• USD 27.1
  • EUR 33
  • GBP 38.2
Спецпроєкти

Втрачені роки. Чому в українських дитбудинках живуть тисячі дітей, яких неможливо всиновити

1 червня відзначають Міжнародний день захисту дітей. Сьогодні в Україні є 11,6 тисяч дітей, яких можна всиновити, але ця цифра могла би бути в рази більшою, якби не затягнуті судові справи, складні бюрократичні процедури та лазівки в законодавстві

Сьогодні в Україні є 11,6 тисяч дітей, яких можна всиновити
Сьогодні в Україні є 11,6 тисяч дітей, яких можна всиновити / УНІАН
Реклама на dsnews.ua

З кожним роком в українських притулках залишається все більше дітей, які мають батьків. За законом можливість усиновлення дитини зʼявляється після того, як у судовому порядку обоє батьків померли або були позбавлені батьківських прав. Нині в Україні є 11,6 тисяч дітей, яких можна всиновити, але ця цифра могла би бути в рази більшою, якби не затягнуті судові справи, складні бюрократичні процедури та лазівки в законодавстві, які дозволяють зберігати батьківські права навіть у випадках жорстокого поводження з дітьми.

В Україні існують Центри соціально-психологічної реабілітації, де діти можуть бути до 9 місяців, поки триває судовий розгляд справи про позбавлення батьківських прав, але процеси затягуються і діти живуть у них набагато довше. Окрім того, на час розгляду справи діти можуть до 6 місяців жити у патронатних сім’ях, які за власним бажанням приймають дитину на тимчасове виховання. По закінченню цього терміну діти або повертаються до батьків, якщо рішення про позбавлення опіки не ухвалене, або потрапляють до дитячих будинків, інтернатів або дитбудинків сімейного типу (окрема сім’я бере на виховання не менш як 5 дітей). Що буде з дитиною після позбавлення опіки — вирішують місцеві соціальні служби. 

Деколи діти потрапляють до дитбудинків іншим шляхом — батьки можуть написати заяву і добровільно залишити дитину в установі на 6 місяців. Після цього терміну може бути написана нова заява і дитина знову може залишитися в установі.

Згідно зі звітом благодійної організації "Надія і житло для дітей", основними причинами потрапляння дітей до будинків дитини є:

  • біологічна смерть батьків (1,8%);
  • стан здоров’я батьків (8%);
  • стан здоров’я дитини (10,8%);
  • бідність, відсутність житла та засобів до існування (24,2%);
  • відмова батьків забирати дітей із закладів охорони здоров’я (27,4%);
  • недогляд з боку батьків через зловживання алкоголем або наркотичними речовинами (25,2%);
  • зловживання щодо дитини з боку батьків, недбале ставлення до дитини (42,6%).

У 2017 році була запущена національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей до 2026 року, яка передбачала покращення умов проживання у притулках з огляду на інтереси дітей, заохочення державою відповідального батьківства, розробку процесів моніторингу та впровадження планів з догляду за дітьми, фінансове заохочення програм і покращення законодавства. Однак реформа не запрацювала. З 2020 року повинен був вступити в дію мораторій на влаштування дітей до 3 років до будь-яких закладів інституційного догляду: центри та дитбудинки особливо травмують дітей у такому віці, тому малята повинні бути у сімейному середовищі (хоча б патронатній родині). Але система не запрацювала через те, що не були підготовлені альтернативи.

Із кожним роком кількість усиновлених дітей меншає. Як повідомила "ДС" прес-служба дитячого омбудсмена, за 2017 рік українці усиновили 1518 дітей, а іноземці – 323, тоді як за 2020-ий ці показники знижуються до 992 і 247 відповідно. Керівник київської Служби у справах дітей Валерій Танцюра відповів на запит "ДС", що у 2020 році у столиці прийнято учетверо менше рішень щодо позбавлення батьківських прав, ніж у 2017-му — 12 і 50 рішень відповідно. А немає рішення про позбавлення батьківських прав — немає і усиновлення.

Реклама на dsnews.ua

Зниження кількості усиновлених дітей пов’язано також з пандемією коронавірусу, що значно ускладнила всі бюрократичні процедури, а також принесла з собою економічну кризу. Проте притулки у великих містах переповнені. Голова правління громадської спілки "Українська мережа за права дитини" Дар’я Касьянова розповіла, що в Україні "купа охочих всиновити маленьку дитину, навіть попри діагноз". 

Директорка регіонального офісу міжнародної благодійної організації "Надія і житло для дітей" Галина Постолюк стверджує, що потенціал дитини у дитячих будинках "фактично вбивається", а тим часом держава лише нарікає на погані умови у притулках, але нічого не робить, аби їх покращити. Сьогодні в Україні немає чіткої дорожньої карти покращення умов у притулках. Водночас останніми роками спостерігається тенденція тимчасового влаштування дітей без статусу до дитячих будинків сімейного типу. Проблема в тому, що така форма влаштування не фінансується державою, а батьки перестають бути законними представниками дитини. Виникають складнощі зі щепленнями, діагностуванням хвороб, адже ніхто не несе за це відповідальність.

"ДС" поговорила з керівництвом громадських спілок та організацій, а також представниками влади, аби розібратися, наскільки складною є ситуація з позбавленням батьківства та усиновленням в Україні, в яких умовах діти живуть у притулках та у чому найбільша проблема судових справ щодо жорстокого поводження з дітьми.

Чи рятують соціальні служби

Дар’я Касьянова працює із родинами, які потрапили у складні життєві обставини, а також з дитячими будинками сімейного типу. За її словами, однією з найважливіших проблем, що під час процесів розгляду позбавлення батьківських прав фактично немає соціального супроводу — відвідування батьками курсів по догляду за дітьми, під час яких соціальні працівники мають навчити їх, як спілкуватися з дитиною, стримувати злість, правильно розподіляти родинний бюджет. Також до кожної складної родини має бути приставлений окремий соціальний працівник та психолог. 

За законом (навіть у справах про жорстоке поводження), якщо батьки не можуть впоратися зі своїми обовʼязками, дітей вилучають з родини. Але суди не позбавляють батьківських прав, якщо родина не була під соціальним супроводом і повертають дитину назад. Центр соціальної служби має підписати договір про соціальний супровід із родиною, але є випадки, коли батьки не підписують його — і тоді немає жодних інструментів, аби законно вилучити дитину: лише чекати, допоки станеться щось критичне.

ГС "Українська мережа за права дитини" зобовʼязана інформувати поліцію та службу у справах дітей про випадки жорстокого поводження чи насильства над дитиною, зокрема й психологічного. "Ми фіксуємо до 10 таких фактів на рік. У нас є процедура розслідування, ми вивчаємо ці факти", — розповіла Касьянова. Однак, дізнатися про насильство непросто: родина може бути під наглядом довгий час, але дитина чи матір (яка також може бути жертвою насильства) не одразу розповідають правду про те, що відбувається у них вдома.

Дуже часто складно довести, що насильство було, і його факти відбиваються аргументами: "дитина просто впала/посварилася з батьками", каже експертка. "Припустимо, хтось подзвонив уночі до поліції та сказав, що бʼють дитину. Поліція може приїхати і їй не відчинять двері, як часто у нас буває. Вламуватися у квартиру ніхто не буде, а наступного дня у школі дитину побачать у синцях чи вона комусь поскаржиться, і школа буде зобовʼязана поінформувати служби. Тобто синці служби зафіксують, але факту, що хтось бачив, що батько бʼє дитину, — немає", — пояснила Касьянова. 

Касьянова розповіла, що спочатку люди приходять до громадських активістів за матеріальною підтримкою, допомогою в освіті дитини, за репетиторами та логопедами, на яких не мають грошей. І коли соціальний працівник тісно спілкується із родиною протягом, наприклад, пів року, викриваються справжні причини звернення до служби. "Тоді ми можемо дізнатися, що на очах у дитини співмешканець або батько бʼє матір або підліток є жертвою насильства старшого брата, який повернувся з вʼязниці. На такі факти можна викликати поліцію або службу зі справ дитини, які приїдуть вже після інциденту, а не під час, тож ми завжди знаходимося на роздоріжжі, наскільки це може нашкодити дитині", — сказала активістка. Для дитини процес, коли її вилучають, незнайомі люди садять в машину, забирають зі школи, везуть до притулку, є дуже болісним, упевнена експертка.

Галина Постолюк вважає, що є гарні соціальні служби, але системно вони знаходяться на поганому рівні. За її словами, адекватні і навчені працівники з внутрішнім натхненням, мотивацією і людяністю є. "Людина могла не закінчувати університет за спеціальністю "Соціальна робота", але вона емпатична і завдяки цьому вирішує масу питань", — каже експертка. Але чітко прописаного функціоналу (особливо в умовах децентралізації, коли влада на місцях не має часу чи бажання займатися створенням потрібних документів) і якісної підготовки служб у справах дитини і фахівців із соціальної роботи немає. "Можна багато говорити про те, як має бути, але, як правило, це нічим не підкріплено. Фахівців навчають переважно у громадських організаціях, бо "немає ресурсів / вони не передбачені / це не пріоритет", — розповіла Постолюк.

Крім того, в Україні немає служб, які б працювали з вагітними жінками та молодими родинами. Такі служби могли б помітити та пропрацювати проблему на ранньому етапі, на попередження. "У результаті ми маємо випадки, коли дитячі будинки заповнені дітьми з одних і тих самих родин — по пʼятеро-четверо дітей", — зазначила Постолюк.

У Київському міському центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді не стали коментувати для "ДС" ситуацію із позбавленням батьківських прав. Однак директорка установи Ярослава Колобова раніше заявляла, що головним завдання центру є зберегти родину, а не забрати з неї дитину. За її словами, вилучення дитини із сімʼї відбувається лише тоді, коли батьки не змінюються, коли є загроза здоровʼю і життю дитини і "коли не можна залишити дитину через те, що до ранку вона може не дожити". Дітей не вилучають, коли є негаразди та конфлікти у родині. Залишається питання, чи дійсно слід доводити справу до того, що "дитина може не дожити до ранку", чи все ж краще забирати дитину з родини до того, як виникне така ситуація.

Повільні суди

Судові процеси щодо позбавлення батьківських прав в Україні дуже затягують. "За нашою практикою, такі справи можуть тривати від 1,5 місяців до 1,5 років. Пощастить, якщо на 5 чи 6 засіданні буде прийняте рішення. Буває, що їх 13 і більше", — розповіла Постолюк.

На її думку, головна причина — у роботі судової системи. Зокрема, з судовою реформою суддів стало менше і їх не вистачає. На район цивільні справи розглядають, наприклад, четверо суддів, також суддя може бути у відпустці, на судових канікулах чи на лікарняному. "І це може тривати дуже довго. За нашим дослідженням, яке ми проводили по будинках дитини, 53% дітей проживають у будинках дитини понад рік, 25% — два роки й більше. Причини — у зволіканні судової системи та зволікання самих соціальних служб та адміністрацій будинків дитини з подальшими позовами", — упевнена Постолюк.

Дарʼя Касьянова згодна з тим, що суди дуже часто повільно розглядають питання навіть у випадках жорстокого поводження або коли родина була під супроводом і це не дало жодного ефекту. Під час судового розгляду дитина знаходиться у Центрі соціально-психологічної реабілітації. "Коли дитина знаходиться у ЦСПРі, а батьки ще не позбавлені батьківських прав, соціальні служби зобовʼязані вести з цими батьками роботу або все ж позбавляти прав. Суди неохоче розглядають ці питання, у них немає жодного інтересу", — упевнена експертка.

За її словами, навіть коли факт насильства доведений, процес позбавлення батьківських прав може тривати понад 9 місяців. Були випадки, коли справи відкладали через карантин, діти залишилися у притулку, а потім потрапили до інтернату. "У нашій патронатній родині, яка приймає дітей з біологічних родин, був випадок позбавлення батьківських прав, який за законом мав тривати до півроку, а рішення приймали понад 9 місяців. Суд так і не відбувся, бо хтось не приходив, і дитину повернули до біологічної родини, а через деякий час — назад до патронатної", — сказала Касьянова. Вона підкреслила, що законом прописані чіткі терміни, але їх виконання ніхто не контролює. Як правило, також виникає багато проблем із судовими зборами. Крім того, за законом, якщо матір чи інші родичі не навідуються до дитини, повинна початися автоматична процедура позбавлення батьківських прав. "Але насправді цього немає. Чому? По-різному. Є випадки, коли, наприклад, директори інтернатів самі притримують дітей, бо чекають на усиновителів, з якими є домовленості", — повідомила активістка.

Суди — це не лише позбавлення батьківських прав, а ще й усиновлення, зазначила експертка. Так, дитина може чекати три роки на юридичні підстави бути влаштованою у родину, а після цього, якщо є усиновитель, суди по усиновленню також можуть відкладатися по 5-6 разів. З однієї сторони зафіксовано, скільки можуть розглядати справи, але з іншої — суди більше відстоюють інтереси дорослих, аніж дітей. "І це найбільша проблема", — вважає Касьянова.

Прес-служба дитячого омбудсмена відмовилася відповідати на запитання "ДС", сам омбудсмен Микола Кулеба проігнорував усі запити та дзвінки. Однак ситуацію з точки зору влади пояснив "ДС" заступник керівника київської Служби у справах дітей та сімʼї Олексій Наумок. За його словами, позови, які подаються службами у справах дітей, дійсно затягуються. "Ця проблема є. Але щоб у позовах відмовляли — то це в нас буквально одиниці. Немає такого, як кажуть, щоб у чверті позовів відмовляли або не приймали. Єдина правда — що справи затягують і можуть розглядати і рік, і півтора, тому що судді, як вони говорять, "завалені справами", — розповів Наумок. За його словами, саме тому справи, дійсно, нині, розглядаються дуже повільно. Водночас, каже він, якщо дитина не має статусу сироти, її може забрати дідусь чи бабуся за заявою, встановити опіку і проживати з ними.

Чи повертають дітей до жорстоких батьків

Дарʼя Касьянова пояснила, що якщо фіксується жорстоке поводження з дитиною, органи піклування ініціюють вилучення дитини та протягом 24 годин направляють інформацію до суду. "У нашій практиці ми бачимо, що навіть при жорстокому поводженні із дітьми позбавлення батьківських прав не відбувається. Ба більше, якщо це, наприклад, співмешканець матері дитини жорстоко поводився з дитиною, дитину можуть вилучити, але матір батьківських прав не позбавлять. Через деякий час дитину можуть "смикнути" із притулку і перевірити, чи живе з матірʼю той самий співмешканець чи вже інший, а потім дитину знову вилучать органи піклування з тієї ж причини", — розповіла експертка.

Галина Постолюк підтвердила, що дітей можуть по кілька разів повертати від батьків до притулку і навпаки. Коли дитину вилучають, вона живе у закладі, а з родиною ніхто не працює.

Своєю чергою, голова Служби у справах дітей Валерій Танцюра запевнив "ДС", що у разі, коли за рішенням суду дiтей повертають батькам, фахiвцi з соцiальноi роботи продовжують супроводжувати сiмʼю "з метою недопущення ситуацiй загрози життю чи здоровʼю дiтей". Його заступник Олексій Наумок стверджує, що соціальні служби якісно супроводжують родини й дитина може повернутися додому лише тоді, коли перевірено, чи належні умови для неї створені. Наумок розповів, що для того, щоб повернути дитину, батьки мають зокрема:

  • влаштуватися на роботу;
  • створити належні умови проживання (прибрати житло, якщо треба, зробити ремонт).

"Інакше дитина не повертається, а залишається в Центрі, поки батьки не створять належні умови для перебування дитини. Родина ж залишається на обліку служби, під соціальним супроводом", — запевнив Наумок. За його словами, якщо є випадки, коли повторно побачили, що батьки пʼють, і такі скарги надходять, — дітей вилучають. "Але такі випадки одиничні, тому що якщо служба подає позов до суду, то вже збирає відповідний і необхідний пакет документів, а не ставиться до цього недбало і посилається на просто чиїсь слова", — стверджує працівник КМДА. Він зазначив, що при цьому враховується й освіта, й медицина, й дані з усіх структур, і свідчення сусідів та свідків, оскільки "це вже крайні випадки і є загроза життю та здоровʼю дитини".

Переповнені притулки та умови у них

Дар’я Касьянова розповіла, що дітей у Центрах соціально-психологічної реабілітації зараз більше, ніж місць у них. Дитина знаходиться там без статусу та юридичних підстав — вона не сирота і не позбавлена батьківської опіки, у той час як батьки знаходяться у суді. Водночас, на її думку, умови у притулках прийнятні. "Я була у багатьох притулках — там немає нічого страшного. Притулки фінансуються гірше за інтернатні установи. ЦСПРів більше, вони фінансуються з місцевих бюджетів, відповідно, фінансування гірше. Але у багатьох притулків є спонсори, благодійні організації, які підтримують та допомагають, спеціалісти, які приїздять, аби підтримати дітей і надати, якщо необхідно, психологічну допомогу", — пояснила вона. Водночас попри те, що установи звуться Центрами соціально-психологічної реабілітації, у них не завжди є власні психологи.

Галина Постолюк розповіла, що притулки частіше переповнені у великих містах, а у маленьких — заповнені на 60%. Водночас активістка нарікає на умови у таких закладах. За її спостереженнями, перебування у дитбудинку дитини, особливо маленької, має вкрай шкідливий та негативний вплив на неї. Така дитина найвразливіша, для неї цей період є найкритичнішим для подальшого розвитку: того, наскільки успішною та продуктивною вона буде у майбутньому. "У дітей з дитбудинків багато затримок розвитку, це не міфічні діагнози — відхилення мають понад 60% дітей", — розповіла вона. Маленька дитина все одно, хоч тимчасово, має бути влаштована у сімейну форму (наприклад, патронатну родину), поки для неї шукатиметься постійне рішення.

За її словами, один з батьків може написати заяву про перебування дитини у будинку дитини максимум на 6 місяців через відсутність умов нормального життя вдома та інші проблеми. У цей час батьки мають відвідувати дитину. Якщо вони її не відвідують, не виявляють інтересу, це є офіційною підставою для позову про позбавлення батьківських прав, але часто буває, що батьки пишуть заяви по кілька разів і це триває до двох-трьох років. Тим часом у дитини погіршується емоційний і фізичний стан, але така процедура не суперечить закону.

Олексій Наумок розповів, що Київ має два державних Центри соціально-психологічної допомоги й запевнив, що умови перебування дітей там нормальні. "Умови якісні, тому що фінансування цілком забезпечене, харчування також. В одному центрі у нас зараз 47 дітей і він не заповнений навіть на 50%. Тому говорити, що там погані умови — та ні", — сказав він. Наумок також зазначив, що за законодавством діти перебувають у таких центрах 9 місяців, але цей термін може бути подовжено.

Думки і погляди на ситуацію у країні у представників громадських організацій та влади переважно не збігаються. Однак цифри говорять самі за себе — лише у дитячих будинках сімейного типу виховується понад 8 тисяч дітей, в інтернатах, дитячих будинках живуть ще десятки тисяч сиріт або позбавлених батьківської опіки. Навіть статистика з подібних питань оновлюється владою украй повільно, а люди не можуть всиновити дитину чи, навпаки, позбутися батьківських прав через складнощі бюрократії та затягнуті процеси, на що накладається, подекуди, байдужість та низька якість освіти соціальних працівників в Україні. Залишається сподіватися, що уряд і парламент звернуть увагу на ці проблеми і приділять увагу поліпшенню законодавства в інтересах маленьких громадян, а не їхніх батьків чи суддів.

    Реклама на dsnews.ua