• USD 28.5
  • EUR 34.1
  • GBP 38
Спецпроєкти

Військове партнерство з Туреччиною. Чи правильно міняти "Скіфи" на "Байрактари"

Турки продають ліцензію на апарат попереднього покоління, адже зараз уже використовується новітній безпілотник Anka-S. А для КБ "Луч" комплекси з ракетами Р-2 — це курка, яка несе золоті яйця

ПТРК "Стугна-П"/Facebook Арсена Авакова
ПТРК "Стугна-П"/Facebook Арсена Авакова
Реклама на dsnews.ua

На тлі досить вдалого досвіду застосування дронів турецького виробництва в Сирії, Лівії і тепер в Карабасі Україна форсує двосторонні контакти. Так, днями з'явилося повідомлення про те, що Київ і Анкара узгоджують домовленості про створення спільного підприємства для локалізованого в Україні виробництва ударно-розвідувальних дронів Bayraktar TB2.

При цьому не можна не відзначити, що розмови про це ведуться ще з 2018 р., коли було укладено контракт на $70 млн на поставку перших шести безпілотників, трьох станцій управління і 200 керованих боєприпасів.

Подробиці інтенсифікації співпраці озвучив гендиректор «Укрспецекспорту» Вадим Ноздря в інтерв'ю виданню «Лівий берег»: «Нас цікавить розвиток ударних безпілотних авіаційних комплексів Bayraktar TB2, оскільки Міноборони України, згідно з Візією розвитку ЗСУ, планує закупити від шести до 12 таких ударних комплексів найближчим часом. До комплексу входять чотири безпілотники і одна базова станція. Таким чином, Україна планує отримати 48 безпілотників, які Міноборони планує поставити на озброєння у ЗСУ. І це вже спільне підприємство, великовузлове складання на території України, при цьому вартість кожного комплексу в такому разі зменшиться на 35%. У тому числі з урахуванням імпортних комплектуючих, які сама Туреччина закуповує. Зараз йде вибір місця для локалізації такого виробництва».

Щоб розуміти, що цей контракт означає для Туреччини, зазначимо, що за весь час силові структури цієї країни отримали всього 107 «Байрактарів».

А турецькі дрони, що є нині на озброєнні ЗСУ, зведені в одну ескадрилью, проходять дослідну експлуатацію. У бойових умовах не застосовувалися, тільки вразили навчальні цілі на полігоні в ході недавніх великих навчань на півдні країни.

Однак у ініціативи з насиченням армії досить сучасними ударними апаратами є і зворотна сторона. Така угода стала можливою тільки на основі компромісного рішення — натомість турки зажадали передати ліцензію на виробництво протитанкового ракетного комплексу «Скіф» (експортна назва «Стугна-П»), за інформацією автора, з ракетами Р-2.

Причому якщо для турків цей контракт прохідний — вони, по суті, продають ліцензію на апарат попереднього покоління, адже зараз вже використовується новітній безпілотник Anka-S (до речі, з двигунами нашого виробництва), то для нас ситуація зовсім інша. Фактично для КБ «Луч» комплекси з ракетами Р-2 — це курка, яка несе золоті яйця, і передавати ліцензію, не маючи у виробництві ракет досконалішої моделі, з комерційної точки зору, досить спірне рішення.

Реклама на dsnews.ua

Адже ті ж турки вже мають досвід виробництва бойового модуля Serdar ATMLS, в якому використовуються ракети Р-2. Причому модуль став основою озброєння партії турецьких бронеавтомобілів, які поставлені в Катар. При цьому ракети там були українського виробництва. Здається, що в разі ліцензійного виробництва їх собівартість виявиться нижчою, а покупці на недорогу зброю завжди знайдуться.

Можна заперечити, що у «Променя» є досвід створення виробництва з великовузлового складання своїх ракет, наприклад, в Йорданії «Корсар» проводиться під місцевою назвою Jadara Terminator. Але, по-перше, там, з огляду на стан місцевої промисловості, тільки викруточна збірка. А по-друге, ракети для ПТРК не виробляються на місці, а поставляються з України. Турки ж, наскільки відомо автору, наполягають і на повній локалізації виробництва ракети.

Взагалі, турецька політика цілком прагматична — будь-який зразок зброї, який поставляється з-за кордону і перебуває на озброєнні місцевої армії, повинен мати максимальну локалізацію. І не важливо, що це — пістолет чи перспективний винищувач F-35. До речі, саме тому вибір Анкари припав, наприклад, на російські зенітно-ракетні комплекси С-400: ні США, ні Китай не погодилися на локалізоване виробництво подібної сучасної зброї.

Як видно, для України в такій агресивній політиці Туреччини є велика небезпека. Адже ні для кого не секрет, що наша військова промисловість має буквально кілька напрямків, де ми маємо більш-менш сучасні розробки. І одна з них — саме протитанкові ракетні комплекси і ракети до них.

Тому цілком може скластися така ж ситуація, як із співпрацею з Китаєм в кінці дев'яностих — на початку нульових. Тоді Пекін викачав буквально всі відносно сучасні технології та фахівців, після чого практично згорнув співробітництво у військово-технічній сфері. Тепер наш стратегічний союзник на цьому напрямку — Туреччина, яка зацікавлена насамперед у наших ракетних технологіях, а також в напрацюваннях в сфері модернізації бронетанкової техніки. І розвиваючи з нею співпрацю, не потрібно ставити себе в становище бідних родичів. Україна може і зобов'язана наполягати тільки на повноправному партнерстві.

    Реклама на dsnews.ua