Авгієві стайні української школи. Чому хейтить потрібно не вчителів, а Міносвіти

Як і багато іншого, школа на тлі карантину оголилася і показала публіці свою істинну суть. Нічого нового і оригінального - така ж імітація, освоєння бюджетних коштів замість виконання своїх прямих функцій, така ж бюрократична махіна, яка живе сама для себе, як і маса інших державних (і недержавних теж) українських інститутів. Є, втім, одне але - через цю машину проходить сто відсотків громадян. Причому в самому ніжному віці. І вся духовна та інтелектуальна убогість цього бюрократичного монстра стає їх стартовим багажем.

Основний удар припав по вчителям. У першу чергу, з тим, що "підставилися" - вийшли на широкі екрани і спробували закрити собою щілину, пробиту в борту шкільного корабля пандемією коронавірусу. Але і тим, хто залишався на місцях і намагався виконувати свою роботу дистанційно, теж чимало дісталося. Розгубленість, необхідність вчитися новим методам і способам викладання на ходу, не маючи ні технічних навичок, ні уявлення про те, де і що шукати, ні допомоги зверху - тільки вказівки проводити уроки і сувора вимога вчасно "закрити" рік і виставити оцінки.

Для багатьох шокуючим відкриттям став низький рівень вчителів. Але це, вибачте, низький рівень спостереження. Шокуючим виявилося те, що українська освітня система - величезна і ненажерлива - не працює. Не працює на всіх рівнях - від навчання вчителів до забезпечення їх гідними засобами і матеріалами для виконання роботи. Предметна освіта, отримана в педінституті, - фікція, Академія педагогічних наук - просто обман платника податків. Величезний бюрократичний монстр, що включає в себе педагогічні інститути (вірніше, вже давно університети, а то й академії), власну кишенькову академію наук, які освоюють як бюджетні кошти, так і гранти, що виділяються на інноваційні розробки, не здатний забезпечити пристойний рівень викладання шкільних предметів.

Але об'єктом хейтерства стали все одно вчителі. Здається, не проходить тижня, щоб хто-небудь з них не відзначився - і щоб його не відрізнили на всі кірки в ЗМІ та/або в соцмережах. То за "Ліванську" війну. То за "антарктичного ведмедика". За Стуса, якого вбили "зовсім не за те". То за "ненульову масу фотона".

З одного боку, те, що відбувається, радує душу. Є люди, які знають, за що вбили Стуса і скільки важить фотон, і вони готові вступати в полеміку, щоб істина восторжествувала. Але, боже мій, що це за полеміка! Добре освічені люди - вони знають, що війна Лівонська, що в Антарктиці немає ведмедів, я вже не кажу про фотони і їх масу - постять котиків в соцмережах або максимум пишуть листи президенту Зеленському про те, як погано освічені наші вчителі. Цькування вчителів стає таким яскравим симптомом суспільного життя, що ласа на хайп українська влада просто не може в цьому не взяти участь - зрозуміло, заступившись за вчителів, які "мають право на помилку".

На жаль, ця гра всіх задовольняє. Влада покрасувалася в футболочках, а освітня бюрократія в черговий раз відсидиться за спинами вчителів - це ж вони помилилися. Так, це всього лише приватна - а може, навіть випадкова помилка.

Так за хвилями хейтерства, піднятими з благою метою урочистості наукової істини, вже який раз повз нас намагається тихенько прошмигнути суть проблеми. Ми дозволяємо собі не помітити, що вчитель на екрані - це вершина айсберга. Причому це краща його частина. А під темними водами фейсбучної балаканини ховається щось величезне і по-справжньому потворне.

Все те, що вчителі кажуть на уроках, вони, як правило, не придумують самі. Не самі вони обирають, про що говорити і коли. Вони йдуть за програмами, користуються підручниками, методичками і довідковими матеріалами. Їх перли - результат наукової роботи, проведеної Академією педагогічних наук та схваленої Міністерством освіти. Це там придумали і підтримали масу фотона і причину вбивства Стуса. На всьому цьому міністерський гриф "рекомендовано для використання в середній школі". У цих матеріалів є автори, які отримали свої гонорари і звання. У них є редактори, рецензенти, які також не працювали за "спасибі". За кожним з цих матеріалів, за кожним відбитком "рекомендовано" стоїть система освіти. Саме вона продукує дурості і єресі, які вчителі в школах відтворюють і видають наукові знання.

Можна зверхньо запитати: а чому цей ім'ярек, який посмів вилазити з лекцією на телевізор, не перевірив кожний факт, який він викладає в ході уроку? Чому не звернувся до новітніх досліджень, не підняв статті за останні п'ять-десять років? Відповідь буде проста й коротка: у нього/неї 20 і більше уроків на тиждень у різних класах. Не рахуючи звітності і перевірки письмових робіт. Він/вона не дослідник і вчений - у нього/неї немає додаткових бібліотечних днів і годин, зате є, наприклад, класне керівництво. Вчитель не зобов'язаний займатися дослідженнями і перевіркою фактів - це повинні робити ті, хто забезпечує його підручниками, методичками та іншими матеріалами.

Тому її ніхто не робить. Жодна українська влада - скільки їх вже змінилося? - не пішла досить далеко і рішуче в справі демонтажу радянської шкільногї спадщини, в кращому випадку обмежуючись косметичним ремонтом. Адже по-справжньому захистити вчителя можна тільки так - змінивши саму систему освіти.

Про ціну помилки вчителя, до речі, згадали вчені - автори листа до президента Зеленського. Переважно фізики - маса фотона їх таки доконала і змусила взятися за перо. І в листі, і в публікаціях в ЗМІ вчені обурюються від імені всього наукового співтовариства.