• USD 27.8
  • EUR 33.4
  • GBP 38.7
Спецпроєкти

Томос або "термос". Як Філарет допомагає владі посадити Порошенка

У своєму бажанні викрити, розвінчати і знецінити все, зроблене п'ятим президентом України Петром Порошенком, Зе-команда йде далі до зяючих висот

Фото: УНІАН
Фото: УНІАН
Реклама на dsnews.ua

Ледве встигла публіка охолонути після погрому картинної галереї, де були виставлені "контрабандні картини", з-під спуда вилізло справу про Томосі, яке, виявляється, лише затаїлося і чекало свого часу.

Ніяких несподіванок - переслідування за Томос було лише справою часу. І це слово просто не могло не прозвучати з натяком на беззаконня і казенний дім, оскільки немає глибше рани, ніж безсумнівний успіх ненавиділа бухгалтерська спільнота суперника. І немає більшої радості, ніж поставити цей успіх під сумнів, знайти на ньому брудні плями і показати публіці, що це не успіх зовсім, а так, сумнівні оборудки.

Загалом, вибачення Зеленського за "термос", як виявилося, було нещирим. Так і було вибачення? Про те, що Зеленський вибачився, ми знали тільки з одних-єдиних уст: з вуст патріарха Філарета. Який тепер став союзником влади (не лише української) в її бажанні знецінити отриману від Вселенського патріарха автокефалію. У своєму бажанні довести, що Томос - це все-таки "термос", президент і патріарх злилися в екстазі.

Цікаво, що одкровення ДБР про розслідування справи Томосу розкрилося саме зараз. Ревізія Томосу про автокефалію в тренді - публікації на тему "що це було і що принесло" з'являються одна за одною, і не тільки в Україні. Причому більшість неукраїнських публікацій, як легко здогадатися, про те, що "Томос провалився".

Цікаво також і те, що справу "про розпалювання релігійної ворожнечі Томосом", виявляється, було відкрито більше півроку тому. І тягнеться по сей день. Дивно, звичайно, що за ці півроку розслідування ніхто не опитав свідків ні з ПЦУ, ні навіть з УПЦ МП - між якими, по ідеї, і "разжигалось". Мабуть, справа зовсім секретне. Або наслідок насправді не ведеться - воно просто лежить на полиці, як банку з солоними огірками, і тільки чекає відповідного моменту для подачі на стіл.

ДБР, судячи з усього, не було готове до того, що факт існування цієї справи розкриється саме зараз, - довелося виправдовуватися. Але виправдання звучать досить непереконливо. Якщо Порошенко в процесі продавлювання автокефалії порушив закон - це ставить під сумнів легітимність ПЦУ. А якщо "легітимність ПЦУ не піддається сумніву", як стверджують в ГБР, то, значить, все було законно? Якщо ж все було законно, то склад злочину відсутній, чому ж справа не закрита?

З самою справою теж усе непросто. По-перше, хто ж писав заяву? В ГБР посилаються на патріарха Філарета. Він у свою чергу заявляє, що нічого не писав - це була ініціатива віруючих. Якщо ви не в курсі церковних традицій, я вас просвещу: в нашій православній церкві діє сувора дисципліна, згідно з якою нижчого може проявити ініціативу тільки з благословення вищого. Є благословення - є ініціатива. Ні благословіння - ні ініціативи.

Реклама на dsnews.ua

Патріарх спробував порозумітися: він, мовляв, зовсім не проти Томосу. Тільки проти зняття з реєстрації УПЦ Київського патріархату. Крім того, в ефірі носяться закордонні парафії, що колись належали УПЦ КП, а після її ліквідації перейшли під опіку Вселенського патріарха. Відрахування з цих парафій, відповідно, тепер надходять не в казну Київського патріарха - а казна після його розлучення з ПЦУ залишилася за ним, - а в казну патріарха Варфоломія. Гроші - серйозне питання. Але подібні суперечки розбираються в господарському суді або в міжнародному арбітражі.

Тому заява сформульовано саме таким чином - "незаконна ліквідація УПЦ КП" і "розпалювання ворожнечі". Нагадаю, якщо забули: рішення про ліквідацію УПЦ КП було прийнято Архієрейським собором цієї церкви перед Об'єднавчим собором. Структура була ліквідована законним шляхом з власної ініціативи консенсусом всіх єпископів цієї церкви. Що ж стосується долі зарубіжних парафій, - вона описана в тексті Томосу про автокефалію, з цього питання теж ніхто секрету не робив. Патріарх і тоді не приховував, що йому це не до смаку. Але, тим не менш, підпис свій поставив.

За цим всім вимальовується саме господарський спір: що належить або не належить патріарху Філарету після Томосу? Кукіль, титул, прихід, каса, поповнюється з різних джерел. "Все, нажите непосильною працею" він намагається повернути, допомагаючи влади розправитися з її головним лиходієм.

Так у господарському спорі виникає "міжконфесійна ворожнеча", яка входить до компетенції слідчих органів. І це дуже просто - міжконфесійна ворожнеча у нас була, є і буде в найближчому майбутньому. Причому незалежно від президентів, слідства і томосів. Її просто можна вийняти з кишені з будь-якого приводу і в будь-який момент.

Це зручно для всіх. Для влади, яка хоче схопити суперника хоч за що-небудь, - і якщо все інше вислизає з рук, то йдуть у справу картини і церковні грамоти. А також для критиків української автокефалії, які популярно пояснюють публіці, чому "Томос провалився". Ну, ви ж бачите - міжконфесійна ворожнеча не закінчилася, церкви не об'єдналися, навпаки, замість двох стало три, ха-ха, типові українці.

По-перше, справедливості заради, три було - три і залишилося. По-друге, міжконфесійна ворожнеча не може бути ліквідована церковною грамотою або даруванням автокефалії - ніхто цього і не чекав. Як ніхто не чекав того, що церкви об'єднаються все і відразу - це вже третє.

Так, не все було ідеально. Все і є неідеально. І ще довго буде. Можливо, ідеально не буде ніколи. Але в той же час все пройшло досить непогано і навіть досить гладко. Ніхто не постраждав серйозно. Встановлення автокефальної церкви в Україні минуло безкровно, хоча промосковські товариші обіцяли нам ріки крові. Суперництво за парафії та храмові споруди були до Томосу, є зараз і ще довго будуть. Але це суперництво не загрожує ні життю, ні громадянського миру в країні в цілому. Більшість цих протистоянь - протистояння за сільські парафії, які розділені не тільки питанням конфесійної приналежності. Так само, як і на рівні цілої країни, поділ і конфлікт по церковній лінії на рівні кожного приходу - це лише ще одна грань більш серйозного і глибокого поділу на рівні суспільства.

Томос не додав і не збавив ненависті на релігійному ґрунті ні на градус. Та й важко було ще щось додати на п'ятому році війни на території України. Томос, безумовно, змішав сформовану картину, порушив звичний баланс сил, але не привів до критичних наслідків - до добра, до лиха чи.

Проте всім потрібні перемоги - і Зеленському, який обіцяв, але так і не посадив Порошенко, і УПЦ МП, якій треба показати, що їй цей Томос - що слону дробинка. Вона з гордістю звітує про те, що втрат майже не зазнала. Зберегла структуру. Це на даний момент головне досягнення УПЦ МП, що багато говорить і про церкву, і про тих, хто вважає це досягнення головним. Навіть там, де парафіяни пішли в ПЦУ, священик і його храм залишилися в УПЦ МП. Церква дала бій по всій лінії фронту - про кількість судових процесів в тих парафіях, які виявили бажання перейти в Київській митрополії іноді говорять з погано прихованою гордістю. Ось, мовляв, як працюємо! В результаті священики не переходять, храми залишаються в УПЦ МП. Ніхто не зрадив. "Сильні як ніколи".

Виникає, щоправда, запитання: чи не зрадив кого і що? Не зрадив свою структуру - ось що важливо для звіту. Прихід як юридична одиниця і матеріальна база зберігся. Те, що вівці розбрелися, не так важливо - важливо, що не втрачено контроль над пасовищем. Лояльність структурі та/або лідеру у нас дуже часто підміняє відданість справі - не тільки світської, а й у церковної бюрократії.

У світській бюрократії вона підміняє ще й професіоналізм. Досить подивитися на те, як "команда професіоналів" ганебно програла власну церковну політику. Відносини з керівництвом УПЦ МП так і не налагодилися - УПЦ МП через своїх людей на керівних посадах держави успішно маніпулює українською владою, а от влада так і не отримала можливості впливати на УПЦ МП. А відносини з ПЦУ виявилися, м'яко кажучи, підірвані тим, що державна влада поставила під сумнів легітимність ПЦУ. Поставила, поставила - як би не відхрещувалися в ГБР. Ситуація виявилася настільки запущена, що держсекретареві США довелося відкритим текстом пояснювати президенту Зеленському, що наїзд на ПЦУ - просто несусвітня дурість.

На жаль, немає гарантії, що президент Зеленський прийме це до відома. Адже на кону - репутація Петра Порошенка. Щоб її зруйнувати, можна підірвати не те що церква - навіть співпраця зі США.

Не можна не сказати, що підстави для такої неприємної ситуації були дійсно закладені Петром Порошенком. Він зробив все, щоб отримання Томосу було записано на його рахунок - як його особиста перемога. У передвиборчий період він розмахував Томосом, як прапором, а віру зробив частиною свого убогого передвиборного гасла. Петра Олексійовича в даному випадку не дуже шкода - для поляризації в суспільстві в цілому і в церковному житті він потрудився не менше, ніж його наступник.

Але історія української церкви як і історія України не починається і не закінчується президентом Порошенко, президентом Зеленським або навіть Томосом про автокефалію. Ця історія хіба що вражає тим, як вони обидва схожі, ці двоє. Як однаково не відчувають під собою країни, навколо себе - історії, а над собою - Бога. Але все це тільки частина куди більшою драми, що розігрується у нас на очах.

    Реклама на dsnews.ua