Два роки без серпа і молота. Коли закінчиться декомунізація мізків

Через два роки після початку декомунізації боротьба з радянськими символами все ще нагадує косметичний ремонт
Фото: sq.com.ua

15 травня 2015 р. президент Петро Порошенко підписав чотири закони: "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки"; "Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; "Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років" та "Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті". Закони були прийняті Радою 9 квітня, і глава держави чомусь зволікав з їх підписанням до останнього, хоча про необхідність декомунізації не говорив тільки ледачий. Втім, ця тема зачепила навіть лінивих - дискусії, які розгорнулися навколо боротьби з радянськими символами, що охопили всю країну.

Досить згадати, якими жартами та обуреними репліками обросло перейменування в Горишни Плавні Комсомольська.

Але українці вже встигли звикнути і до Плавнів, і до Бахмута, і до Дніпра, і до десятків інших назв, які змінили на карті країни радянські топоніми. По всій країні пройшла хвиля "ленинопадов", а з фасадів безлічі будівель зникли серпи, молоти та інші рудименти радянської епохи. Але чи змогла кампанія з декомунізації досягти своєї основної мети - змінити ставлення українців не тільки до радянського минулого, але й до українського майбутнього? Як показують останні події, з цим у нас серйозні проблеми.

Так, наприклад, 26 квітня цього року депутати Одеської міськради після обговорення 49 голосами "за" при чотирьох "проти" скасували прийняте роком раніше рішення про перейменування 56 вулиць міста. Мовляв, пішли назустріч мешканцям - ті ніяк не хотіли звикати до нових назв. Директор інституту Нацпам'яті Володимир В'ятрович назвав рішення одеських депутатів спробою реваншу. "Мова ж не йде про те, щоб придумати кращу назву топоніма, а залишають топоніми, які апелюють до радянського минулого і утримують ментальну зв'язок з Росією", - зазначив В'ятрович. Саме небажання розривати ментальні зв'язки з Росією сьогодні головна проблема, яка стоїть на шляху позбавлення від радянського минулого. Незважаючи на те, що ось вже 25 років Україна носить звання незалежної держави, підспудно все ще живе переконання в тому, що без Росії нам нікуди.

Так, Кремль вкладає в підтримку цього міфу величезні кошти, але й українці не пасуть задніх: знущаючись над мемом "а що там у хохлів", ми ретельно стежимо "а що там за поребриком". І з задоволенням регочемо над півнями з гною або п'яними бійками. Ментальна травма, нанесена Україні "старшим братом", ще довгі роки буде отруювати життя середньостатистичного українця. Але нинішня проблема в тому, що замість уділу маргіналів туга за "ковбасу по 2,20" перетворюється в цілком відчутний тренд. Святкування Дня Перемоги у цьому році - зайвий тому доказ.

Страшно навіть не те, що ряджені ветерани нівелюють саму суть цього пам'ятного дня - тут би тужити по невинно убієнним і тим, хто на все життя залишився калікою через маніакального прагнення купки воєначальників до влади і слави. Страшно те, що серед багатоликої натовпу з гвоздиками і портретами було багато молоді. Тієї самої, яка "совка" вже не застала, а значити, ностальгувати за нього може тільки завдяки розповідям "старших товаришів". Адже, подивившись правді в очі, чіткої національної політики в країні все ще немає. Нас не вчать пишатися нашими перемогами і досягненнями. А будь-позитив неодмінно ретельно розглядається на предмет зради. І ця зрада, звичайно, знаходиться.

Україні дали безвиз? Та кому він потрібен, грошей на поїздки немає! (при цьому черзі за біометричними паспортами не поступаються до довжини черг за тією самою ковбасою по 2.20). Мінімальну зарплату підняли? Та що ви розповідаєте про зростання економіки, ось якщо б у п'ять разів підняли! Євробачення-2017 провели і вся Європа захоплюється? А ви знаєте, скільки чинуші на цьому конкурсі грошей відмили?

Продовжувати можна нескінченно. Ці настрої активно підігрівають і політики всіх мастей і громадські діячі, преса. Віра в те, що у нас все погано і всіх нас дурять - одне з головних надбань "совка", від якого ми ніяк не можемо позбутися. Ми могли б пишатися своєю молоддю, яка займає призові місця на всесвітніх наукових конкурсах, радіти успіхам наших айтішників і фермерів, які вирощують равликів, підтримувати музикантів, багато з яких за кордоном сьогодні успішніше, ніж у рідній країні. Ми могли б наповнити бренд "Україна" не тільки салом і вишиванками, але і сучасним звучанням - технологіями, мистецтвом, науковими досягненнями. На тлі екзоскелету, розробленого українським школярем, і українського стартапу, яке залучило понад $110 млн інвестицій, спори про георгіївських стрічках виглядають привітом з ери динозаврів.

Звичайно, можна традиційно спихнути відповідальність на безлике держава. Мовляв, нічого воно для створення істинно українського шляху розвитку не робить - то ми йшли у фарватері Росії, то тепер без Америки кроку ступити не можемо. Освітою ніхто не займається - он, навіть араби наші дипломи визнаватимуть перестали. У медицині швах, у науці розруха, а зараз он землю почнуть продавати - і взагалі кранти, проект "Україна" можна закривати. Але справа в тому, що уповання на ефемерну владу, яка все вирішить, - перше, що варто декоммунизировать у власних мізках.

Успішні приклади громадських починань, бізнес-рішень та культурних акцій доводять, що нова Україна вже є. Вільна, відповідальна, вміє прораховувати ризики і приймати рішення, уповающая в першу чергу на себе і на власні сили. Так, в інформаційному полі всі ці шалені художники, хіпстери і молоді люди в модних костюмах губляться на тлі маргіналів з виряченими очима, але саме за цими успішними, ризиковими і сучасними людьми майбутнє. Нерозумно було б очікувати, що зміни будуть моментальними - згадайте, скільки триває ремонт у звичайній квартирі, а тут доводиться оновлювати цілу країну. Але саме за нової - української, вільної, сучасної - ментальністю майбутнє. І створювати її повинні не ефемерні держоргани, які за традицією не можуть придумати нічого кращого "уроків патріотизму", а звичайні люди. Ми з вами. Інакше декомунізація так і залишиться механічним зміною назв на карті, продовжуючи отруювати наше життя "привітом з щасливого, але безправного минулого"