Расисти і гомофоби. Чому європейці звинувачують українців в ненависті до росіян
У п'ятому звіті Єврокомісії проти расизму та нетерпимості при Раді Європи ретельно проаналізована ситуація зі злочинами на ґрунті ненависті в Україні з 2011 по 2017 рр .. Той, кому вистачить терпіння перегорнути всі 45 сторінок оприлюдненого 19 вересня документа, без проблем переконається: європейці впевнені, що проблеми з расизмом, гомофобією, трансфобією в Україні не тільки не вирішені, але і місцями загострилися.
В той же час звіт не можна назвати свідченням суцільному зради — європейці чесно визнають прогрес у низці областей. В першу чергу це закон про попередження боротьби з дискримінацією 2012 р., правда, без пунктів про гендерної ідентичності і сексуальної орієнтації. Другим пунктом прогресу названа поправку до Трудового кодексу, яка забороняє дискримінацію на робочому місці по цілому ряду ознак, включаючи гендер і орієнтацію.
Читайте також: Гей-прайди. Як протести перетворилися на бізнес і свято
Плюсом називають і створення контактної служби щодо злочинів на ґрунті ненависті в Нацполиции, а також призначення спеціальних представників в регіонах для спостереження за такими злочинами. У той же час автори доповіді констатують, що тільки 6% складу поліції в цілому — це нові люди, тоді як у сфері кримінального провадження як і раніше працюють "міліціонери". Крім того, серед позитивних зрушень — поява нової форми звітності Нацполиции, яка стала включати в себе пункт про злочини на ґрунті ненависті, а також плакатів у райвідділах, які заохочують громадян повідомляти про такі правопорушення.
Позитивним кроком називають прийняття Нацстратегии з прав людини у 2015 р. та Плану дій до неї: останній документ найдокладнішим чином на 300 сторінках розшифровує плани Кабміну щодо поліпшення ситуації з правами людини в країні. У Плані дій розглянуто більшість уразливих груп, включаючи ЛГБТ, причому передбачувані зміни в законодавстві включають усиновлення для трансгендерних осіб та партнерства для одностатевих пар.
Похвалили українців також за Стратегію захисту та інтеграції ромів в Україні до 2020 р. (взяли в 2013 р.) і підтримку переселенців. Крім того, в доповіді відзначені мер Києва Віталій Кличко за засудження насильства на марші рівності 2015-го і президент Петро Порошенко за висловлювання про право людей виходити на прайди.
На цьому позитивні тенденції закінчуються і починається "кривава каша". Її, до речі, теж згадали.
Джерело забобонів — церква
Більше всього уваги в доповіді, крім біженців і ромів, європейці очікувано приділили прав ЛГБТ. Як зазначено у звіті, головними джерелами поширення забобонів і нетерпимості залишаються українські церкви. Крім церкви, джерелами гомофобною риторики в Україні є політики, особливо націоналісти, які виправдовують насильство бажанням захистити Україну від "збоченців". Негативним аспектом європейці вважають і те, що для захисту маршів рівності в 2015 і 2016-му знадобилося більше 6 тис. поліцейських.
ЄКРН також звинувачує в насильстві на ґрунті ненависті поліцію і вимагає від влади вжити заходів для розслідування таких порушень.
У комісії нагадують, що на "райдужної карті" Європи (відображає ситуацію з правами ЛГБТ) Україна зайняла 44-е місце, обігнавши Монако, Росії, Вірменії, Туреччини та Азербайджану. Серед причин — відсутність мотивів гомофобії та трансфобії в ст. 161 Кримінального кодексу (порушення прав громадян на ґрунті ненависті). Немає таких мотивів як обтяжуючих обставин і в ряді інших статей, включаючи статті про насильство і вбивство. Що, в свою чергу, призводить до парадоксальних вироками, коли мотив гомофобії став "пом'якшувальну" обставиною, — такий випадок зафіксований у 2015-му в Харкові.
Читайте також: У Раді Європи назвали головних жертв дискримінації в Україні
У звіті також зазначено, що в Україні не дотримуються права трансгендерних людей, а дискримінація щодо ЛГБТ-осіб має місце практично у всіх сферах життя —дві третини населення України вважає гомосексуальність відхиленням. Кожен третій представник ЛГБТ-спільноти заявляє про утиски на роботі у зв'язку з орієнтацією або ґендерною ідентичністю, а кожен п'ятий — про приниження і упередженому ставленні. При цьому представники ЛГБТ-спільноти вкрай рідко подають до суду у зв'язку з фактами дискримінації, вважаючи такі судові процеси завідомо програшними. За прикладами далеко ходити не треба: справи щодо радикалів, які побили учасників Маршу рівності на Оболоні в 2015-му, до судів так і не дійшли, а напад на тому ж марші на поліцейського, який мало не загинув, обійшлося "рятівникам від збоченців" на два роки умовно.
Роми: стратегія для галочки
Хоча європейці і хвалять стратегію захисту та інтеграції ромів в Україні, вони констатують, що грошей на її реалізацію немає. Найбільшими проблемами автори доповіді називають брак документів з ідентифікацією особистості, проблеми у дітей з доступом до освіти, високий рівень знущань в школі і на вулиці. Існують також складності (з-за відсутності документів) з допомогами по соціальному забезпеченню, доступом до житла та курсів української мови.
У доповіді зазначається, що 31% дітей-ромів не ходять в школу, а більше 60% ромів — не працюють. У 24% немає освіти взагалі, 37% не мають базового обов'язкової освіти, а вище є лише у 1%. Кожен третій опитаний не володіє українською мовою, понад 90% ромів кидають школу після 5-6 класу.
При цьому в документі зазначено, що расистські висловлювання щодо ромів дозволяють собі не тільки пересічні громадяни, але й посадові особи.
Іноземний контингент
Упереджене ставлення до ромів — не єдина проблема українців в спектрі ксенофобії. Хоча рівень насильства щодо євреїв в Україні називають дуже низьким навіть організації в захист прав євреїв, сумні випадки все ж є. Українцям пригадали вандалізм щодо меморіалу Голокосту в Бабиному Яру (шість випадків в 2015 р.), напис на синагозі в Черкасах "Вбивати євреїв" (2016 р.) і псування вінка, покладеного міністром кабміну Ізраїлю в пам'ять жертвам Голокосту.
Не завжди все добре і з терпимістю до іноземним студентам. Приміром, у червні 2015-го три десятки молодих людей у балаклаві напали на іноземних студентів в Харкові, поранивши дев'ятьох з них (шестеро потрапили до лікарні). Однак, зазначено в доповіді, українська влада не надають таким нападу великого значення, оскільки вони трапляються рідко.
Переселенцям перестають співчувати
Незважаючи на куди більш лояльне ставлення українців до переселенців, у них також виникають проблеми. В першу чергу вони стикаються з труднощами при реєстрації місця проживання, що знову ж таки ускладнює доступ до послуг. Крім того, співчуття до переселенцям, яке превалювало в 2015-му, зараз ослаб. Причому нападкам піддаються переважно переселенці з Донбасу, в той час як до кримських татар відносяться терпиміше.
Читайте також: Кабмін має намір спростити життя переселенцям
Найбільш суттєвими проблемами залишаються житло і робота. Згідно з даними "Схід-СОС" тільки 7% тимчасово переміщених осіб живуть в житлових приміщеннях, наданих державою. Ще 33% живуть у хатах родичів і друзів і 60% винаймають житло за свій рахунок. При цьому мало хто з переселенців звертається за допомогою у працевлаштуванні в офіційні центри зайнятості. Втім, у комісії напевно не знають, що в нашій країні так роблять не тільки переселенці.
Біженців звинуватили у поширенні хвороб
Ще однією групою, стосовно яких в Україні немає однозначно толерантного ставлення, називають біженців. Як приклад наводять випадок в Яготині в березні 2016-го, коли представники екстремістських груп виступили проти будівництва нового житлового комплексу з-за того, що там планували поселити іноземців. При цьому в пресі поширювалася інформація про те, що біженці нібито є розсадниками хвороб.
Читайте також: ООН визнала Україну країною, небезпечної для біженців
В цілому іммігранти стикаються з численними проблемами в Україні. В першу чергу це реєстрація місця проживання, що породжує проблеми з доступом до освіти, медицини (їм доводиться платити навіть за невідкладну допомогу) і адміністративних послуг. У них відсутній доступ до госжилью, а ось рівень освіти та знання мови (найчастіше — російської) високий у порівнянні з ромами. На відміну знову-таки від ромів 80% іммігрантів працюють, але тільки 40% працюють на законних підставах.
Не вистачає у нас і центрів для біженців: загальна чисельність існуючих в Одесі та Закарпатті — 300 осіб. Крім того, біженцям потрібні курси української мови та допомогу у працевлаштуванні.
Більше не брати
Не люблять українці останнім часом і росіян: антиросійська риторика домінує в політичному дискурсі. Причини такого стану речей очевидні: анексія Криму і військові дії на сході. Між тим автори стверджують: все це посилило конфлікт між УПЦ МП і УПЦ КП, загострило релігійну і національну нетерпимість і призвело до переслідувань людей за "російської ідентичності". У той же час, стверджується в доповіді, дослідження і опитування показують, що етнічні росіяни і українці в цілому змогли зберегти хороші стосунки.
Ненависть на ток-шоу
У документі наголошується, що найчастіше поліція не реагує на висловлювання, що розпалюють ненависть, і вважає їх незначними інцидентами, а в СБУ і зовсім заявляють, що в Україні немає радикальних екстремістських груп. В розпалюванні ненависті і звинувачують ЗМІ в 2016 р. було зафіксовано 28 випадків (в 2014 р. — 424). Але звинувачують в цей раз не журналістів, а українських депутатів. Саме вони як завсідники телешоу та інтерв'ю "брешуть, маніпулюють і ображають своїх опонентів".
Що робити
Комісія винесла цілий ряд нових рекомендацій Україні, виконання яких обіцяє проконтролювати вже через два роки. Серед них — чітко криміналізувати злочину на ґрунті сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, надати право розслідувати ситуацію зі злочинами на ґрунті ненависті парламентського уповноваженого з прав людини, скасувати судові збори для ромів, щоб вони змогли отримувати документи в тому числі і через суди. Крім того, комісія рекомендує зайнятися збором статистичних даних про чисельність різних соціальних груп, переглянути і оновити План дій щодо інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, включаючи тимчасових переселенців з Донбасу та Криму. Серед рекомендацій є і підготовка вчителів до роботи з ЛГБТ-дітьми та дітьми з ЛГБТ-сімей в школах.
Замкнуте коло
Впадати в безпросвітне смуток від того, що європейці вказали Україні на цілий оберемок проблем, не варто. Критичні зауваження комісія робить і щодо інших, благополучних країн Європи, незважаючи при цьому на війни, кризи і диверсії.
Однак для України цей звіт — привід задуматися про реалії життя людей, які зазнають утисків, цькування, насильства або банальним образ. Адже в нашій країні більшість спроб захистити свої права, навіть не будучи представником уразливої групи, викликає асоціації з дев'ятьма колами пекла. Юристи у свою чергу, розводять руками: українці не надто охоче пишуть заяви в суди, оскільки не довіряють судовій гілці влади. Що вже говорити про ромах або ЛГБТ — часто їх змушують забрати заяву або не вказувати, що злочин скоєно на ґрунті ненависті. Так що у правозахисників, адвокатів і навіть суддів небагато шансів "прокачатися" на справах щодо вразливих груп.
У результаті виходить цікава картинка: влада каже, що проблем із ксенофобією в країні немає, статистика показує в сотні разів менше злочинів на цьому ґрунті, ніж у будь-якій країні ЄС. Неурядові організації намагаються спростувати заяви влади, збираючи дані самостійно. І тут є два але. По-перше, її збирають непрофесіонали, бо вона не до кінця релевантна. По-друге, неурядовим організаціям часто не так вже й важливі реальні цифри. Головне — створити плачевну картину, щоб підстьобнути західних донорів продовжувати виділяти кошти. Після чого організації радісно схопляться за нові гранти і продовжать... збирати статистику.
А далі починається другий замкнуте коло. Неурядові організації передають статистичні дані європейським структурам. Там пишуть звіт про те, як жахливо ведуть себе українці. Влада розводить руками, робить здивований вигляд і на всяк випадок просить грошей на вирішення проблеми. Організації збирають гранти — і у держави, і у донорів. Вразливі групи так і не одержують реальної допомоги. Але можуть прочитати звіт на 45 сторінках про те, як у них все погано. І почекати наступного.
З всього цього, як не дивно, є оптимістичний вихід: держава може сама зайнятися статистикою, так і порушеннями прав людини на основі приналежності до певної групи. Хоча для цього ряду наших політиків не завадить подорож з кам'яного століття в XXI.
