Урок патріотизму: Що українці повинні зрозуміти після ЧС-2018 в Росії
"Футбол на крові" пішов в історію. Франція перемогла Хорватію у фіналі - 4:2. А ті з українців, які не бойкотували мундіаль, встигли посміятися над Володимиром Путіним, якого сек'юріті рятували від дощу, забувши про Джанні Інфантіно, Еммануеле Макроне і Колинде Грабар-Китарович, передає Depo.ua.
Ніби і звичайний конфуз, але він чудово демонструє, наскільки різними є Росія і Європа. Для європейських лідерів мокнути під дощем разом зі своїми громадянами-футболістами - це нормально. Вони не ставлять себе вище. А ось на Росії від однієї думки про те, що на лідера нації з неба капне водичка, стає страшно. Тваринний страх за роботу, власне майбутнє в країні беззаконня. Макрона і всіх інших згодом від дощу теж сховали, але показовий випадок.
І важливим для нас має бути зовсім не це. Про старих комсомольських порядки, які панують у північного сусіда, нам давно відомо. І у нас вони досі живі, хоча б тому, що перед приїздом президента в населених пунктах латають асфальт і фарбують бордюри з деревами. Хорвати, з якими українці з початку війни на Донбасі і особливо після "Слава Україні" Види люблять себе асоціювати, дали нам урок патріотизму. І мова не про біганину і "обнімашки" з національними прапорами, що так люблять робити українці. Для початку - це футбол.
За досягнення Хорватії на ЧС-1998 з Шукером, Бобаном, Тудором та іншими, яка завоювала "бронзу" у Франції, можна було дякувати Югославську футбольну школу. У Хорватії ще свіжою була операція "Буря", а суверенітет над іншими окупованими землями в хорватському Подунав'ї відновлювався з допомогою перехідної міжнародної адміністрації з 1996-го по 1998-й роки. Країна оживала після війни.
Але в 2018 році у фінал ЧС вийшло покоління, яке виховала вже незалежна Хорватія. Модріч, Манджукіч, Врсалько, Стрініч, Ребич, Піваріч, Виду - її плоди. Це яскравий приклад країни, яка зробила ставку на юнацькі футбольні школи та їх розвиток. Клубний футбол в Хорватії не є яскравим прикладом для нас. Але місцеві клуби "Динамо", "Хайдук", "Рієка", "Осієк" є кузнями талантів з прицілом на національну команду. І це - одна з ознак хорватського патріотизму. Коли держава робить ставку на молоде покоління, яке потім дякує результатом. Коли молодих хлопців не ламають "договорняками" у 16-ти річному віці, як у нас.
Там немає такого, що дві топ-клубу, як в Україні, можуть забрати безкоштовно будь-який талант з маленької футбольної академії, залишивши власника з носом і змушуючи його задаватися питанням: "А чому я взагалі повинен вкладати кошти у юнаків, якщо у мене їх крадуть?" Як у Хорватії, так і у Франції є чітка і продумана система компенсацій академіям за гравців. Вони отримують гроші навіть від подальших трансферів. У нас щось схоже було хіба з Ярмоленко, за якого повинна була отримати гроші його чернігівська футбольна школа. Але на всіх футбольних рівнях України відсутня стратегія, націлена на майбутнє українських талантів з прицілом на збірну. І можна скільки завгодоно обвішуватися національними прапорами, це не додає патріотизму.
Також хорвати продемонстрували українцям, що таке національні інтереси. Можна було скільки завгодно прославляти Увазі з Вукоєвичем за відео з "Слава Україні", обурюватися після відсторонення останнього від збірної, а потім критикувати Увазі за вибачення перед росіянами. У цій історії хорвати зробили все правильно. Тому що мислили виключно національними інтересами. Вигляді і Вукоєвичу вчасно пояснили, що їх "привіти українським друзям" можуть нашкодити збірній та вболівальникам, які перебувають у країні, яка веде війну з Україною. У той час, коли українці ломилися на сторінку ФІФА зі своїми одиницями, розвішували в Києві хорватські прапори і дякували, постійно дякували за міфічну любов до України, хорвати обрали власний шлях, враховуючи свої інтереси. І чомусь українські прапори на вулицях Загреба не висіли. Тому що там є патріотизм і любов до власної країни. А українці постійно шукають тих, хто їх полюбить, і готові малювати героїв з людей, які насправді нічого гідного для такого звання не зробили. Невже нас так легко можна купити? З цим точно треба закінчувати.
Також українцям варто нарешті побороти фрустрацію, яка виникає від того, що всі навколо не бачать світ так, як дивимося на нього, і не живуть виключно українськими інтересами, маючи свої. Ось один з прикладів.
До Путіна будуть їздити з ним будуть говорити, обніматися і потискати руки. Тому що США, Німеччина, Франція і та ж Хорватія мають власні інтереси у співпраці з Росією. Остання є традиційним сировинним придатком, і від цього нікуди не дітися. Весь світ не розірве контакти з Москвою з-за того, що Путін анексував Крим. Але там спробують зробити російську систему менш агресивною.
З цим треба жити і захищати себе на міжнародному рівні, пропонувати світовим лідерам щось, а не тільки нити і обурюватися, коли хтось приїхав в Кремль. І пам'ятати, що Обама і Саркозі також тиснули руки Каддафі, якого потім, не без їх участі, вбили.
І трошки про ФІФА, яке "поза політикою". Про цю організацію ми і так все знаємо. "Слава Україні" і "орел" від швейцарських косоварів для них - політика. Путін з медальками - ні. Але Україні все одно грати у відборі на ЧС-2022 в Катарі. Можливо, іноді замість одиничок на захист хорватів, яким це не потрібно, варто подумати про інтереси власної збірної. Тому що у нас дуже люблять думати про всіх, крім себе. Тим більше, що нам дали чудовий майстер-клас з патріотизму.
