• USD 39.6
  • EUR 42.3
  • GBP 49.4
Спецпроєкти

Жуков і латентна федералізація. Коли Кернес почне ставити пам'ятники Сталіну і Берії

Харківська міська рада перейменувала проспект Петра Григоренка до проспекту маршала Жукова. За це рішення проголосували 59 депутатів, 13 були проти
Йосип Сталін і маршал Жуков 9 травня 1945 р.
Йосип Сталін і маршал Жуков 9 травня 1945 р.
Реклама на dsnews.ua

Питання на голосування, як і було обіцяно, поставив мер Харкова Геннадій Кернес. Формальною причиною, за його словами, було те, що відповідна петиція на сайті міськради набрала необхідну кількість голосів. До того ж Кернес вважає, що маршал Жуков є визволителем не тільки Харкова, але й усієї Європи. А отже, не підпадає під дію закону про декомунізацію.

"Він воєначальник, який керував, був командувачем фронту, і 23 серпня було звільнено місто Харків. Він стояв на трибуні разом з маршалом Конєвим тут, у Харкові, біля пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченку, біля якого ви збираєтеся постійно. Я не перейменовував проспект Маршала Жукова, тому що він не підпадає під декомунізацію. Значить, це зробили за мене, зробила це обласна державна адміністрація в особі Райнина, який працював у Порошенка Петра Олексійовича", - зазначив Кернес.

Куди ж без "злочинив" колишньої влади, засудила на забуття невинного Жукова. У трактуванні Кернесом законодавства є один невеликий, але дуже важливий нюанс. Декомунізації не підлягають діячі совестей влади, внесли вагомий внесок у розвиток української культури. Тобто Тичина - ок, а Жуків - ні. От якби Георгій Костянтинович вірші писав, чи справив на світло щось масштабу "Україна в огні", тоді він міг би і далі фігурувати в пантеоні українських героїв. Якщо піти на поводу у аргументації про внесок радянського діяча в боротьбу з нацистською Німеччиною, можна докотитися до пам'ятників Сталіну, Берії або Молотову. Адже мер Харкова цього не хоче? Правда ж?

Директор Інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович вже заявив, що якщо мер Харкова підпише рішення про перейменування, його очікує кримінальна відповідальність. "Є закон, який передбачає відповідальність за порушення цього закону, що передбачає кримінальну відповідальність. Ми будемо апелювати до цього закону та правоохоронним органам. На нашій стороні і закон, і позиція більшої частини української громадськості, харківської громадськості. Я переконаний, що ми змусимо їх дотримуватися закону. Очевидно, що міська рада як колективний орган не може нести відповідальність", - зазначив В'ятрович.

На це, схоже, і розраховував Геннадій Кернес, обставивши справу як рішення колегіального представницького органу. Протестувальники, які зібралися біля будівлі міськради, впевнені, що перейменуванням проспекту міський голова прагне завоювати прихильність електорату напередодні майбутніх виборів. Це дуже лінійна логіка. Вона пояснює причини, але упускає наслідки. Закон про декомунізацію обов'язковий для виконання місцевими органами влади. Скасувати його петиціями, голосуваннями міськрад або народними плебисцитами, - як радив президент Зеленський, - означає поставити під сумнів все законодавство країни. Дії міського голови і услуживших йому депутатів - це не що інше, як перевищення владних повноважень, узурпація. Мова йде про федералізацію, яку намагаються замаскувати під "волю народу".

На розігрування неправового сценарію вказує весь ланцюг подій. Згадаймо, як 2 червня націоналістичні організації, за словами нардепа Андрія Білецького, "зробили символічний, але дієвий крок - знесли пам'ятник Жукову в Харкові". З приводу рішення Харківської міськради Білецький говорить, що якщо так піде далі, доведеться зносити не лише кам'яних ідолів, але і влади, захищають їх. Також глава "Азова" каже, що їм вже підготовлений відповідний позов в адміністративний суд "про скасування ганебного рішення". Що заважало звернутися до суду про знесення недокоммунизированного пам'ятника, спокійно простояв у місті п'ять років, нардеп не уточнює. Схоже, і радикалам, і реваншистам однаково вигідно переводити ситуацію у площину силового протистояння.

Насправді ситуація в Харкові є тестом для всієї України. Це вибір між маршалом Жуковим і генералом Григоренком. Хто ми? Яку країну будуємо? Волюнтаристскую, де говориться одне, роблять інше, а мається на увазі третє? Закони такої країни можна не виконувати, тому що дурість одних завжди компенсується кров'ю інших. Або ми створюємо правову державу, в якій закон обов'язковий для виконання всіма? І міським головою, і цивільними активістами, і ностальгирующими виборцями мера Кернеса.

Реклама на dsnews.ua

Єдиний, про кого всі забули, - це генерал Петро Григоренко. Засновник Харківської правозахисної групи послідовно вимагав від СРСР виконання радянських законів. Усім своїм життям він доводив, що праведна боротьба повинна носити відкритий і системний характер. Григоренко наполягав, що справедливі закони потрібно відстоювати, а не порушувати їх на догоду революційної доцільності. Що права необхідно вимагати, а не просити владу про них. А ще Григоренко говорив, що в підпіллі можна зустріти тільки щурів. Він то вже точно не схвалив би перекладу історично справедливого очищення вільної країни від наслідків комуністичної окупації в розряд партизанської війни нанайських хлопчиків.

    Реклама на dsnews.ua