7 років російської паспортизації ОРДЛО. Коли Путін задумав велику війну

Міф про раптову агресію

Серед міфів, які виникли за роки великої війни, особливо популярною є розповідь про те, що Путін напав раптово. Навіть затяті опоненти Володимира Зеленського, які звинувачують його в поганій підготовці до повномасштабного вторгнення РФ, зазвичай розповідають, що про плани Путіна стало відомо в листопаді 2021 року. Тобто Путін нібито до осені 2021 не збирався вторгатися, а потім раптом зважився.

Міфи виникають завдяки поганій пам'яті. Тим, у кого вона хороша, неважко згадати, що можливість російської агресії бурхливо обговорювалася в Україні ще сім років тому, після того, як Путін підписав указ "Про визначення з гуманітарною метою категорій осіб, які мають право звернутися із заявами про прийом до громадянства РФ у спрощеному порядку". Згідно з указом, таке право набули особи, які постійно проживають на територіях ОРДЛО — окремих районів Донецької та Луганської областей України.

Указ було підписано 24 квітня 2019 року, невдовзі після другого туру президентських виборів в Україні (відбувся 21 квітня), ще до того, як ЦВК офіційно оголосила Зеленського новообраним президентом (це сталося 30 квітня). Путін знав, що цей указ збурить в Україні антиросійські настрої та побоювання нової російської агресії. Він не хотів підігравати кампанії Петра Порошенка — спочатку дочекався перемоги Зеленського, а потім розпочав реалізацію свого плану.

Фактично Путін перевернув сторінку у відносинах із Україною. До цього указу Кремль незмінно заявляв про прихильність до Мінських угод, які визнавали ОРДЛО частиною України. Це було потрібно Путіну, щоб змусити Київ домовлятися із Донецьком та Луганськом.

Роздача жителям ОРДЛО російських паспортів означала, що у Путіна концепція змінилася і тепер він має намір анексувати ці території. Раніше він уже реалізував схожий сценарій із грузинськими територіями — Абхазією та Південною Осетією. Спочатку там було здійснено повальну російську паспортизацію (в Абхазії — на 85%, у Південній Осетії — на 90%), а 2008 року Росія ввела туди свої війська і визнала незалежність цих територій.

Але чи означала ця зміна концепції, що Путін має намір задовольнитись анексією ОРДЛО та відмовився від планів прив'язати до Росії всю Україну? Звісно, ні. І якщо він уже не збирався використати з цією метою ОРДЛО, він мав лише один спосіб прив'язування України: військовий.

Тому на запитання, коли Путін почав готуватися до повномасштабного вторгнення в Україну, найбільш адекватною є така відповідь: ще тоді, коли доручив підготувати йому указ про російську паспортизацію ОРДЛО, який підписав 24 квітня 2019 року.

Міф про бездіяльність Зеленського

Міфи ірраціональні, і зв'язки між ними такі самі. Вони не підкоряються законам логіки, і це цілком логічно: віра в міфи відключає логіку.

З міфом про раптову агресію Росії якимось дивним чином пов'язаний інший міф: про бездіяльність Зеленського. "Замість готуватись до війни він будував дороги" — можна почути дуже часто. Але ця фраза, як і будь-який міф, підміняє реальність, користуючись поганою пам'яттю її переносників.

Тим, хто має пам'ять хорошу, неважко згадати, що Зеленський ніколи не ігнорував російську загрозу, а завжди активно реагував на неї. Тільки ця реакція незмінно була специфічною: він розповідав українцям казку.

Конкретно на указ Путіна він зреагував двічі. Одразу після появи цього указу була оприлюднена гучна заява "Позиція команди Володимира Зеленського щодо видачі російських паспортів громадянам України!". В її останньому реченні сформульована максимально казкова програма дій Зеленського у відповідь на російську паспортизацію ОРДЛО: "Одним з пріоритетів Президента Володимира Зеленського буде […] комплекс заходів задля припинення війни та деокупації наших територій".

Саме в такій послідовності: війна припиниться, території деокупуються — самі, без війни.

Тобто Зеленський свідомо виступав в ролі потужного охолоджувача побоювань російської агресії. Він не ігнорував російську загрозу, а у відповідь на неї активно заспокоював українців, що Путін не тільки не нападе, а ще й сам віддасть оккуповане.

4 травня Зеленський зреагував на указ Путіна вдруге. "У нас є декілька ходів, скажімо так. У цьому плані ми повинні бути креативними, повинні бути швидкими, розумними… Тому будемо поки що готувати, а потім ми покажемо всім", — відповів він на запитання журналістів.

Звісно, обіцяної ним презентації "креативних ходів" ніхто не дочекався, але якраз це цілком логічно. Зеленський знову розповів українцям казку. Цього разу — про те, що російську загрозу можна відвернути якимись "швидкими креативними ходами". Українцям хотілося казок — і він залюбки задовольняв цю їхню потребу.

Можливо, хтось заперечить, мовляв, це були невдалі експромти. Однак у відповідь на це можна нагадати ще одну казку від Зеленського, яка точно не була експромтом, а була спеціально вигадана для урочистого виступу на першому засіданні нової Верховної Ради 29 серпня 2019 року.

"Шановні депутати! — заявив Зеленський. — Перед вами низка викликів та завдань". Перелічивши більш як десяток привабливих гасел, він перейшов до найфантастичнішої казки: "Завершення війни на Донбасі та повернення анексованого Російською Федерацією Криму. Усього цього очікує суспільство, і все це нам з вами належить зробити".

Знову саме в такій послідовності: війна в Донбасі припиниться, Крим деанексується — сам, без війни. І зроблять це не ЗСУ, а особисто Зеленський та "слуги народу" в парламенті — мабуть, якимись "креативними ходами".

Виконувач суспільного запиту

У жодному разі Зеленський нікого не дурив. Він казав українцям те, що вони хотіли почути, і саме за це вони обрали його президентом.

Досі часто цитують перші два речення передвиборчої програми Зеленського: "Я розповім Вам про Україну своєї мрії. Україну, де стріляють лише салюти на весіллях та днях народженнях". Його прибічники наголошують, що мрія ж хороша! Однак це була не мрія, а казка для довірливих. Програма запевняла, що жаданого результату можна досягти дуже швидко: "Це — Україна реальної та здійсненної мрії. Україна найближчого майбутнього".

І вона давала такий простий рецепт завершення війни, який не потребував від українців взагалі ніяких зусиль: "Ми повинні вибороти мир для України. Перед гарантами за Будапештським меморандумом і партнерами з ЄС ми ставитимемо питання підтримки України у прагненні завершити війну, повернути тимчасово окуповані території і змусити агресора відшкодувати завдані збитки. Здача національних інтересів і територій не може бути предметом жодних перемовин".

Як бачимо, ця фантастична послідовність — спочатку завершення війни, а потім деокупація, та ще й з відшкодуванням збитків — була закладена ще в передвиборчу програму Зеленського, і його виборцям це "зайшло", саме за цю нездійсненну казку вони і проголосували.

Чи вірив сам Зеленський у свої казки? Ось це — цікаве питання. Обидва варіанти відповіді мали б викликати підозру, що з цим кандидатом щось не так.

Особливо вражаючу казку розповів Зеленський пізно ввечері 31 березня (після завершення голосування в першому турі), коли у своєму штабі обговорював із журналістами щойно оприлюднені дані екзит-полів, які засвідчили його беззаперечне лідерство у перегонах. "Громадське" запитало його, що він скаже Путіну, якщо переможе на виборах і зустрінеться з ним. "Якщо я зустрінусь з паном Путіним, я йому скажу: нарешті ви повернули наші території, скільки готові ще компенсувати грошей за те, що відібрали наші території і допомагали людям, які брали участь у ескалації Криму та Донбасу, допомагали їм на всьому цьому страшному, жорстокому, огидному шляху?" — відповів він.

Суспільна думка не жахнулася, медіа не встали на дибки, виборці не відсахнулися. Навпаки, вони сказали: от тепер ми точно впевнені, що це найкращий кандидат. Він обіцяє не тільки те, що території деокупуються самі собою, без війни, а що Путін ще й гроші нам заплатить за окупацію.

Тому ніяких претензій щодо поганої підготовки до війни бути не може. Хотіли казок — і отримали їх сповна.

Міф про "українського Черчилля"

Третій популярний міф — що після повномасштабного вторгнення Зеленський змінився і став "українським Черчиллем". "Я не маю нічого запропонувати, окрім крові, праці, сліз та поту. Перед нами випробування найжорстокішого виду. Перед нами багато, багато довгих місяців боротьби та страждань", — це те, що пообіцяв британцям Черчилль, ставши прем'єром. Зеленський після втрати Маріуполя пообіцяв Євробачення в Маріуполі.

Він не змінився, бо не змінилися українці. Навпаки, завдяки повномасштабній війні продукування казок поставлено на промисловий конвейєр. Їх щодня виготовляють і телемарафон, і позитивні блогери Банкової, і чимало інших спеціально навчених людей, а близько половини українців досі залюбки це споживають і просять ще.

На щастя, друга половина українців давно перестала вірити у казки чи вже переситилася ними. Вони усвідомлюють, що перед нами випробування найжорстокішого виду, і розраховувати можна лише на ЗСУ, волонтерів і власні сили.