Всупереч Томосом. Як з подачі Філарета з'явився двійник УПЦ

На засіданні було затверджено склад Синоду, прийнято ряд кадрових рішень, а також розглянуті формулювання Типового статуту єпархій ПЦУ.

Серед кадрових рішень найбільше зацікавила публіку посаду почесного патріарха Філарета. Всупереч побоюванням за його здоров'я — патріарх не був присутній на інтронізації свого молодого протеже і ходили навіть тривожні чутки про те, що він знаходиться в реанімації, — на засіданні Синоду Філарет був. Тут було підтверджено його статус правлячого архієрея Київської єпархії. Це "призначення" цілком логічний, враховуючи принцип "хто з чим прийшов": всі єпископи залишилися при своїх єпархіях, назви їхніх єпархій та порядок титулування, а також що робити, якщо назви дублюються, обговорили і вирішили на цьому ж засіданні Синоду. Питання, що кому дістанеться, спочатку був ключовим для договору про об'єднання. І принцип "хто з чим прийшов" виконується у відношенні всіх інших єпископів, він виконується і щодо патріарха Філарета.

Але публіку можна зрозуміти: ситуація в результаті виглядає дещо дивною, тому що правлячим архієреєм церкви, згідно титулу (і просто логікою речей), є митрополит Київський — він зовсім не випадково так називається. Якщо вже так вийшло, що Київською єпархією керує не він, то де його єпархія? На це питання Синод не відповів.

Дивацтва на цьому не закінчуються. Наступна — склад Синоду. З 12 членів Синоду троє, як відомо, постійні: патріарх Філарет від колишньої УПЦ КП, митрополит Макарій від колишньої УАПЦ митрополит Симеон, колишній раніше в УПЦ МП. Всі інші члени Синоду обираються терміном на один рік. Згідно з положенням статуту, закріпленого для вірності в тексті Томосу, перший склад Синоду мав бути сформований митрополитом Київським за принципом старшинства хіротонії з митрополитів, архієпископів і єпископів. Тобто за датою єпископського висвячення й сану: митрополит перш єпископа, а серед рівних по сану той, хто висвячений раніше.

Однак складу першого Синоду не відповідає цьому принципу. Зі списком потенційних членів Синоду за старшинством хіротоній можна ознайомитися тут. Згідно таблиці в першому складі Синоду повинно було виявитися куди більш пропорційне представництво владик з колишньої колишньої УАПЦ і УПЦ КП. Однак є явний дисбаланс: до складу першого Синоду увійшли дев'ять єпископів з колишньої УПЦ КП і тільки двоє з УАПЦ.

Цікаво, що серед вихідців з УПЦ КП самим представницьким виявився "київський" клан — патріарх Філарет, митрополит Епіфаній, єпископ Євстратій (офіційний речник УПЦ КП, хоча згідно титулу — архієпископ Чернігівський і Ніжинський), а також єпископ Агапіт, настоятель Свято-Михайлівського монастиря.

Як так вийшло, що склад Синоду зовсім не такий, якого можна було очікувати, орієнтуючись на статут? Відповідь проста: таке було рішення митрополита Київського, який порахував, що в сформованих умовах він вільний від необхідності слідувати букві статуту і навіть самого Томосу. Він сам вибрав, кого призначити йому. А своє вільне поводження з документами супроводив ремаркою: мовляв, усе погоджено з Вселенським патріархатом. Що саме узгоджено і з ким — не уточнюється. Залишається незрозумілим, навіщо у Вселенській патріархії так ретельно виписували положення статуту і Томосу, раз вони необов'язкові до виконання.

По дорозі "загубилася" ще одна грецька ініціатива щодо назви нової української церкви. Якщо пам'ятаєте, на Фанарі наполягали на назві Православна церква України — ПЦУ. Саме під такою назвою церква була представлена публіці після Об'єднавчого собору. Але зареєстрована в Мін'юсті вона була під дещо іншою назвою: "Київська митрополія Українська православна церква (Православна церква України)" — УПЦ (ПЦУ). Фактично двійник Київської митрополії Української православної церкви, тієї, яка Московського патріархату, УПЦ МП.

Цікаво, це теж "погоджено у Вселенській патріархії"? Чи це вже не має значення — Томос дали, а далі ми самі вирішимо, як жити і як називатися?

Назва УПЦ абсолютно очевидно — місце пристрасті. Не в останню чергу особисто патріарха Філарета, який до останнього наполягав саме на УПЦ. По-перше, спадкоємність УПЦ КП. По-друге, він за це назва з 1992 р. воює і раптом віддати? Тим більше головним конкурентам і "кривдникам"? Тільки тому, що Вселенського патріарха дуже хочеться згладити кути і взагалі весь процес легітимізації української церкви перед світовим православ'ям?

Дивно, але, здається, в ПЦУ впевнені, що все це — згладжування конфліктів і легітимізація ПЦУ — проблеми Вселенського патріарха, а зовсім не наші. Наша справа — святкувати перемогу і ділити трофеї.

Ще з дивного — той покрив таємниці, яким постаралися огорнути перше засідання Синоду. Як і у всій історії з Томосом, ніхто до останнього не знав, що буде, хто буде і навіть коли точно буде. Згідно анонсів засідання повинно було відбутися в понеділок. Але в понеділок Синод не зібрався. Кажуть, у вівторок, але це неточно. А, вже точно. Хто бере? Ніхто не знає. А повістка? Поняття не маю. Так ви ж берете участь, владико! Так. Але це єдине, що мені на даний момент відомо.

Перші кроки нової церкви посіяли тривогу. І пов'язана вона зовсім не з тим, що ми, можливо, присутні при народженні "державної церкви", як переживають багато спостерігачів. Швидше за все, "державної церкви" не буде (не з вини церкви). Тривога пов'язана з тим, що "переможці", судячи з усього, поспішають закріпити свій успіх і сповна скористатися плодами перемоги — склад Синоду говорить сам за себе, — а не використовувати Томос як можливість для майбутніх, куди більш суттєвих успіхів.