• USD 36.6
  • EUR 38.5
  • GBP 44.9
Спецпроєкти

"Червона Русь". Коли Галичина стала польської і чому місцева шляхта була цим задоволена

Русько воєводство проіснувало майже 350 років
Фото: Микола Кравцов, nickolaykravtsov.com
Фото: Микола Кравцов, nickolaykravtsov.com
Реклама на dsnews.ua

Привіт, боєць історичного фронту! Найбільш драматичні останні події нашого фронту відбувалися на лінії розмежування з польським сусідом. Так що продовжимо, як і обіцяли, тему можливих "польської окупації". Почали ми її в минулій статті. І тема ця пізнавальна навіть просто з історичної точки зору.

Ми закінчили на тому, що Галичина перетворилася в "Руський домен польського короля". Домен - це нероздільне і невідчужуване спадкове володіння. І дане володіння зберігало всі особливості своєї традиційної, ще древнеруськой правової і адміністративної системи. Хіба що суверен - монарх - змінився. До 1387 р. це було умовністю, оскільки за край сорок років велася невтомна боротьба Польщі, Угорщини та Великого князівства Литовського. Точніше, між Польщею і волинським князем литовцем Любартом, який успадкував Волинь як зятя королів Русі (або галицько-волинських князів Романовичів - у звичній нам термінології). Тому на Волині він був цілком законним государем, і йдеться про "литовської окупації" тут не йде. Просто сталася зміна легітимного місцевого монарха на представника іншої династії.

Любарт був очевидним родичем Романовичів і хотів скористатися їх спадщиною. Але конкурентами спадкоємця Романовичів стали спочатку польський король Казимир III Великий, а потім угорський король Людовік (Лайош) I Великий. Угорці, як я вже писав, завели собі свій титул "короля Русі" і вважали, що він більш легітимний, ніж претензії Любарта. Тобто обидві сторони претендували на "королівство Русі", але з титулами різних виробників. Одні вели від принца Андраша, інші від Данила Романовича. Але оскільки Казимира, що Людовіка не даремно назвали "великими", Любарту тоді довелося несолодко. Навіть його Волинь опинилася під загрозою, а частина міст в результаті довелося викуповувати. А після смерті Людовіка Угорського в 1382-м і Любарта в 1383-м або 1384 р. ситуація взагалі зависла.

Після Людовика на польському троні залишилася малолітня королева Ядвіга. Але правити повинен був чоловік, та польській еліті прийшла в голову чудова ідея взяти в женихи литовського великого князя Ягайла. Не страшно, що язичник, - при потребі покрестится. Париж, вибачте - Краків, коштує меси. А боротьба з сусіднім агресивним Тевтонським орденом тонко натякала на принципову спільність інтересів. І заодно відразу знялися б проблеми розмежування Польщі і Литви. У 1385 р. підписується Кревська унія, яка дає Польщі і Литві одного государя - Ягайла. Останній, ясна річ, стає католиком (на відміну від більшості своїх родичів в руських землях, що прийняли православ'я) перейменовується у Владислава і викликає у поляків ілюзії остаточного торжества в давніх суперечках. У руслі цих настроїв Ягайла 1387-му закінчує боротьбу за Галичину в польську користь. Чого там розмінюватися на дрібниці, якщо він став головним у двох державах? Не вести ж проміж себе війну?

Однак спочивання на лаврах Ягайла тривало лише кілька років. Його двоюрідний брат Вітовт починає свою велику політичну гру, і в результаті в 1401 році він остаточно стає великим князем литовським. Ягайлу залишається Польське королівство. Однак Вітовт вирішив не розпалювати старі конфлікти, і "Галицьке питання" проігнорував. У нього був проблемний степовий фронт із залишками колись могутньої Золотої Орди, і він захопився просуванням Литви до Чорного моря. Досягненням Вітовта стала підтримка кримського роду Гіреїв, яка дозволила їм у результаті створити незалежне Кримське ханство. А що ж Галичина?

Реклама на dsnews.ua

Питання її приналежності був в принципі вирішено на користь Польського королівства. Однак адміністративна уніфікація вимагала остаточної інкорпорації (входження) "Руського домену". І в 1434 р. домен перетворюється в звичайне Русько воєводство. Але в період феодалізму це вимагало рішення відносин з місцевою елітою. Традиції Рюриковичів порядком відрізняли юридичні статуси галицької знаті від польської. І у 1430 р., в руслі глобальних планів - так і готуючи майбутню інкорпорацію Руського домену, Ягайло підписує Єдлінський привілею, який поширив шляхетські привілеї Польського королівства на всі литовські, білоруські і українські землі. Король в Польщі, звичайно, хотів би домен собі зберегти, але політичний тиск "запросили на правління" було сильніше.

У нас з'являється галицька православна шляхта, яка була дуже задоволена новим статусом. Польська держава поступово ставало шляхетською республікою (потім введуть і виборність короля), і дворянські привілеї у ньому були явно солідніше, ніж статус служилого стану у Великому князівстві Литовському або в попередніх руських князівствах. Правові повноваження нової шляхти зміцнювали її контроль над селянством, і тому галицька еліта була в цілому задоволена. Її лояльність була гарантована, і якщо вже траплялися якісь конфлікти, то це було не в жанрі "боротьби за незалежність", а в руслі внутрішньопольських загальних політичних розборок.

Чим було Русько воєводство? Вона проіснувала до 1772 р. - майже 350 років. Керував ним призначається з Кракова, а потім Варшави воєвода. Головним містом був Львів. Існувало місцеве шляхетське самоврядування. Збирався Руський шляхетський сеймик в Судовій Вишні. До 1569 р. (утворення Речі Посполитої) він обирав шість сенаторів світських, і було три церковних. Після 1569 р. обирав чотирьох сенаторів до Сенату Речі Посполитої. Русько було єдиним з українських воєводств, яке ділилося на "землі": Львівську, Галицьку, Перемишльську, Холмську і Саноцкую. Землі поділялися на повиті. Традиційною назвою для регіону на європейських картах було "Червона Русь" (Russia Rubra")

Ніяких особливостей, які б принципово відрізняли статус Галичини від інших земель Польської корони, не було. Єдиним істотним пунктом було привілейоване становище римсько-католицької церкви. Однак руської православної шляхти це практично не стосувалося: хіба що її шлях до зайняття вищих посад у державі вів через прийняття католицтва. Однак нові шляхи до її самореалізації дало утворення Речі Посполитої, коли всі українські території перейшли під адміністрацію Корони польської. Тоді на щедрі землі Наддніпрянщини стали переміщатися православні галицькі пологи. Можемо згадати, наприклад Хмельницьких, які осіли в Суботові.

Так що про "окупацію" в сучасному сенсі говорити, мабуть, не варто. Галичина була завойована, але з правовими обґрунтуваннями в дусі угорського і польського феодалізму. Древнеруському "феодалізму", визнаємо, це не відповідало. В цьому сенсі більше прав мав Любарт. Але він був литовець, і якщо б переміг поляків, то це стало б вже "литовською окупацією". Але про неї ми вже писали, і означала б вона до пори до часу просто "інсталяцію" Гедиміновичів на місце Рюриковичів.

Однак після 1569 го. ситуація багато в чому змінилася. Але про це вже в наступній статті.

    Реклама на dsnews.ua