скаже.

- Що Україні слід зробити у відносинах з Євросоюзом, щоб бути цікавою? Слова про "захист європейських цінностей" залишимо осторонь...

- Нинішня еліта навряд чи щось зробить. Я виходжу з наступного. У чому принципова відмінність від поляків українців щодо вступу в ЄС? Поляки швидко вирішили це питання, а українці б'ються і нічого не виходить. У мене відчуття, що у європейців є крім раціональних мотивів ще й емоційний рівень.

- ?!

- Уявімо собі велику сім'ю. В ній є такий недбалий родич, який потрапив за ґрати. Через рік він приходить, всі скидаються і приймають його в сім'ю. Це ситуація Польщі. Польща вирвалася з радянського жаху, їм сказали, що потрібно робити - вони зробили. Країна почала переговори про вступ ще в 1990 році. Вона отримала план дій, у 2004 році стала членом ЄС. Ментально поляки для європейців - "наші". А от ні Молдова, ні Україна, ні Білорусь, ні Росія не є "нашими" у відчуттях європейців. Коли поляк каже, що він поділяє європейські цінності, то ніхто в цьому не сумнівається. Коли це говорить українець, то постає питання: ну і що? І в Ізраїлі поділяють європейські цінності, так, напевно, більше половини корейців їх теж не відкидає. По суті, перед європейцями варто фундаментальне питання: навіщо нам Україна як частина Євросоюзу?

- Це питання можна зняти?

- Зняти немає, але можна девальвувати.

- Як?

- Треба говорити: добре, у нас немає історично фундаментальних причин, але є 15 приводів для вас, щоб ви нас прийняли. Наш прийом буде вигідний для вас! Над цим українська еліта не працює. Потрібно говорити: ми в ЄС повинні увійти не тому, що ми "з російськими варварами воюємо на Донбасі", це само собою, а тому що вам стане краще, а не нам треба допомагати! У такому контексті розмови не ведеться, але на місці вашого керівництва я б спробував його продумати.

У цю повістку входить те, що Україна може дати європейським компаніям з точки зору перенесення виробництв, переваги робочої сили, зміни енергетичної структури, що дасть Євросоюзу доступ до транзитним шляхам Чорного моря. Там багато моментів. Треба думати. Але навіть, якщо ця робота буде проведена, я не впевнений, що ЄС готовий прийняти Україну в найближчі терміни.

- Чому?

- Причина банальна - європейці тільки перетравлюють Східну Європу як суб'єкт прийняття рішень. Голова Європейської ради Дональд Туск, багато єврокомісари - прибалти, словак Марош Шефчович - перший заступник голови Єврокомісії. Європа до цього повинна звикнути. Прихід України, яка отримає два місця серед єврокомісарів та шостий за чисельністю фракцію в Європарламенті, в плани європейців не входить. Вони цього бояться.

Другий момент. Зараз маса грошей витрачається на різні структурні програми. Очевидно, що Україна буде головним їхнім одержувачем, як найбідніша країна. Втратять Іспанія, Греція, Болгарія та Естонія, бо як тільки виникне питання голосування щодо вступу в ЄС, я не впевнений, що навіть поляки будуть "за".

- Що робити?

- Якби я був українським політиком, я б намагався проштовхнути якесь середнє рішення. Зараз в України є асоціація з ЄС. Вона передбачає багато чого хорошого, але не передбачає системи європейського управління та менеджменту. Так, ви повинні імплементувати багато законів в українське законодавство. Припустимо, ви це зробили повністю. Але приходить сюди бельгійський інвестор будувати пивзавод, а на нього наїжджає рейдер українського олігарха. Бельгієць біжить в український суд, а там виносять рішення на користь олігарха. Так доходить до Верховного суду, там теж кажуть: олігарх прав, пішов геть! У цій ситуації, враховуючи імідж України на Заході, інвестиції сюди не прийдуть.

- І як це змінити?

- Для того, щоб змінити ситуацію, потрібно щоб останньою крапкою рішень судових спорів в Україні був Європейський суд у Люксембурзі (European Court of Justice). В Угоді про асоціацію цього немає. Бажано, щоб ви не брали участі в процесі удосконалення законодавства ЄС, не брали участь в роботі Європарламенту і не могли отримувати дотації. Ці моменти повинні зняти напругу.

Дивимося далі - з ЄС виходить Великобританія. У неї виходить рівно та ж модель. Британія має свою міграційну політику, власну політику оподаткування. Ніяких проблем. Але всі майнові спори вирішуються в рамках європейського законодавства. При цьому Британія ризикує опинитися поза спільного ринку. Для того, щоб там залишитися, англійці будуть платити в межах 1 млрд євро в рік. Зараз вони цю суму теж платять, але отримують її назад у вигляді додаткових дотацій. Тоді вони будуть платити в одну сторону. Для ЄС це непогана ситуація. Зараз у Європі таких країн чотири - Великобританія, Норвегія, Швейцарія та Ісландія. І ось тут Україна може сказати: а ми хочемо бути п'ятими!

- Це може спрацювати?

- Замість стояння з простягнутою рукою за грошима, можна сказати: ми приймаємо ваші закони, приймаємо верховенство загальноєвропейських судів, і чекаємо інвесторів в Україну. Інвестиції комерсантам дають прибуток, з неї держава отримує податки і віддаємо вам по 1 млрд євро на рік за те, що ми до вас прийшли. Відмовитися від цього важче, ніж просто бажання зайти в ЄС. Це потужна переговорна позиція для України, тому що коли не просять грошей, а хочуть поширити європейське правове поле на себе і ще заплатити гроші - хто ж відмовиться?

Для Східної Європи це буде небезпечно. Не думаю, що ті, хто вже переніс в Словаччину свій бізнес, відразу зніметься з місця. Але подальші інвестиції вже будуть не в Словаччину, а під Харків. Незадоволеними в Європі будуть уряду і профспілки, натомість європейський бізнес буде радий.

- Як бути з Росією? Які відносини України і Росії були б оптимальними?

- Я не бачу шансу тут щось змінити. У вас немає можливості зрушити ситуацію з мертвої точки, а у Путіна немає бажання. Навіть якщо Україна відмовиться від відносин з Євросоюзом, а Росія за це відкриє ринки, то через два місяця одна людина встане не з тієї ноги і знову все закриє.

- Яке майбутнє у Китаю, в розмові з нафтогазовими і аграрними експертами всі здаються стурбованими можливим спадом в економіці?

- Наприкінці 1990-х років мені здавалося, що Китай впаде. У 2006-2007 році теж були такі думки. Зараз я зарікаюся щось говорити. Бо масштаб стабілізуючих заходів, які там можуть застосовуватися, починаючи від резервів і закінчуючи плановою економікою, настільки великий, що якщо в країні почнеться серйозна криза, китайську економіку підхоплять. Там є великий міхур на ринку нерухомості. Він колись вибухне - але на цей випадок накопичені величезні резерви ($3,17 трильйона). Краху економіки не буде, але спад може бути. Як ринок продовольства буде реагувати, особливо ринок зерна і соняшникової олії? Не думаю, що це буде дуже важливим чинники. Посухи в Латинській Америці будуть впливати більше.

- Багато розмов про кінець ери глобалізації. Як процес піде далі?

- Передумови для відкату є. Але треба розрізняти економічний та політико-ідеологічний рівні. З економічної точки зору, ситуація дійшла до рівня, коли далі глобалізації незрозуміло куди йти. Інформаційно всі глобализировано, товарні потоки величезні, митні бар'єри завдяки СОТ зняті.

Інформаційна і транспортна інфраструктури близькі до ідеалу. Можливо, треба залучити щільніше Індію або Африку. Але світова політика глобальної не є такою не стане. Торгівля зараз становить близько 24% світового ВВП, а міграцією порушені менше 3% населення, що живе сьогодні за межами своїх кордонів, а це вже вважається колосальним "тяжко". На цьому рівні глобалізація вже в глухому куті. Є розчарування. Хтось незадоволений економічно, є культурне невдоволення, як у арабського світу, є геополітичне невдоволення, як у Росії.

Тому варто подумати над короткою зупинкою. Якщо західне суспільство буде нав'язуватися далі арабам або російською, то це викличе роздратування. Правильніше сказати: хлопці, не хочете жити як ми - і не треба! Ми скоротимо міграцію, будемо розвиватися, буде жорстка політика на кордонах ЄС, ніякого мультикультуралізму. Мине 20 років, і люди, які награлися в великодержавність,"Ісламська держава" або будь-який інший маячня побачать, що на Заході люди розвиваються, а у них - ні. Тому пауза у відносинах між розвиненим світом і всім іншим, як би це цинічно не звучало, нічим не погана.

Владислав Іноземцев, російський економіст і соціолог

Народився в 1968 році в р. Горького (Нижній Новгород).

У 1989 році з відзнакою закінчив економічний факультет МДУ імені М. в. Ломоносова. З 1994 р. кандидат економічних наук (економічний факультет МДУ). З 1999 р. доктор економічних наук (Інститут світової економіки і міжнародних відносин РАН).

У 1991-1992 роках - співробітник теоретичного журналу ЦК КПРС "Комуніст". У 1991-1993 роках - експерт з економічних проблем парламентської фракції партії "Вільна Росія" у Верховній Раді Російської Федерації.

З 1993 року - віце-президент, з 1995 - перший заступник голови правління, з 1999 по 2003 рік - голова правління комерційного банку "Московсько-Паризький банк" (р. Москва).

Засновник (1996 р.), науковий керівник і директор автономної некомерційної організації "Центр досліджень постіндустріального суспільства" (р. Москва). З 1999 року - заступник головного редактора, в 2003-2011 рр .. - головний редактор журналу "Вільна думка".

Колумніст газет "Ведомости", "РБК-daily", "Московський Комсомолець", постійний автор журналів "Профіль" і "TheNewTimes".

Член Ради із зовнішньої і оборонної політики (СВОП) та Російської Ради з міжнародних справ (РСМД).

Visiting fellow ("запрошений науковий співробітник") в Institutfür die Wissenschaftenvom Menschen (Відень, Австрія), та Center for Strategic and International Studies (Вашингтон, США).

Автор понад 1400 друкованих праць, опублікованих у Росії, Франції, Великобританії, США і Китаї, в тому числі - автор 13 монографій, чотири з яких перекладені на англійську, французьку та китайська мови.