ЄС втомився від біженців. Чи готова Україна до повернення додому двох мільйонів громадян
Обговорення долі українських біженців у країнах ЄС уперше з 2022 року викликало тривалі дискусії в самому ЄС. Чи готові наша влада та наше суспільство до повернення своїх співгромадян додому в разі, якщо в Європі припинять для них тимчасовий захист?
13 травня спеціальний представник Євросоюзу з питань українців Ільва Йоганссон розповіла, що очікує від країн-членів об’єднання продовження дії тимчасового захисту українців до брезеня 2028 року. Правда, уточнила: можливо, з деякими незначними корективами. За її словами, українцям, що мешкають в Європі, пора переходити від тимчасового захисту до інших правових підстав проживання. У перекладі з дипломатичної мови — європейці все ближче до рішення: або українці інтегруються в суспільства країн, у яких перебувають, працюють там, платять податки і так далі, або збирають валізи додому.
А буквально днями речник Єврокомісії Маркус Ламмерт повідомив, що з березня тривають дискусії навколо питання формату продовження тимчасового захисту, але рішення досі не ухвалене. У минулі роки це питання вирішувалося автоматично на рівні ЄС, а вже самі країни-члени регулювали всередині нюанси, нині ж дискусія йде вже на рівні всього Євросоюзу. Нескладно здогадатися, якими є причини.
Чому в Європі втомилися від українських біженців
Перша причина: українці не повертаються масово додому, навпаки, постійно прибувають нові, що обтяжує бюджети країн, які їх приймають. Нагадаємо, станом на березень під тимчасовим захистом у країнах Європейського Союзу перебувають 4 млн 380 тис. наших співгромадян. Про це повідомила заступниця міністра соціальної політики, сім’ї та єдності України з питань європейської інтеграції Ілона Гавронська з посиланням на європейську статистику. Трійка лідерів із прийому українських біженців — Німеччина (1 260 230 осіб), Польща (965 990) та Чехія (397 185). Eurostat підрахував: протягом 2025 року країни ЄС ухвалили 683 395 нових рішень про надання тимчасового захисту громадянам України, що на 14% менше порівняно з 2024 роком, але при цьому станом на кінець січня 2026 року кількість українців із таким статусом у ЄС зросла на 23 110 осіб порівняно з кінцем грудня 2025-го.
Про цю проблему колись казав канцлер Німеччини Фрідріх Мерц: у країни ЄС хлинув потік молодиків із України. Йдеться про тих, хто користується правом на вільний виїзд для осіб 18-22 років. Канцлер навіть просив президента Володимира Зеленського "забезпечити, щоб молоді чоловіки не приїздили до Німеччини у великій кількості". Простіше кажучи, в країнах ЄС сподівалися на відтік біженців з часом, а не на новий притік. Оскільки в Києві лишилися глухими до закликів Мерца, і не тільки його, механізм обмеження для прибулих із України шукають самі європейці.
ЗМІ цитують Ільву Йоганссон: "На мою особисту думку, не зовсім логічним є те, що багато військовозобов’язаних чоловіків, які не мають права залишати Україну, щойно перетинають кордон — можливо, навіть нелегально — одразу отримують тимчасовий захист. Я вважаю, що це суперечливий сигнал, який ми надсилаємо Україні, адже ми підтримуємо її у військовому аспекті її боротьби з російською агресією. Тож як на мене, є сенс у тому, щоб запроваджувати певні обмеження". Вона не казала саме про категорію 18-22 років, але якщо на рівні ЄС ухвалять рішення щодо обмеження надання тимчасового захисту чоловікам із України, очевидно потраплять під дію обмежень і молоді люди, які вирішили шукати собі кращої долі в Європі, коли держава дала нагоду туди чкурнути.
Друга причина — країни Євросоюзу, які прийняли у себе українських біженців, змінюють політику щодо них. Так, нові правила для українців вступили в дію з 5 березня у Польщі, серед змін — безоплатна медична допомога надаватиметься лише постраждалим від тортур, дітям і вагітним жінкам, всі інші повинні сплачувати страховий внесок. Обмеження на розгляді й в чеському уряді. А в Ірландії взагалі виношують ідею скасувати тимчасовий захист і дати українцям гроші на повернення додому. Або ж надавати захист переселенцям виключно із найбільш постраждалих від війни регіонів України. Про припинення прийому українців із низки тилових регіонів заявляли в країнах Скандинавії.
Зміни пов’язані як з додатковим бюджетним навантаженням, так і з втомою від біженців. "4 березня 2022 року польський кордон перетнули 100 тисяч біженців з України. Ми думали, що будемо їхнім домом лише на кілька тижнів, а минуло вже чотири роки", — заявляв нещодавно ексзаступник міністра внутрішніх справ Польщі Мацей Дущик, який на службі відповідав за міграцію. Приблизно так само думають у багатьох країнах ЄС, тільки не промовлять вголос. Якщо дискусії щодо майбутнього українських біженців в Європі затяглися, значить, потроху йде до того, що 2026 рік стане останнім, коли діятиме тимчасовий захист для всіх, а для певних категорій у ньому відмовлятимуть вже зараз.
Чи готова Україна до повернення своїх із Європи
Існує думка, що українці в країнах Євросоюзу чіплятимуться до останнього за можливість не повертатися додому, обираючи країни, які застосовуватимуть менше обмежень. Та якщо тимчасовий захист дуже уріжуть або скасують взагалі, доведеться повертатися. Відповідно до результатів дослідження Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), 44% українських біженців у Європі мають намір повернутися до України за умов досягнення "крихкого миру". Оонівські дослідники моделювали сценарії розвитку подій, в одному з них ішлося про замороження конфлікту і скасування тимчасового захисту вже з 2027 року. За такої умови 56% відсотків українських біженців залишаться в Європі, інші — повернуться. Тобто, теоретично в Україну назад приїде близько 2 млн осіб.
З цими цифрами перегукуються й дані лютневого дослідження того ж УВКБ ООН, згідно з якими середній рівень працевлаштування українських біженців віком 20–64 років у країнах Європи становить 57%, але це включно із самозайнятістю та неформальною роботою. Умовно кажучи, рівень інтеграції приблизно 50 на 50. Тож у разі скасування тимчасового захисту повернеться та частина українців, яка з різних причин не змогла інтегруватися в країнах Євросоюзу.
Держава має готуватися до різних сценаріїв, у тому числі до сценарію повернення близько 2 мільйонів українців протягом кількох місяців, коли захист від ЄС одночасно переглянуть всі. Точніше, диференціюють підходи: якщо людина з окупованих територій або може довести, що втратила житло, їм захист продовжать, решті, хто не працевлаштувався, вкажуть на двері.
Існують різні думки щодо того, як діяти державі. Наприклад, ситуація взагалі не потребує її втручання: роботи в країні вистачає, а в разі замороження війни та відбудови буде ще більше. Але такий підхід не враховує соціально-економічних реалій. Із проблемою відсутності житла зіткнулася значна частина внутрішньо переміщених осіб. Існують державні програми, зокрема, "єВідновлення" для родин, які лишилися без даху над головою. Свіжа новина про дію цієї програми від прем’єрки Юлії Свириденко: понад 160 родин вже завершили угоди з придбання нерухомості, ще 860 угод підписані й очікують перерахунку коштів. Себто йдеться про всього лише тисячу угод по програмі, яка поширюється на ВПО та УБД із тимчасово окупованих територій. Переважна ж більшість внутрішньо переміщених осіб мешкає у тимчасовому житлі. Певна частина українців, хто повертатиметься з Європи, поповнить лави внутрішньо переміщених осіб в Україні. З усіма їхніми проблемами.
Багато українців виїхали з далеких від бойових дій регіонів, вони можуть повернутися туди, де жили до біженства. Здавалося б, жодних питань — їдь додому, живи і працюй. Але це так тільки на перший погляд. Держава повинна заздалегідь мати інформацію, нехай і не достеменно точну, скільки людей і яких категорій можуть повернутися, аби готувати реінтеграційну базу для цього, перш за все соціальну — освіта, медицина, працевлаштування і так далі. Нескладно зрозуміти, що значну кількість тих, хто приїде, складатимуть жінки з дітьми. Простіше кажучи, має бути портрет тих, хто повернеться.
Можливо є сенс повернутися до ідеї чогось на кшалт міністерства єдності, тільки не у тому форматі, який робили під Олексія Чернишова, відомого фігуранта Міндічгейту. Це має бути державний орган влади, умовно — управління з проблем репатріації, що готуватиме базу, про яку йшлося вище. Керівником такого органу має бути фахівець, який добре знається на проблемах біженців, а не черговий "ефективний менеджер" з близького кола президента, хай там яким бюджетом не оперуватиме ця установа.