• USD 27.8
  • EUR 33.5
  • GBP 38.6
Спецпроєкти

Геніальність кирилиці. Чому перехід на латинку сплюндрує українську мову

Про м'яка які українські приголосні латинський алфавіт гарантовано зламає свої зуби
Реклама на dsnews.ua

Минулого року рішення наших колішніх братів по радянському тоталітарному гуртожитку казахів перевести свою писемність з "російської" кирилиці на "європейську" латинку спровокувало у українців чергового загострення дискусії на тему, а чи не варто і нам поміняти алфавіт, аби отримати додаткове прискорення у своєму русі "геть від Москви" до цивілізованої Європи.

І від міністр іноземних справ України Павло Клімкін наприкінці березня 2018-го пропонує обговорити доцільність запровадження в українській мові латиниці поряд із кирилицею.

Тут, перш за все, хочеться завважити, що брати-казахи для нас у цьому питанні бути взірцем не повинні - для їхньої тюркської мови і кирилиця і латиниця, як, власне, і арабське письмо, що використовувалося до братнього єднання з росіянами - речі однаково чужорідні, і обираючи систему письма Казахстан може керуватися виключно категоріями зручності і зовнішньополітичної доцільності. В Україні ж кирилиця має тисячолітню традицію, відійти від якої попри всі можливі переваги латинки буде вкрай не просто.

Але облишимо культурологічний, історичний і політичний аспекти цієї проблеми. І у прихильників переходу на латинку, і у противників такого кроку є купа своїх цілком слушних аргументів. Натомість спробуємо подивитися на проблему під кутом суто філологічним. Зрештою головне (хоча й не єдине) завдання будь-якої системи письма - максимально адекватно і мінімальними засобами передавати на папері чи іншому фізичному носії фонетику конкретної мови. І в цьому аспекті латинка повністю і безапеляційно кирилиці програє, що, власне, і не дивно. Латинський алфавіт створювався досить давно і мав адекватно передавати на письмі звуки латинської мови, а аж ніяк не української.

Правда, до сьогоднішнього дня латинська мова в якості живої і розмовної не дожила. Точніше все-таки дожила, але у вигляді кілька десятків різних романських мов, що досить помітно відрізняються і від материнської мови, і одна від одної. Всі ці мови отримали у спадок латинський алфавіт, але сталося так, що новим фонетичним реаліям стара добра римська абетка вже не відповідала - в мовах з'єднання явилися звуки, для позначення яких в абетці просто не було букв. І фундаторам романських мов довелося у різний спосіб модернізувати наявний алфавіт. Зазвичай використовувалося два спосібі - створення комбінацій літер, за допомогою яких передавалися нові звуки, або ж додавання до наявних літер діакретичних знаків, які давали читачеві зрозуміти, що в цьому конкретному випадку ця конкретна буква читається інакше, ніж зазвичай.

У германських мовах, які також запозичили латинський алфавіт, все було іще складніше, адже фонетично германські мови були ще далі від латини, ніж романські. Зрештою наразі маємо ситуацію, коли в більшості європейських мов система письма надто складна і переобтяжена буквосполученнями, діакретичними знаками, та не має прості правила орфографії, з яких є багато виключень. Доходити навіть до того, що в окремих мовах чіткої системи читання чи написання просто не існує, і правопис слів доводитися просто є ятовувати (Так, це про нинішню лінгва-франка англійську).

Реклама на dsnews.ua

В українській мові завдяки кирилиці подібних проблем немає, адже створювався наш алфавіт дещо пізніше латиниці і одразу був пристосований до фонетики поезії слов'янських мов. За приблизно тисячу років, що минули з часу створення кирилиці, фонетика поезії слов'янських мов змінилася не настільки сильно, аби всі проблеми не можна було вирішити модернізацією наявного алфавіту. Більше того, фонетика в більшості поезії слов'янських мов еволюційно спростилася (зникли носові звуки, надкороткі зредуковані, дифтонги тощо) і частину з букв абетки можна було просто вилучити. Український правопис, наприклад досить давно позбувся кількох юсів (великих, малих і йотованих), єр, кур'єри, фіти, іжиці, омеги, пам'яті та інших і нічого не втратив.

З рештою сучасна українська мова має переважно фонетичний правопис (у початковій школі це називали "як чується так і пишеться") з декількома винятками, які погоди не роблять. Наприклад, частку "ся", яка вже давно злилася з дієсловами і стала звучати як "цця" пишуть традиційно.

Така система письма значно спрощує навчання дітей, і навчання іноземців українській мові, до того ж сприяє більшій загальній грамотності. Згадайте як страждають усі, хто намагається зазубрити написання чі вимову англійських слів.

Чи можливо створити таку ж просту і зручну систему на ґрунті латиниці? Мабуть можливо, але для цього латиницю доведеться переробити в щось нове, тобто створити нову кирилицю, але тепер вже не на основі не волоського, а латинського алфавіту. Чи варто створювати нову кирилицю за наявності старої - питання риторичне. Використовуючи ж базу з 25 класичних латинських літер, створити систему письма, яка б адекватно передавала українську фонетику - завдання нездійснене принципово. І проблема навіть не в звуках "ж", "ч", "ш", "щ" і так далі. З цим вже давно впоралися і французи з англійцями, і наші брати західні слов'яни.

Головна складність полягає в іншому - забезпечити засобами слов'янської абетки передачу твердості-якості м'яких приголосних (науковці ще використовують маловідомий загалу термін "палатальність"), що для української мови є критично важливо, адже твердість-м'ясного якість приголосних має в українській мові фонематичну значимість. Приміром слова "кіт" і "кіт" (привіт покійному товаришу Булгакову) розрізняються перш за все не якістю голосного "І" чі "І", а палатальністю приголосного "До". Аналогічна історія з "тин" і "тінь", "крук" і "гак", "мала" і "маля" тощо.

Аби адекватно передати на письмі все різноманіття м'яких-твердих фонем української мови, потрібно майже вдвічі збільшити кількість приголосних букв, але творці кирилиці пішли іншим, значно менш затратним, і по-справжньому геніальним шляхом. Замість приголосних смороду розмножили голосні, яких значно менше. Так майже кожна з українських голосних букв має свій йотований аналог: А-Я, У-Ю, І-І-Ї, Е-Є. Тільки букві "О" не пощастило. При цьому йотованість голосної означає не лише наявність перед нею приголосного звука "Ї", а на якість будь-якого попереднього приголосного, якщо такий є. Ця система дозволила мінімальними графічними засобами фонетично передати важливу розрізнювальну якість звуків, і альтернативі цій системі в сучасній латинці просто нема.

До речі, в наявних офіційних правил транслітерації українських слів на латинку вийшли з ситуації вийшли досить просто, замінивши йотовані голосні комбінацією відповідних латинських літер з буквою "І". Наприклад, Я, заміняють "ІА", Ю - "IU". Цей спосіб цілком підходить для транслітерації імен і географічних назв, але для нового українського правопису є дуже сумнівним, адже в сучасній українській мові присутні, хоч і не часто зустрічаються, звукосполучення "ІА", "ІУ", "ІО" та аналогічні. Таким чином "Ніагара" в латинській транслітерації перетворилася на "Нягару" а "діалектика" на "дялектику".

Отже, будь-який латинський варіант українського правопису обов'язково програватиме кирилиці в зручності, простоті і зрозумілості. А від чи варто всім нам мучитися з новою кривенькою абеткою з політичних міркувань? Це вже зовсім інше питання.

    Реклама на dsnews.ua