Геть диплом. Коли юристи підуть у водії
"Робітничим професіям в Україні потрібна кампанія популяризації, та Міносвіти готове підтримати її за допомогою своїх ресурсів", - таку заяву нещодавно зробила глава МОН Лілія Гриневич на зустрічі з підприємцями. Вона зазначила, що в Україні все менше людей отримують професійну освіту, а дефіцит робочих кадрів збільшується. "У нас сьогодні є ряд проблем, які не дають нашому професійному утворенню розвиватися і задовольняти потреби ринку праці. Це і зношеність устаткування, у зв'язку з чим ми щороку виділяємо інвестиції для модернізації наших училищ і створення НВЦ, це і низька якість самої освіти, щоб це подолати ми оновлюємо стандарти і серйозніше залучаємо роботодавців для дуального розвитку освіти. Але цього недостатньо: нам слід підняти престиж професійної освіти, щоб вона перестала бути страшною казкою для кожного недисциплінованого учня в школі", - заявила міністр.
Власне, в останніх словах Гриневич і озвучена причина непопулярності профтехосвіти в країні. З радянських часів дитині, що приносив у щоденнику трійку, говорили "Будеш погано вчитися - підеш на завод баки фарбувати!". Між тим, без цих самих умовних фарбованих баків ніякої промисловості-то і не було б. Мільйони дипломованих випускників вузів ходять по вулицях, які двірники підмітають, живуть у квартирах, де труби ремонтує сантехнік, і купують продукти в магазинах у продавців. Для всіх цих професій диплом про вищу освіту не потрібен, але без цих людей уявити собі комфортне життя неможливо. Кілька років тому Міжнародна організація праці проводила опитування, в ході якого виявилося, що майже для двох третин студентів українських вузів вища освіта - питання престижу: близько 62% респондентів заявили, що не погодилися б здобувати професійно-технічну освіту, навіть якщо це б гарантувало їм високу зарплату і стабільну роботу. Показово, що, за даними Держстату, 80-90% безробітних у великих містах - саме люди з вищою освітою. В цілому по країні цей показник становить близько 45%.
Одночасно в країні ось уже кілька років відчувається нестача робочих рук. І ця проблема стає все більш гострою: кілька мільйонів українців вже виїхали працювати за кордон, заповнюючи дефіцит кадрів в інших країнах. В Україні кількість вакансій, для яких вища освіта зовсім не потрібно, постійно зростає. Результати пошуку за першого ліпшого в пошуковику сайту з працевлаштування: навантаження і розвантаження зазвичай не важких матеріалів (піноматеріали) приблизно 3-4 рази на місяць - 10-12 тис грн; електромонтажник без досвіду роботи - 10 тис грн; різноробочий на виробництво тротуарної плитки - 11-15 тис грн.
За даними кадрових порталів сьогодні на одне робоче місце претендують три-чотири людини, тоді як у сфері робочого персоналу конкуренції просто немає. Майже кожна десята вакансія в країні - для робочих спеціальностей.
Між тим в Україні сьогодні лише близько 14% випускників шкіл отримують професійну освіту. Тоді як в Європі цей показник становить близько 40%. В Україні ж кількість ПТУ і коледжів постійно зменшується, а зношеність фондів залишилися становить від 60 до 100%. За три останніх роки в модернізацію цих навчальних закладів вклали близько 300 млн грн, але цих коштів все одно катастрофічно мало. ПТУ і коледжів сьогодні знаходяться на балансі місцевої влади, які часто не горять бажанням витрачати гроші на навчальні заклади. Деякі освітні проекти в профтехосвіту МОН здійснює у партнерстві із західними компаніями та інституціями, але комплексного бачення розвитку профтехосвіти у відомства немає - в країні до цих пір не прийнятий закон про професійну освіту.
Ще в 2016-му Кабмін затвердив перелік пріоритетних професій з 19 позицій, серед яких, приміром, верстатник деревообробних верстатів, маляр, токар, слюсар, бджоляр. У лютому цього року список доповнили ще шістьма позиціями. Підготовка за цими спеціальностями здійснюється за рахунок держбюджету. Але значно збільшити потік учнів в ПТУ таким чином не вдалося. Міносвіти розраховує виправити перекіс на ринку праці за рахунок реклами: мовляв, широка кампанія по популяризації робітничих професій зможе залучити учнів до ПТУ та коледжів.
Але експерти кажуть, що однією рекламою справі не допоможеш. Тим більше, що саме політика Міносвіти - одна з причин нестачі робочих рук у країні. Випускників шкіл в країні з кожним роком стає все менше (в цьому році їх було близько 200 тис, менше, ніж за всі роки незалежності), а от кількість вузів у країні практично не зменшується. У минулому році заступник міністра освіти Володимир Ковтунець заявляв: "За ступенем охоплення вищою освітою, ми займаємо десь десяту-дванадцяту позицію в світі, це 79%". Тобто 79% молодих людей у країні отримують вищу освіту. При цьому в Євросоюзі лише до 2020 року мають намір довести частку осіб у віці 30-34 років як мінімум до 40%. За словами директора аналітичного центру CEDOS Єгора Стадного, українські вузи готові набирати студентів, незважаючи на рівень їх знань: "Абітурієнтів стає менше, а гроші вищі навчальні заклади отримують за кількість студентів".
Однак проблема не тільки в Міносвіти. Масовий похід за дипломами був обумовлений і вимогами роботодавців, які хотіли бачити людину з вищою освітою навіть на тих позиціях, де досить було навчання в середній школі. "Сьогодні роботодавці розуміють, що фактично девальвували цінність диплома і сьогодні цей документ не може гарантувати, припустимо, комунікативних якостей, на які роботодавець, можливо, розраховував", - говорить Стадний. Оскільки роботодавці зацікавлені в робочих руках, то будуть змінювати підхід до пошуку працівників. Тим більше, що перелік професій, за якими сьогодні готують молодих українців, не цілком відповідає потребам сучасного ринку.
Як зазначає HR-експерт сайту rabota.ua Тетяна Пашкіна роботодавці готові брати людей без кваліфікації, самостійно і безкоштовно їх навчати і вирощувати всередині компанії. Причому із-за дефіциту кадрів зарплати тут часто вище, ніж, наприклад, в офісних співробітників, і вони ростуть швидше, ніж в інших галузях.
Однак цей процес буде йти і без участі Міносвіти. Якщо відомство дійсно хоче зайнятися престижем робочих професій, то робити це слід не за допомогою реклами, а за допомогою старої доброї профорієнтації. Тільки не у вигляді віджилих себе тестів, а окремою складовою в рамках старшої школи. Як показує міжнародний досвід, це може бути окремий предмет або компонент інших дисциплін, в рамках якого школярам розкажуть, що таке кар'єра, як її правильно розвивати і як кожен предмет у шкільній програмі пов'язаний з професійною діяльністю. "Яскравий приклад - айтішники, які негативно ставляться до математики і вважають, що, наприклад, математичний аналіз їм зовсім не потрібен. А після 3-4-х років роботи йдуть на курси з вищої математики. Вони впираються в стелю і виявляється, що якщо хочеш створювати продукт дорожче, то потрібні зовсім інші знання", - каже Стадний. Він зазначає: діти часто мріють стати льотчиками або лікарями, але поняття не мають, що для цього потрібно навчати.
Власне, саме цю профорієнтаційну складову в ідеалі мало б взяти на себе Міносвіти. З 2008-го у відомстві розробили декілька курсів профорієнтації для 8-11 класів, однак вони є необов'язковими. Діти випускаються зі школи, не розуміючи, чим хочуть займатися, у результаті близько 50% українців працюють не за фахом. Допомогти вирішити цю проблему можуть саме курси професійної орієнтації, причому в інтерактивному форматі, - наприклад, у вигляді екскурсій на виробництво. "Ми схильні перебільшувати і думати, що внаслідок деіндустріалізації Україна втратила весь промисловий комплекс. Але це не так - з'являються нові виробництва. І вже сьогодні у фармацевтиці або хімічної промисловості можна знайти вакансії, на яких пропоную зарплату в 20 тис грн при наявності всього двох років стажу", - говорить Стадний.
Якщо ж питання "робочих рук" пустити на самоплив, то криза кадрів призведе до того, що порожні вакансії заповнять мігранти. У Грузії вже зараз на великі інженерні об'єкти на кшталт гідроелектростанцій запрошують фахівців з Туреччини, тому що своїх фахівців в країні немає. З іншого боку, брак робочих рук стимулює роботодавців підвищувати зарплати в надії дістати гарного спеціаліста. Питання тільки в тому, коли українець без диплома про вищу освіту перестане вважатися людиною другого сорту. Шлях навіть він заробляє багато більше випускника найпрестижнішого вузу.