Другий фронт. Підсумки 2018 року в протистоянні з Росією в Азовському морі

Взагалі ситуація в цілому на азово-чорноморському напрямку за останні роки мала всі тенденції до погіршення. Ще навесні 2014 р. під час анексії Криму росіяни захопили силами спецназу чотири плавучі бурові установки, які належать державній компанії "Чорноморнафтогаз".

Та згодом для охорони цих вишок використовувалися російські військові кораблі і авіація. Все це призвело до кількох інцидентів - майже завжди зі стріляниною. Так, наприклад, у червні 2016 р. росіяни обстріляли наш військово-транспортний літак Ан-26, на щастя, на той момент без жертв.

Це не викликало ніякої реакції міжнародного співтовариства, втім, як і незаконне будівництво так званого кримського моста через Керченську протоку. Вже тоді стало ясно, що наступним етапом російської експансії стане Азовське море. Яке в 2003 р. після підписання міждержавної угоди між РФ і Україною було фактично виведено з під верховенства міжнародного морського права і має і понині статусу внутрішнього.

З будівництвом і запуском в експлуатацію моста в Кремлі вирішили, що настав час перенести гібридну війну і на морі. І тут цілком очевидно зіграв роль економічний чинник - адже азовський порт Маріуполь є одним з основних донорів бюджету - нагадаємо, саме через нього йде основний потік експортних постачань продукції металургії та сільського господарства.

Завдання росіян полегшувалася тим, що фактично Україна навесні 2014 р. втратила весь флот, а війна на Донбасі не дозволила перенаправити кошти на його хоча б часткове відновлення - надто вже багато проблем було у збройних сил. І протиставити відвертої агресії нам було нічого.

Тому навесні 2018 р. почалася холодна війна за Азовське море. Формальним приводом стало затримання 25 березня українськими прикордонниками сейнера "Норд", який мав реєстрацію в окупованому порту Керч (закрито за всіма міжнародними правилами після 2014 р.) Проте це був тільки привід - такі затримання були і раніше - власники сплачували штраф і поверталися до своєї економічної діяльності.

Тим не менш російська прикордонна служба початку блокаду українських портів Бердянськ і Маріуполь. Прикриваючись нормами міжнародного права, росіяни стали незаконно затримувати видачу дозволів на прохід Керченською протокою, а також ретельно перевіряти вантаж і екіпаж. У результаті час затримки суден, що виконуються як в, так і з українських портів стали досягати тижнів. Все це призводило до многомилионным втрат судновласників (вимушений простій тільки одного судна в добу коштує близько $15 тис). Серйозно економічно постраждав і Маріупольський порт, який був змушений перейти на чотириденний режим роботи.

Одночасно росіяни стали готувати пряму провокацію, стягаючи в Азовське море звідки тільки можна катери і судна Прикордонної служби. Все це разом узяте створювало вкрай напружену обстановку в цілому. Українські військові розуміли, що виставити проти такої армади фактично нічого - Маріупольський прикордонний загін зі своїми декількома досить застарілими катерами та судами фактично був єдиним засобом парирування морський загрози.

Вже влітку почалося посилення берегової оборони у вигляді розгортання додаткових артилерійських підрозділів та перебазування нечисленної авіації. Однак це були вимушені заходи, які реально не могли змінити баланс сил. Тільки у вересні було ухвалене рішення про створення в Бердянську військово-морської бази, були зроблені й перші кроки - сухопутним шляхом сюди були перекинуті два бронекатери проекту "Гюрза-М" "Лубни" та "Кременчук". Ще два кораблі - "Донбас" і "Корець" - безперешкодно пройшли через Керченську протоку.

Причому останнє викликало чималий переполох у російської патріотичної середовищі - влада звинувачували мало не в зраді Криму. Тому друга спроба пройти вже протоптаним маршрутом з Одеси в Бердянськ - конвоєм з двох бронекатерів "Нікополь" і "Бердянськ" у супроводі буксира "Яна Капу" закінчилася актом відвертої агресії з боку Росії.

Спочатку російські прикордонники таранили і серйозно пошкодили буксир, а потім, після авіаційного удару і обстрілу з гармат (при цьому три моряка отримали важкі поранення), абордажем в нейтральних водах були захоплені і два бронекатери. 24 українських моряки стали військовополоненими.

Таким чином, вперше з лютого 2014 р. Росія здійснила акт відкритої агресії, не прикриваючись "зеленими чоловічками", "козачками", "заблудлими на Донбасі десантниками". Світові канали обійшли кадри агресії судів з російськими прапорами.

У відповідь президент Порошенко ввів в 10 прикордонних з Росією і невизнаним Придністров'ям обмежене військове положення. Україна звернулася до світової спільноти за допомогою у вирішенні конфлікту. Хоча більшість західних демократій і навіть представники ООН встали на бік Києва, однак реальних кроків у справі покарання агресора хоча б санкціями поки не дійшло. Зараз можлива реакція на дії Москви знаходиться на рівні обговорення. У теж час Росія продовжує загострення, організувавши "суди" над нашими моряками нібито за порушення територіальних вод навколо окупованого Криму, які за всіма міжнародними законами українські, а росіяни вважають їх своїми.

На даний момент цілком очевидно, що самостійно вирішити проблему з блокуванням Росією морського трафіку в районі Керченської протоки Україна не в змозі. Хоча офіційно ми і заявляємо про швидке створення бази у Бердянську або спробу проведення наступного конвою. Проте реально всі віддають собі звіт, що створення військово-морської бази - це справа не одного року, а проведення конвою буде можлива тільки збройним шляхом. А це в умовах повного панування противника на морі і в повітрі практично нереально. Не будуть ризикувати життями своїх моряків і наші західні союзники, за звичкою шукаючи дипломатичне вирішення проблеми.

Як конкретно будуть розвиватися події на цьому фронті передбачити важко, проте серйозних козирів у протистоянні з Росією тут у нас поки немає.