• USD 28.4
  • EUR 33.8
  • GBP 37.9
Спецпроєкти

"Натовські окупанти". Що спільного у негрів на параді і українця Миклухо-Маклая

Чорношкірий шотландець на Хрещатику міг би служити розрадою Миклухо-Маклаю, що білі тепер не особливо ображають його улюбленців
Фото: president.gov.ua
Фото: president.gov.ua
Реклама на dsnews.ua

Привіт, боєць історичного фронту! Ось воно! Сталося! Пройшли Хрещатиком у День Залежности підрозділу натівських окупантів. Дочекалися нарешті.

Раніше все це було лише деклараціями фашистської хунти, а тепер ось прийшов реальний окупант. Зі зброєю в руках пройшов Хрещатиком, який тепер - мабуть, як в 1941 році, - буде перейменований в Айхгорн-штрассе в честь однойменного німецького фельдмаршала. Останній, як відомо, був убитий есером Донським в Києві в липні 1918-го на розі Катерининської (нині Липська) і Липського провулка.

Хоча частин Вермахту, Рейхсверу і Бундесверу не було видно на параді. Дивно. Але були інші поплічники.

Окупація показала себе у всій красі. Особливо нахабно виглядало латиське окупаційне підрозділ. Як ось такою чисельністю підкорити волелюбну Малоросію і примкнула до неї Новоросію? (або навпаки? Я плутаюся) Але, можливо, як у часи латиських стрільців ("преторіанської гвардії" Кремля), є якесь таємне зброю. Тільки тепер латиські стрілки перейшли на іншу сторону історичних барикад.

Можливо, що саме це натовське підрозділ буде кинуто на Донбас. Тепер російським "ополченців" на сході України потрібно бути особливо пильними. Навіть я, старий нацист і людиноненависник, нервую, дивлячись на цю фотографію. Звірі.
Російські ЗМІ звичайно переживають. Пишуть: як би це виглядало, якби в США прилетів 4 липня президент Порошенко, а українські військовослужбовці пройшли маршем по Вашингтону? Відповідати на це дуже просто: так, дивно було б. Тому і не приїжджає. І не марширують. А у нас нормально. Цілком прийнятно виглядають і місцеві маріонеткові влади, і фашистські підрозділи карателів-учасників АТО, і натовські окупанти. У всякому разі, народ радіє. Виникає думка, що їх всіх давно було пора зібрати разом саме тут. Тому що латиші і естонці впораються з Росією і так, а ми ж - ще не член агресивного блоку. Нам треба рівнятися на правофлангових.

Глибоко продуманим планом фашистської хунти було не пустити на Хрещатик військову техніку. Пізно вже розбурхувати народ білої смородом соляри і мегаогромными ковбасами ракет. Треба віддати техніку людям. Вона була поставлена окремо і віддана на потіху дітям. Що, звичайно, особливо підступно. Це дозволяє деяким українським татам у формі бійців каральних підрозділів водити сина повільно й уважно і показувати йому на кожен об'єкт виставки:
- А ось це, синку, ми підбили у російських визволителів у 14 році... І ось це... А такого в мене стріляли. А наші їм відповідали... А це зроблено на наших українських заводах. А тепер давай посидимо в Хаммері, подарованим натовськими окупантами...

Реклама на dsnews.ua

Але особливу неприязнь природно у російських медіа викликали негри на Хрещатику. Ось жах-то!

Але зауважимо, вже з Помаранчевого Майдану ліберальні засоби масової інформації критикували Україну за расизм: де в масових акціях расові меншини?

Наші мляво виправдовувалися:
- Мало у нас расових меншин... Вибачте!
Але тепер все змінилося. Дивимося.

Але і тут вийшла невдача. Негр опинився (судячи по формі і шевронам) шотландцем. Йшов за волинкою. Звичайно в рамках необхідних спецоперацій шотландське підрозділ приманювало киян кельтським фольклором. Хоча це викликало тільки відповідну ненависть, замість тієї веселухи, яку встигли зафіксувати випадкові перехожі.

І це був потрібний привід згадати про братство українського і шотландського народів. Де його суть?

Наш головний спільний продукт - Микола Миклухо-Маклай, який розповів всьому світові, що таке Нова Гвінея і народи тихого океану. Згідно з тамтешнім легендами саме від нього й походить більшість нинішніх примітивних племен згаданого острова. На жаль, не всі читали уважно Миклухо-Маклая, і тому на тому ж острові в Рокфеллера в 1930-х пропав син. Швидше за все, дістався мисливцям за головами з примітивних племен. Численні пошукові експедиції не дали результатів. А ось Миклухо-Маклаю там було добре.

Дід Миколи Степан був хорунжим Стародубського полку Війська Запорізького. Є навіть про нього відомості в архівах. Але тяга до знань і нових земель кинула онука Миколу по шляху представника недалекого Ніжинського полку Юрка Лисянського: відкривати нові землі.

Згідно з родовою легендою якийсь шотландець (по тодішньому польському - шкот (скотт)) Майкл Маклай, будучи польським найманцем в битві при Жовтих Водах 1648 р., потрапив у полон до козаків і прижився у стародубських Миклух. Природно, Микола завжди відкидав версію про те, що може ніякого Маклая не було, а був тільки місцевий Махлай, - що і від Миклухи недалеко. Микола щиро вірив у шотландську легенду свого роду.

Хоча якщо узагальнити і звернутися до джерел, то називаючи якусь частину берега Маклая на Новій Гвінеї, він обґрунтовував це так: "по праву першого європейця, який оселився там, досліджував цей берег і добився наукових результатів". Тобто він був європейцем.

Я, як і кожен українець вважаю, що мрією Маклая було заснувати українську колонію в Меланезії. Але, як і багато тодішні українці, він розумів, що Україна перебувала в періоді бездержавности. Треба або чекати, або запропонувати колонію Росії, так як кращими російськими колоністами завжди були українці. У документах кінця 19 століття про колонізації Сибіру і Далекого Сходу говорилося: "Кращими поселенцями є чернігівці і полтавці". Тобто - Стародубський полк і його сусіди.

Санкт-Петербург, боячись виникнення осередку українського сепаратизму ще і в Тихому океані, відмовляв видатному досліднику. Тому проект не був реалізований.
Сам Микола, перебуваючи в Росії, називав себе спочатку лише Миклуха, але потрапивши в Сідней і інші осередки британського імперіалізму, став називати себе "барон Маклай" (шотландська). Що вже тоді багатьох переконувало в європейському виборі України.

У 1880-х почалася німецька експансія в Тихому океані. І тоді Микола чесно виступив в захист всіх людей всіх кольорів шкіри від ворожої агресії (запропонована ним російська, звичайно, не вважається). Він виклав це у відчайдушному листі Бісмарку, зміркувавши, що росіяни в Нову Гвінею вже явно не встигнуть, а англійці з-за неї не особливо переживають. Ставши вже цим фольклорним героєм серед аборигенів, Маклай щиро за своїх друзів просив нові європейські можновладці:
"...не просто оберегти від захоплення англійцями саму землю, але і взяти під захист права темношкірих тубільців островів Тихого океану як людей від безсовісною несправедливою і жорстокої експлуатації (викрадення людей, рабство і т. п.) не тільки англійцями, але і всіма білими взагалі..."

Повернувшись на батьківщину, він не втомлювався пропагувати колонізацію на Тихому океані. Ще за два роки до його смерті російська публіцистика пропускала деякі (визнаємо) вільні твердження, можливо, належать і до нинішньої Росії: масовий приплив показово, що бажали виїхати на Нову Гвінею пояснювався тим, що в Росії "є великий контингент людей, незадоволених Батьківщиною, але зберегли віру в прогрес людства". Визнаємо: дуже актуальна формулювання. Миклухо-Маклай помер у 42 роки 1888-м.

Чорношкірий шотландець на Хрещатику в цьому 2017-му міг би служити розрадою Миклухо-Маклаю, що білі тепер не особливо ображають його улюбленців. А два протилежні кінця Європи - Шотландія і Україна стали ближче один до одного.

    Реклама на dsnews.ua