"Антонов вогонь" Марії Захарової. Коли Кремль остаточно піде в астрал
То в Москві з самого раннього ранку 22 лютого почали відзначати декоммунизированное в Україні 23-е, то курсували між Москвою і Каракасом літаки привезли-таки заміну аргентинської "борошно", але речник російського Мзс примудрилася здивувати навіть тих, хто давно вже перестав дивуватися російським дипломатам. Згідно з її заявою Сполучені Штати і їх натовські союзники мають намір забезпечити венесуельських опозиціонерів озброєннями, закупленими "в одній зі східноєвропейських країн". "Мова йде про зразках і аналогах великокаліберних кулеметів, підствольних та автоматичних гранатометів, переносних зенітно-ракетних комплексів, боєприпаси до стрілецької та артилерійського озброєння різного призначення", - додала Марія Захарова.
Залишимо на совісті мадам, яку все частіше називають "Маша-стакан", тривалий ступор слухачів і читачів, задумалися над тим, що може бути "аналогом великокаліберного кулемета", якщо не сам крупнокаліберний кулемет. Або над тим, що, згідно з її ж словами, США перекидають спецназ і техніку до Венесуелі, з-за чого стає незрозумілим, своїми силами американці збираються "скидати" Мадуро, або ж силами збройних східноєвропейським зброєю прихильників Хуана Гуайдо (мабуть, на Смоленській площі припускають, що їх геополітичні конкуренти будуть діяти такими ж "гібридними" методами, як Кремль на Донбасі: влаштовувати провокації, а потім ховатися за спинами "місцевих", поки не виникне ситуація подібна серпня 2014-го, коли російська армія вже діяла практично у відкриту).
Питання в тому, чому для постачання венесуельської опозиціонерів потрібно закуповувати зброю у Східній Європі, а не, наприклад, у сусідній Колумбії, заповненої ним ще з часів недавніх нескінченних війн уряду з наркокартелями і марксистськими партизанами, також не гнушавшимися поповнювати свою скарбницю за рахунок торгівлі "порошком". І що це за східноєвропейська країна? Одна з постсоціалістичних нових членів ЄС і НАТО, або найближчі кандидати на вступ? Ризикують напоротися на досить різку критику в Брюсселі, який лише днями начебто домігся згоди Мадуро на прийом "гуманітарки" від ЄС. Україна, Грузія, Молдова або Азербайджану? Самі відчувають нестачу озброєнь через організованих Кремлем на їх територіях "заморожених" і не дуже конфліктів. Невже вважаються поки-що вірними сателітами Росії Білорусь чи Вірменія? Але в цьому випадку Кремлю досить просто гримнути, щоб його ближні васали перестали робити головняк" васалові далекому.
Нелогічність вияснюється тим, що східноєвропейський "постачальник" знадобився російському Мзс для демонстрації того, що в справі "простежується український слід", так як для перевезення озброєнь, за словами Захарової, "буде задіяно державне підприємство "Антонов". Тобто і тут винна "кривава київська хунта", яка хоче потіснити в Ростові скинутого нею ж Януковича, таким же "легітимним" Мадуро. Адже Україні потрібні низькі ціни на нафту? Потрібні. А Венесуела - перша по запасах "чорного золота" у світі (те, що венесуельський уряд при таких природних ресурсах перетворила свій народ у жебраків, росіянам не розповідають, щоб передчасно не засмучувати майбутніми вже їм перспективами).
Не вірите, що Україна на таке здатна? Але адже за словами тієї ж Захарової, Україна змусила ОБСЄ переконати РФ відмовитися від посилки спостерігачів на президентські вибори. Та що там ОБСЄ - так, "насіння". Машино відомство на повному серйозі стверджує, що Україна втручається у внутрішні справи США. Ні, це не випадок з "чорною бухгалтерією" Януковича, в якій опинилася прізвище Манафорта. Про це вже давно в Кремлі забули. Виявляється, українське посольство у Вашингтоні вказує нації, що створила Голлівуд, яке кіно їй дивитися - точніше, не дивитися. Українські дипломати, виявляється, влаштували формений цензуру в увінчалася частковим успіхом спроби заборонити прокат в США російського пропагандистського фільму "Т-34".
Все ще не вірите, що це саме Київ рулить усіма ворогами Росії? Послухайте шефа Маші. Він з усіх міжнародних трибун останнім часом мовить, що Україна готує нові провокації в Чорному і Азовському морях, та ще й примушує натовців брати участь у них. Питання про те, чи можна буде вважати провокацією новий прохід суден через Керченську протоку, якщо Київ його анонсував заздалегідь, та ще й з подробицями (повне проходження морського права і присутність міжнародних спостерігачів), залишимо на совісті Сергія Лаврова.
Риторика про люто і успішно шкодить російським інтересам "київської хунті", схоже, взята прямо з анекдотів початку 90-х про "Громадському російському телебаченні" (так тоді називався нинішній російський "Перший канал"), рисовавшей Україну як країну, що представляє загрозу сусідів з-за своїх армії, флоту і ядерної зброї (так, до підписання Будапештського меморандуму нами так лякали). З Венесуелою зрозуміло: росіяни готуються забратися звідти разом з Мадуро, у якого закінчуються можливості підтримувати лояльність силовиків, роздаючи їм туалетний папір. Тому і малюють підступну коаліцію віртуальних ворогів, які змусили їх зробити це. Але навіщо настільки перебільшувати роль України?
Швидше за все, маємо справу з тією паралельною реальністю, в якій за словами канцлера ФРН Ангели Меркель, перебуває керівництво РФ. Спочатку російські власті звинувачували Україну у всіх гріхах, щоб виправдати свої злочини в Криму і на Донбасі. Потім за звичкою, лінуючись придумувати для російського обивателя, зазомбированного постійними розповідями з усіх федеральних телеканалів про те, що у всьому (сварка з Заходом, санкції, спад економіки і зниження рівня життя) винні бандерівці", якусь іншу причину негараздів у самій РФ. Ну а пізніше і самі повірили у власні міфи, почавши шукати підступи України під кожним кущем.
Це, до речі, ще не дно: траплялося російському керівництву занурюватися в ним же створену паралельну реальність і куди глибше. Про нього розповідає російський журналіст і письменник Михайло Зигар у своїй книзі "Вся кремлівська рать. Коротка історія сучасної Росії". Після Евромайдана Секретар Радбезу РФ (колишній глава ФСБ Микола Патрушев роздавав інтерв'ю, в яких висував різні "звинувачення на адресу США: від створення ИГИЛ до відродження нацизму в Прибалтиці та Україні. В них він незмінно цитував колишнього держсекретаря США Мадлен Олбрайт. Вона нібито говорила: "несправедливо", що "під владою Москви" виявилися такі величезні і багаті природними ресурсами території, як Сибір і Далекий Схід. Сама Олбрайт це заперечує, і жодних інших підтверджень цьому не знайшлося, проте в липні 2015 р. журналісти знайшли першоджерело міфу: визнання колишнього офіцера російських спецслужб, який ще в 2007-му розповідав, що ФСТ нібито використовувала екстрасенсів для читання думок західних політиків. Серед інших російські офіцери-медіуми читали думки держсекретаря Олбрайт про те, що Росії не повинна належати багата ресурсами Сибіру. Так російське керівництво ніби саме купилося на власну пропаганду". Хто захоче переконатися, може сам почитати інтерв'ю Патрушева, тим більше що воно не єдине.
Існує ще одна версія причин посилення антиукраїнської риторики російською дипломатією. Судячи за деякими публікаціями, російське суспільство частково протрезвело після захвату зовнішньополітичними авантюрами Кремля в Україні та Сирії, на які, як все частіше говорять росіяни, "пішли наші пенсії". Мабуть, підтримка "пригноблених американцями братів" вважалася справою честі тільки до тих пір, поки не стала серйозно позначатися на гаманці і холодильнику. Ось і доводиться російським пропагандистам подвоювати і потроювати зусилля, щоб переконати співгромадян "ще трошки потерпіти", поки не вдасться змінити владу в Києві, яка так сильно "паскудить" Москві. Для чого і выискивается "український слід" в усьому, де він може бути нафантазирован способом, при якому хоча б з першого разу на слова Лаврова, Захарової або Скабеевой, "було б не соромно повірити".
Ну а нам, щоб розуміти ситуацію, варто звернути увагу на те, як на російські пропагандистські "залпи" реагують ті представники української влади, які не балотуються на президентський пост. І, відповідно, не потребують висловлюваннях, які підтримують у суспільстві алармістські або шапкозакидацькі настрої. Найбільш інформований з них - Секретар РНБОУ Олександр Турчинов - прямим текстом назвав недавні звинувачення і погрози Лаврова "маячнею сивого мерина". Враховуючи все вищевикладене, важко з ним не погодитися.
