• USD 27.8
  • EUR 33.4
  • GBP 38.7
Спецпроєкти

Повне "покращення". Як віруючі та служителі культу спотворюють національне надбання

За всю історію незалежної України жоден священик, жоден церковний староста не був притягнутий до кримінальної відповідальності за знищення чи паплюження історичних пам'яток
Церква Св. Миколая, Бережани, Тернопільська обл. 1691 р.
Церква Св. Миколая, Бережани, Тернопільська обл. 1691 р.
Реклама на dsnews.ua

Після трагедії в Нотр-Дам де Парі в українському сегменті Facebook почали говорити про те, що українським пам'яткам архітектури теж загрожує чимало небезпек. "ДС" згадує матеріал про те, як на наших очах зникають пам'ятки старовини.

У попередній публікації ми розглянули, як пам'ятки минулого знищують безгрошів'я, байдужість і людська жадібність. На жаль, невгамовне бажання "покращити" потрапило в "оч.умілі руки" історичне надбання завдає не менше шкоди, ніж безпосереднє його знищення.

В якості епіграфа до цієї публікації варто винести безсмертну мудрість Віктора Степановича Черномирдіна: "Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди" (с). Лідирують тут представники церков. Причому усіх, без винятку. Пальма першості у підлеглих Московського патріархату. Український філіал цієї структури завжди старанно знищував всі прояви ненависного Москві "мазепинства", в тому числі і в сакральній архітектурі, культурі та мистецтві. Нагадаємо, що ще з середини XIX століття Російська церква розгорнула цілеспрямовану кампанію з перебудови традиційних українських храмів у "великоросійський стиль".

Те, що під контролем Московського патріархату нашим пам'ятників доведеться ой як несолодко, стало ясно відразу ж після того, як наприкінці горбачовської перебудови почався процес передачі сакральних пам'яток Руської православної церкви (інший тоді й не було).

У червні 1988 р. у зв'язку зі святкуванням 1000-річчя хрещення Русі Рада міністрів УРСР передав у користування РПЦ територію Дальніх печер Києво-Печерської лаври. Нові господарі одразу ж продемонстрували зневагу до культурної спадщини українців. Нічтоже сумняшеся підопічні Московського патріарха незабаром знищили розписи київського художника Івана Квятковського, створені ним в 1817-м. Ченцям вони здавалися бляклими і некрасивенькими. Замість шедевра з'явилася мазанина у псевдовізантійському стилі.

Це був тільки початок. Незабаром, незважаючи на всі протести істориків, насельники Лаври почали активно перебудовувати стародавній пам'ятник і вести земляні роботи. Останні не тільки спотворили вигляд комплексу Лаври, знищили унікальний археологічний шар, але і призвели до обвалення частини знаменитих печер.

Реклама на dsnews.ua

Зі свіжих прикладів варварства священнослужителів УПЦ (МП) варто згадати ситуацію навколо Свято-Троїцького Межиріцького монастиря-фортеці XVI-XVII століть, що в селі Межиріч на Волині. Тут у 2013-му "московські" ченці з метою "покращення" майже повністю знищили надбрамну дзвіницю, збудовану у 1606-1610 рр .. Кажуть, що на всі протести істориків вони лише сміялися, мовляв: "Поки Янукович наш президент - нічого ви нам не зробите!". Крім "покращення" дзвіниці ченці знищили частину фресок і ліпнини в Троїцькому соборі. Не обійшлося і без традиційних новобудов, спотворюють склався архітектурний ансамбль монастиря.

І вже зовсім свіжий приклад. Як розповів острозький реставратор Микола Бендюк, прямо зараз у селі Хорів, що під Острогом, знищується дуже цікава, прикрашена глухими арками церковна огорожа XVIII століття, огораживающая храм на честь св. апостолів Петра і Павла. Замість неї громада Московського патріархату збирається побудувати нову, бетонну. Сам храм, зведений Станіславом Малаховским, теж став жертвою вандалів. Зокрема, його стіни обштукатурити цементом, заодно знищивши і "ідеологічно шкідливу" меморіальну плиту, де говорилося, що храм був зведений під час правління Папи Римського Пія як греко-католицький.

У свій час фундатор храму Малаховський вивіз з Острога фрагменти надгробки Василя-Костянтина Острозького (того самого, що видав Острозьку Біблію). Надгробок і хрест з могили князя стали головними реліквіями храму. Їх встановили в вівтарній частині храму в якості підстави для цегляного престолу. Сьогодні стародавні реліквії виламані і валяються на церковному подвір'ї.

Ставлення до історичної спадщини України з боку частини віруючих і кліру наскрізь патріотичних УГКЦ, УПЦ-КП і УАПЦ теж не відрізняється ні особливою повагою, ні пієтетом. Правда, причини там дещо інші, ніж у "московскопатриархатных" колег, але кінцевий результат - той самий.

Найбільш наочний приклад неоголошеної війни церковників проти культури та історичної спадщини - горезвісні "роботи" (вони ж "бляшанки" або "бронехрамы"), оббиті блискучою чеканенной бляхою дерев'яні церкви Гуцульщини та Закарпаття. "Роботизація" - це не тільки потворно, це ще й смертельно для дерев'яної споруди: під бляхою тут же заводиться грибок і цвіль. Втім, з пластиковою вагонкою теж непогано виходить.

Причина цього жаху проста: "А шоб по-багатому, красиво було, блищало" і, головне, "не гірше, ніж у сусідньому селі, а то скажуть, що у нас ледарі і нездары". Священики тут не тільки йдуть на поводу у сільської громади, але часто самі виступають ініціаторами "облагороджування" і "наведення краси".

"Бляха" і пластикова вагонка - не найгірше. Це хоч можна виправити (якщо, звичайно, грибок не зжере). Рідкісним і майже унікальним прикладом такої "дебляхизации" є Воздвиженська церква 1630-го (УГКЦ) в місті Копичинці, що на Тернопільщині. Тут варто тільки шанобливо вклонитися перед священиком і громадою цього храму.

Бувають речі і гірше жерсті. Багато хто, напевно, пам'ятають, як у 1990-ті масово горіли дерев'яні храми. Що цікаво, ці пожежі були досить специфічними. Церква згоряла у "головешки", але парафіянам майже завжди вдавалося врятувати все найцінніше - начиння, ікони і т. д. Здавалося б, Боже чудо! Адже доки люди помітили вогонь, поки збіглися, поки почали хоч щось робити, поки вогнеборці з райцентру добралися - добре, якщо півгодини пройде... Трикімнатна квартира, до речі, повністю вигорає за 15 хв.

Знаючі люди пояснювали цей феномен просто. Майже всі старі дерев'яні храми - пам'ятки архітектури національного або місцевого значення. Навіть щоб вбити цвях, потрібна купа дозволів. Селянам же хотілося сучасного, яскравого і блискучого. Та й догляд за обветшавшим антикварним "мотлохом" - та ще морока.

У дев'яності що батюшки, що парафіяни ще побоювалися гнівити влада. Ось і знайшли радикальний вихід із ситуації: "Немає храму - немає проблем"... І вже через рік на згарищі варто файна церква.

Сьогодні більшість старовинних храмів (не тільки дерев'яних) "покращены" до невпізнання за допомогою сучасних будівельних матеріалів. Особливо подобається газда полірована дзеркальна бляха на даху та "цибулинки" з напиленням під золото", та щоб з блискучою ж блакитною облямівкою. Ну і фарба "вирви-око" для стін - кращі зразки польської емульсіонкі. Все різнокольорове, блискуче, сяюче... Лепота!

Один з найсвіжіших і, напевно, найбільш диких варіантів найгіршим смаком "покращення" можна побачити у райцентрі Гусятин (Тернопільської обл.), де стоїть оборонний храм святого Онуфрія (початок XVI століття). Він, до речі, знаменитий ще й тим, що тут хрестили Северина Наливайка.

Унікальну споруду зводили одночасно і як храм, і як фортеця. Його стіни досягають 2,2 м товщини. Поруч височіла ще і справжня фортечна вежа-дзвіниця. Останню, щоправда, знесли ще в 1928 р. Тоді ж надбудували купол.

Кілька років тому місцева громада УГКЦ вирішила зробити стародавнього храму "красиво". Почали з малого - перекрили дах настільки улюбленої галицькими газда дзеркальної бляхою. Барабан з куполом теж зробили сяючими, та ще й прикрасили іконами-чеканками. Останні теж - блиск, сяйво і напилення під золото...

Через рік на храмі з'явилося ще 4 (чотири) додаткових купола, а вздовж даху по периметру зазмеилась вигадлива бетонна ліпнина. Ліпниною ж обвели і вікна-бійниці... Але й це було не все. До фасаду храму хазяйновитые і побожні гусятинцы приліпили портик з колонами доричного ордера і балюстрадкой в стилі "радянський парк культури і відпочинку 1960-х років".

Сьогодні в недоладному і позбавленому найменшого художнього смаку нагромадженні всіх можливих "архітектурних надмірностей" важко дізнатися п'ятсотрічний пам'ятка історії національного значення.

Нівечення громадами старовинних храмів - масове явище, а шанобливе ставлення до спадщини - рідкісний виняток. Боротися з цим можна введенням програми церковних семінарій і академій обов'язкового курсу з культурології, основ охорони пам'яток і хоча б азам мистецтвознавства та естетики. Цей же курс повинні прослухати і діючі священики. Звичайно, парафіяльний священик може бути повним профаном в галузі охорони пам'яток, так і повна відсутність художнього смаку - це не гріх. Але в тих же УГКЦ та УПЦ-КП вищі ієрархи - високоосвічені й інтелігентні люди, які прекрасно розуміють значення історичної спадщини країни, народу і духовності. Чому ж вони пустили такий важливий процес на самоплив?

Нагадаємо, що митрополит Андрій Шептицький, наприклад, з таким варварством боровся дуже жорстко, якщо не сказати жорстоко. В ті часи селяни теж любили яскраве і блискуче, тому замість стародавніх почорнілих образів часто замовляли нові. Мотлох ж не викидали - гріх! Беушні ікони складали у дворі храму і урочисто спалювали. Скільки унікальних реліквій перетворилося в попіл і дим - одному Богу відомо. Більшість греко-католицьких панотцов тоді особливою освіченістю не відрізнялися і не бачили в цьому нічого поганого. Адже якщо спалити, то над став непотрібним святим образом ніхто не зможе поглумитися.

Митрополитові вдалося припинити цю варварську практику. "Мотлох" вже не спалювалося, а передавалося самому Шептицькому. Це збори в підсумку стало ядром знаменитого Національного музею імені Андрія Шептицького.

Сподіватися, що напоумляти вандалів від "покращення" візьмуться влади, не доводиться. Останні відверто побоюються "зв'язуватися з попами" - в глибинці результати голосування безпосередньо залежать від того, що скаже панотец. Сваритися з ним - собі дорожче.

Найменше "покращеннями" грішать римо-католики. Правда, виключно з причини, що там, де є сільські парафії, майже немає старовинних храмів. І навпаки - де є старовинні храми, повністю відсутні сільські парафії. Де спостерігається і перше і друге - бачимо той самий сумний результат.

Приклад - Тарноруда, де після ремонту (реставрацією це назвати ніяк не можна) знаменитого костелу Матері Божої святого Скапулярия (1643 р.) з фасаду зникли вирізьблений з каменю герб та меморіальні, кам'яні таблиці XVII-XVIII століть. Причина - як і у вищеописаних випадках: пошкоджені часом реліквії виглядали "некрасивенько", от їх і заштукатурили, щоб своєю багатовіковою обшарпаність не псували красу.

Якщо хтось думає, що "хотіли, як краще, а вийшло, як завжди", це тільки про слов'ян, той помиляється. Євреїв це теж стосується.

Є в Ізраїлі організація "Намети Праведників", очолювана якимось рабином Ісраелем Меїром Габаем. Ця структура займається активним освоєнням немаленьких пожертвувань, зібраних з усього світу на догляд за єврейськими кладовищами в Україні. Доглядають "шатровики" часом досить специфічно. Років десять тому, наприклад, в одному з колишніх містечок вони примудрились знищити близько півсотні стародавніх надгробків XVIII-XIX століть (зовсім знищили, щебінь, властивості). Приблизно стільки ж пам'яток цього періоду були суттєво пошкоджені. Причина проста: зрізані дерева і кущі палили прямо на могилах.

У Сатанові, де знаходиться один з найстаріших у Східній Європі єврейських некрополів (найстаріші надгробки тут датуються ще XVI століттям), "шатровики" р. Габая також залишили свій руйнівний слід. Ось вже протягом цілого десятиліття вони із завзятістю, гідною кращого застосування, щорічно білять емульсійними білилами пам'ятники на могилах найбільш шанованих небіжчиків. Таке "облагороджування" геть знищує високохудожню різьбу на шедевральных барокових надгробках XVII-XVIII століть, кожне з яких до того ж є унікальним музейним експонатом.

Найнеприємніше, що "набіги" на кладовищі відбуваються завжди несподівано, і вже через кілька годин "покращувачі" їдуть. Зловити "шатровиков" практично неможливо.

Замість післямови

Всі викладені в цьому огляді способи знищення історичної спадщини рідко зустрічаються в чистому вигляді і часто тісно переплітаються між собою. Тож і боротися з цим потрібно в комплексі. З одного боку - потрібна масова кампанія по освіті. Необхідно пояснювати населенню, що зберігати пам'ятки старовини набагато вигідніше, ніж знищувати чи псувати. Туризм - один з найприбутковіших видів бізнесу, з якого знімають вершки все - від туроператорів до простих мешканців. Це і робочі місця, і податки, і розвиток інфраструктури. Але турист не приїде дивитися на знищений замок або на бляху з пластиковою вагонкою на храмах.

Потрібні не тільки більш жорсткі закони, але і не пов'язана з місцевою владою і наділена надзвичайними повноваженнями структура, що займається виключно охороною пам'яток, - Національне агентство по збереженню культурної спадщини.

Сьогоднішні управління з охорони пам'ятників, діючі при місцевих органах влади, фактично безпорадні і беззубі. Єдине, що вони можуть, - плодити грізні приписи, які порушники часом навіть не читають, прекрасно знаючи, що їм за це нічого не буде, а якщо і буде, то все обмежиться символічним штрафом.

У селі Розваж Острозького району до недавнього часу стояла унікальна дерев'яна церква в ім'я св. Кузьми і Дем'яна, збудована у 1781 р. Пам'ятник національного значення. У 2011-му священик і громада Московського патріархату почали її цілеспрямоване знищення. На прохання ректора Національного університету "Острозька академія" Ігоря Пасічника, що академія за свій рахунок розбере церква і відновить її на території університету як пам'ятник архітектури, громада і священик відповіли категоричною відмовою. Церкву розібрали остаточно і спалили... Замість неї поставили новий, гарненький храм. За знищення пам'ятника національного значення шанувальників Московського патріархату оштрафували на цілу 1000 (одну тисячу) гривень.

За всю історію незалежної України жоден священик, жоден церковний староста не був притягнутий до кримінальної відповідальності за знищення чи паплюження історичних пам'яток. Так чого боятися? Як, втім, автор не пам'ятає жодного випадку, коли б особливо злісного любителя "балконних халабуд" змусили б за свої гроші привести фасад будівлі в початковий вигляд та ще й заплатити грандіозний штраф.

Необхідна комплексна державна програма навіть не по збереженню, а вже з порятунку залишків нашої історичної спадщини. Тому що з наявними темпами його знищення років через десять у нас взагалі нічого не залишиться.

Текст опублікований 1 липня 2018-го
    Реклама на dsnews.ua