Закавказький фронт. Чи стане Нагорний Карабах "полігоном" для української "Вільхи"

На тлі тривалої внутрішньої нестабільності у Вірменії, на перший план виходить питання, чи скористається Азербайджан наданими "вікном можливостей" для військового вирішення карабаського конфлікту
Фото: facebook.com/GeneralStaff.ua

Те, що військове вирішення конфлікту цілком реально, показують події квітня 2016 р., коли на тлі чергової кризи відносин Вірменії та Росії, пов'язаного з убивством російським дезертиром Валерієм Пермяковим вірменської родини, Баку спробував провести коротку військову операцію. Тоді вона закінчилася просуванням на кілька кілометрів, втратою сторонами декількох десятків солдатів і техніки.

Взагалі ситуація навколо Карабаху являє собою типовий приклад російської "гібридної" політики. Після Першої Карабаської війни (1991-1994 рр..) в регіоні зберігався баланс сил - Захід ввів ембарго на постачання зброї Азербайджану і країні доводилося задовольнятися поставками зброї і боєприпасів з України та Білорусі. З іншого боку - Єреван отримував величезну допомогу з боку Росії. Це в деякій мірі вирівнювало сили.

Однак з початку "нульових" - після різкого збільшення вартості нафти - співвідношення сил різко змінилося на користь нафтовидобувного Азербайджану. Приплив нафтодоларів дозволив Баку збільшити в рази військові витрати і чисельність армії. Так, якщо в 2001 р. військовий бюджет країни становив усього $300 млн, то в 2013 році він досяг $3,7 млрд. Чисельність Збройних сил Азербайджану в 2016 р. досягла 126 тис. чоловік.
У той же час аналогічний вірменський показник становить близько 45 тис. осіб.

Нафтові гроші дозволили Азербайджану почати переозброєння армії - у великих кількостях були закуплені сучасні танки, бойові бронемашини, зенітні ракетні комплекси, літаки, вертольоти, протитанкові керовані ракети, артилерійські системи, засоби виявлення (прилади нічного бачення, лазерні прилади розвідки, тепловізори) і безпілотні літальні апарати.

Причому крім традиційних постачальників зброї (Ізраїль, Україна, Білорусь, Грузія і Туреччина) раптово з'явилася і Росія. Причому Баку на той момент "закривав очі" на те, що одночасно росіяни стали посилено накачувати зброєю і Вірменію. Так, у лютому 2016 р. досить бідній країні було надано пільговий кредит на придбання озброєння на суму $200 млн. Мало того, до зими 2017 р. у Вірменії були поставлені ракетні комплекси тактичного призначення "Іскандер" з дальністю дії до 300 км і можливістю ураження стратегічних об'єктів на території Азербайджану. Поява цієї зброї остаточно зламало баланс сил в регіоні.

У відповідь Азербайджан почав закуповувати китайсько-білоруські комплекси "Полонез", які не є цілком адекватним відповіддю, хоча і створюють ілюзію паритету.

Тим не менш, повноцінну війну поза рамками Карабаху варто виключити з можливих сценаріїв розвитку ситуації. І справа тут насамперед у наявності на території Вірменії російської військової бази. Загальна чисельність 102-ї військової бази становить близько 4 тис. військовослужбовців. Крім того, у Вірменії дислоковані два дивізіони ЗРС С-300В, здатних перехоплювати не тільки повітряні цілі, але й оперативно-тактичні балістичні ракети. ППО ближньої зони забезпечує дивізіон установок "Бук-М1-2". Мало того, 20 серпня 2010 р. Росія і Вірменія продовжили термін дії договору про розміщення бази до 2044 року.

Звичайно, питання про те, що потягне Росія на тлі двох ведення воєн (Сирія і Україна) і третю залишається відкритим. Тим не менш, навряд чи Азербайджан захоче прямо атакувати російські збройні сили.

Однак варто визнати, що мирного вирішення карабахського конфлікту на сьогодні просто не існує - перш за все, контролю Вірменією територій, що не входили до складу колишньої Нагірно-Карабахської автономної області. Так, можливе мирне повернення Агдамського і Физулинского районів значно послаблює з військової точки зору стійкість вірменської оборони в Карабасі, повернення ж Лачинського або Кельбаджарского району підриває її цілком і повністю.

Альтернативою ж військового вирішення питання залишається перманентна гонка озброєнь при непорівнянних економічних і демографічних ресурсах. У 1993 році чисельність населення Вірменії і НКР становила 3,6 млн осіб проти 7,44 млн осіб в Азербайджані, в 2000 році - 3,37 млн проти 8 млн, у 2014 році - 3,15 млн осіб проти 9,5 млн чоловік.

На цьому тлі вкрай цікаво присутність військового аташе Азербайджану на фінальних випробувань вітчизняного 300-мм коригованого снаряди системи "Вільха", причому є дані, що ці випробування були організовані для нього мало не персонально. Країна має як мінімум 30 пусковими установками БМ-30 "Смерч" (причому 12 куплені в Україні) і цілком може дозволити закупівлю досить великої кількості боєприпасів.

Мало того, проект як мінімум на половину фінансується турецькою стороною, що побічно може свідчити про його спрямованості. Адже "Смерчів" немає на озброєнні турецької армії, а є тільки місцеві РСЗВ Kasirga такого ж калібру. А дуже близькі відносини Анкари і Баку не секрет.

Чи зможуть наші менеджери від "Укроборонпрому" скористатися ситуацією і настільки "Вільха" гарна, як нам розповідають, покажуть вже найближчі місяці.